Її багато, а контролю мало
Олександр ФАНДЄЄВ, «День»
Ртуть, єдиний у світі рідкий метал, неймовірно живий
і рухомий. Рік у рік виявляють його в найнепридатніших для цього місцях:
у парках і школах, у під'їздах і квартирах будинків, у озерах і кранах
з питною водою, а в останніх декількох випадках він «випірнув» на дитячому
майданчику по вулиці Маяковського в Києві й у вагоні приміського поїзда
на станції Житомир. Така приголомшуюча безтурботність щодо токсичної речовини,
мабуть, пояснюється доступністю й широтою застосування ртуті, а також легендами
про її корисність...
МIФИ Й РЕАЛЬНIСТЬ
Древні ескулапи лікували ртуттю заворот кишок і відновлювали
моторику кишечника. Кіновар або сульфіт ртуті правив єгиптянам за рум'яна,
й за красу вони розплачувалися здоров'ям. Алхіміки за допомогою загадкового
металу намагалися добути золото й були близькими до істини — для позолочення
й видобування благородного металу з руди ртуть використовують до цього
дня. Крім того, вона незамінна в приладобудуванні для виготовлення термометрів,
барометрів, манометрів, ртутних ламп, високовакуумних насосів. Застосовують
її в хімічній галузі й медицині.
При цьому не варто забувати, що отруєння парами ртуті викликає
шлункові розлади, запалення ясен, гіпертонію, ослаблення серцевої діяльності,
а в інших випадках призводить до втрати зубів, волосся, пам'яті, слуху
й навіть до летального кінця.
У зв'язку з чим за «убутком» брудного металу за радянських
часів стежили суворо.
— Із зміною форм власності, здаванням площ в оренду, закриттям
підприємств і установ контроль за приладами, що містять ртуть, послабився,
— вважає старший інструктор оперативно-рятувальної служби Києва Володимир
Рибалко. — Неосвічені злодюжки розтягують кольоровий метал, що «погано
лежить», у надії заробити на ньому, а потім виявляється, що нікому він
не потрібний. У приладобудуванні перейшли на мікросхеми, а ціна кілограма
ртуті — 1 грн. Ось і викидають її куди попало.
Цю ж версію підтвердив і кандидат хімічних наук, який працює
над проблемою утилізації відходів, Олег Макаров, за словами якого в лабораторіях
НДІ й заводів «безпритульної» ртуті навалом. Звідти вона й перекочовує
на несанкціоновані звалища, а там «скарби» знаходять діти.
Лише протягом минулого року київські рятівники виїжджали
на ліквідацію аварій 202 рази, з них 73 рази — з метою демеркуризації ртуті.
За рік її зібрано й утилізовано 255 кілограмiв, всього ж накопичилося близько
тонни. Вилучене добро «підкидає» митниця й пильні громадяни, й незабаром
дівати його буде нікуди.
ЗВАННЯ «ПРIОРИТЕТНОГО ЗАБРУДНЮВАЧА» ЗОБОВ'ЯЗУЄ
Найбільший у колишньому Союзі ртутний комбінат є в селищі
Никитівка Донецької області. Михайло Ханін, у минулому директор гіганта
хімічної промисловості, згадує, що в середині 70-х завод давав країні до
850 тонн «добірної» ртуті щорічно. Нині підприємство фактично стоїть, а
6—8 тонн, випущених минулого року — продукт переробки відходів, що містять
ртуть. Попит на брудний метал різко впав у всьому світі, й Україна не виняток.
Потребує його лише декілька заводів, що випускають люмінесцентні лампи,
зокрема, полтавське підприємство.
— Демеркуризація використаних ламп денного світла — ще
одна невирішена проблема. За даними Держуправління екобезпеки Києва на
підприємствах і в установах міста зараз накопичилося близько півмільйона
ламп, у кожній з яких причаїлося 0,12 грама ртуті. Тільки на території
210 шкіл і дитсадків столиці їх 43,2 тис. штук. Утилізувати ці «запаси»
вирішено, виділивши кошти з міського фонду охорони довкілля, — розповіла
«Дню» начальник відділу відходів і вторресурсів держуправління екобезпеки
Києва Олена Назарчук. — У столиці їх переробляють МП «Демікон» і конкурент,
що з'явився нещодавно, дистриб'ютор Полтавського лампового заводу МП «Авік».
Причому новачок приїжджає за відходами сам, доводячи тим самим, що і з
них можна вилучати прибутки.
Велику тривогу вселяє колишнє дітище Мінхімпрому СРСР київський
завод «Радикал». На його території після інтенсивної 45-річної експлуатації
проти неба блакитного залишилося 44 тонни шламів, що містять ртуть, а в
електролізерах з виробництва каустичної соди й хлора — 109,7 тонн ртуті.
Ще близько 200 тонн (!) внаслідок так званих виробничих втрат приховалися,
наче миші, в залах ртутного електролізу в бетонній підлозі й у грунтах
під нею. За результатами хімічних аналізів «Північукргеології» забруднення
грунту й підземних вод на території «Радикала» ртуттю, свинцем і кадмієм
перевищує допустиме в десятки разів. Контур забруднення площею 12 гектарів
«розповзається» як вшир, так і вглиб, і рухається у бік Дніпра. На думку
Олени Назарчук, важку радянську спадщину силами однієї лише місцевої влади
не ліквідувати. Навіть в Японії такого класу хлорні виробництва закривають
і очищають за допомогою урядових програм.
Ртуть разом із свинцем і кадмієм увійшла до чорного списку
«пріоритетних забруднювачів» і визнана такою Міжнародним протоколом з важких
металів. У цивілізованих країнах на всі токсичні речовини складаються спеціальні
паспорти, їх обліковують за класами й тримають у полі зору. Ми за свою
безконтрольність і безвідповідальність розплачуємося здоров'ям. До речі,
декілька грамів ртуті з розбитого вдома термометра легко зібрати мідною
пластиною. Й сховайте їх у скляній посудині від гріха подалі. Ну, а якщо
вам зустрілися кілограми нічиєї ртуті, — повідомляйте до санепідстанції,
аварійно-рятувальної або екологічної служби.
