— «Останнє Різдво 90-х» задумувалося як подорож у майбутнє, мрія про нормальне життя, — каже Руслана. — Я хочу відродити споконвічні традиції свята, коли переважає не розкіш, а щирі веселощі. Адже для багатьох свято закінчується банальною п’янкою або надмірним «об’їданням» після посту. Насправді Різдво — це духовне, родинне свято, очікування дива й подарунків. Скільки радості дітям і дорослим приносить прикрашання ялинки. Своїми руками вирізають сніжинки, роблять гірлянди, потім ідуть колядувати, співають, танцюють, переодягаються рядженими.
Я багато прослухала різдвяних пісень, хоралів і колядок. Найголовніша — «Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся...» Її чомусь дуже часто не співають, а галасують що є сили. Збереглося лише трактування хорового співу, а не сольного. Так, у нас, у Західній Україні, існують певні традиції, які шанують споконвіку. Порушувати їх я не збираюся. Але кожне покоління, дбайливо ставлячись до старого, неодмінно шукає свою, нову музичну палітру. Я спробувала зробити сучасне трактування, щоб колядку з задоволенням співали мої молоді слухачі. Адже 1999 року ми підійшли до порога тисячоліття. Коли ми знімали сцену народження Ісуса в яслах, після кількох дублів наші сани розвалилися зовсім. І в мене чомусь виникла асоціація: ось вона — наша Україна, коні помчали, а зламаний віз залишився на місці.
— Ти взялася за ідею відновити Підгорецький замок. Збору коштів присвячуєш «Тур замками України». Як таку майже утопічну мрію збираєшся втілити в життя?
— Передусім я хочу до відродження Підгорецького замка залучити людей небайдужих до нашої історії. Наш перший грошовий внесок з моїм чоловіком і продюсером Олександром Ксенофонтовим — 6 тисяч гривень — ми вже зробили. Замок — унікальний! Він зводився на кошти гетьмана Станіслава Конецпольського 1635 року. За архівними документами Підгорецький замок вважається першим палацом на території України. Збудований італійським архітектором Дель Аква і французом Бопланом (відомим автором карти і трактату про Україну). У ХVII столітті замок перебудовував Жевуський. З ХIХ століття там проживали нащадки князя Сангушка. За багатство інтер’єрів, виконаних італійськими, німецькими та французькими майстрами, споруду названо «перлиною». Багато видатних особистостей гостювало там у різний час. Петро I так був приголомшений побаченим, що розпорядився збудувати в Петербурзі подібні палаци. Парк навколо Підгорецького замку на десять років старший за знаменитий Версальський. У замку були найбільша колекція в Європі рицарських обладунків, унікальне зібрання картин. Крім розкішних вистав, костюмованих балів, щорічно проводилися рицарські турніри. Але час і варварство людей залишили свої позначки на всіх будівлях. Наприклад, у каплиці головний лікар туберкульозного диспансеру влаштував собі гараж. У це важко повірити, але довгі роки радянської влади замок руйнувався. Сьогодні залишилися тільки стіни, частково збереглися скульптури на даху. У Львівській картинній галереї зберігається більша частина колекції портретного живопису ХVII століття (близько 300 робіт).
Хочу в рамках туру провести виставку в Підгірцях і рицарський турнір. Уже розпочато ремонтно-реставраційні роботи. Планується, що на першому поверсі залишаться службові приміщення, а на другому буде музей. Третій поверх можна використати під резиденцію президента в Західній Україні.
Концертний тур замками планую провести за два роки. Вже сьогодні багато хто цікавиться нашою акцією. Я намагаюся не ставити нереальних завдань. Тільки спільно ми піднімемо з руїн історичну пам’ятку.
— Твоєму чоловікові й продюсеровi Олександру Ксенофонтову Микола Княжицький пропонував стати музичним продюсером УТ-1. За півтора місяці українське Бі-Бi-Сі зробити не вдалося. Але, може, особисто для тебе це на краще, адже тоді Сашко займався б великими національними проектами, а тур замками і різдвяний проект без його допомоги напевне ти не змогла б реалізувати?
— Гадаю, що про мене забули б надовго. Сашко дуже відповідально ставиться до своїх обов’язків. Але ми сьогодні не готові до ТБ на кшталт Бі-Бі-Сі. Хоча за ним — майбутнє. Вважаю, що команда Княжицького не програла, а відступила на деякий час. У нас із Сашком вийшло як у прислів’ї: «Лихо не без добра». Тепер разом повернулися на круги своя, займаємося рідними проектами.
— Чи правда, що туром по замках зацікавилися поляки? І що це за новий проект під кодовою назвою «Карпати» ти готуєш?
— З Польщі прийшло запрошення виступити в липні з програмою в трьох старовинних замках. Крім феєрверків, глядачі побачать справжні рицарські турніри.
Я — співачка з Галичини. Сподіваюся, що й новий проект зацікавить моїх шанувальників. Готую нові пісні, аранжування. Мені сподобалося поєднувати музику з кіно. Маю намір вдосконалити свій музичний стиль: поєднуючи традиції української культури, етнічне коріння з ритмами сьогодення.
— Іноді тобі докоряють у надмірній складності музичних композицій. На яких слухачів ти орієнтуєшся?
— За словами музичних критиків, мені вдалося нав’язати публіці свою музику. Я не хочу, щоб мене перемолола мода. Мрію залишити свій слід у мистецтві. Без амбіцій важко чогось домогтися. Проекти «Дзвінкий вітер», тур замками України мають свою естетику. Вважаю, що мої слухачі люблять українську пісню. А їхній вік абсолютно різний.
— Сьогодні часто критикують молодь: аполітична, живе сьогоднішнім днем і таке інше. Ти згодна з такими характеристиками?
— Я з покоління початку 70–х років. Наші батьки були справжніми романтиками і вселили в нас цей дух. Я пам’ятаю, скільки сподівань принесла перебудова. Відкрилося багато архівів, ми всі дізналися про безліч невідомих сторінок нашої історії. Здавалося, справжнє життя от-от почнеться. Але на зміну словам справи не прийшли. Багато людей зневірилося, поїхало шукати кращої долі за кордон. Дехто з моїх ровесників ринув у вир бізнесу. Набили гуль, у всіх по-різному склалася доля.
Сьогодні 18-19-річні здебільшого не вірять ні в що. Багато хто просто пливе за течією. Але я впевнена, що своє слово ще скажуть нинішні 10—14-річні. От вони дуже активні. Спілкуються зі своїми однолітками по Інтернету. Легкі на підйом. Знають кращі світові зразки в музиці. Смикають дорослих, непосиди. Я спостерігаю, як тільки за рік з’явилося багато фан-клубів українських виконавців. Причому не тільки в Західній Україні та Києві, а й у Криму і на Сході нашої країни.
— Вибори до нинішньої Верховної Ради показали, що молодь їх здебільшого проігнорувала. Ти агітувала за Партію зелених. Чи братимеш знову участь у таких заходах?
— Я підтримувала не так Партію зелених, як їхню ідею збереження природи. Під час минулих виборів артисти виступали під гаслами: «Всі — на вибори!» Тоді виборці буквально тонули в купі паперів. Списки партій, безліч маловідомих імен і як результат — зворотна реакція. Ніхто не потрібний, викреслювали всіх без розбору. До виборчих урн прийшли пенсіонери і проголосували не стільки за комуністів, скільки проти власного теперішнього жалюгідного існування. Голосували за соціальні гарантії, мало замислюючись, що до дешевої ковбаси додавалися талони й черги. Сьогодні на Україну чекає ще одне випробування — вибори президента. Якщо молодь знову залишиться осторонь, то на нас чекає або «червоний терор», або животіння. Ось цього допустити не можна. Пора прокинутися, подумати про наш завтрашній день. Не діяти за принципом «моя хата скраю». У концертних агіттурах обов’язково братиму участь, але за совістю і за того кандидата, якому справді вірю. Нізащо не працюватиму за гроші в передвиборних акціях. Закликаю так само вчинити всіх музикантів. Напевне хтось із претендентів запросить російських виконавців. Ставлюся до цього спокійно. Нехай тільки політики пам’ятають, що гастролери приїдуть і поїдуть, а свою культуру треба підтримувати постійно.
— За підсумками торішнього фестивалю «Таврійські ігри» ти перемогла у двох номінаціях. Пісня і кліп «Світанок» названі кращими.
— Рада, що мою роботу відзначили. Текст і музику написав Ксенофонтов. У ній є такі рядки: «Де він, мій день, де мій світанок, де сонце зійде — ніч заховає у сні. День мій прийде і розповість мені, відповідь де на всі питання мої».
Мені близька ідея світанку — як надія, романтика й віра у світле майбутнє. Ми так натхненно працювали над піснею і кліпом. Найскладніші зйомки були в Карпатах. На висоті 1500 метрів, під Раховом, ми зустрічали сонце. Місцеві жителі супроводжували нас усі дні. Їх не лякав щоденний підйом у гори. А це близько 15 км! Саме тоді з’явилося наше гасло: «Нехай кожний світанок принесе тільки щасливий день!» Цю фразу підхопила молодь. Це щастя — почути, як твою пісню співають молоді, сильні голоси. Віриш, що все ще у нас і в України попереду.
