Ви ніколи не замислювалися, яке тендітне створіння людина? І яке хитке все, що вона насилу споруджує навколо себе? І якою непередбачуваною буває кожна наступна мить нашого життя? Мить, коли рятівна формула: «зі мною нічого поганого не трапитися» розлітається бризками уламків — і ось уже навколо палахкотить полум’я пожежі, кістлявою рукою стискає горло крижана вода, світ вужчає до істеричного вереску гальм... Тисячі людей на планеті щодня гинуть під колесами авто, у палаючих будівлях, від рук вбивць. І ще тисячі життів із безодні неминучої загибелі витягують люди, чия професія — рятувальник.
7 травня цього року в селі Георгіївка Луганської області дві людини виявилися живцем похованими в мокрому піску. Коли місцеві жителі викликали рятувальників (добре, що знали, що робити це слід за телефоном «01»), один із потерпілих — Олексій — був уже непритомний. Може, і не було б у цій історії місця подвигу, якби нові брили піску не почали обрушуватися на голови не тільки заручників кар’єру, а й пожежникiв що прибули рятувати їх. І тут надзвичайну в цій критичній ситуації кмітливість виявив пожежник Самостійної державної пожежної частини № 52 Луганської області Михайло Святошенко. Він швидко з двох дощок зробив «розпірку» і дві години на своїх плечах тримав із її допомогою кілька тонн піску, поки інші рятувальники розкопували потерпілих. Життя людей вдалося врятувати, хоч якби не швидка реакція і мужність 40-літнього М. Святошенка, то все могло б закінчитися трагічно. «Ідея поставити опорні дошки спала мені на думку не випадково. Раніше я працював у Бєлгородській області — там ми бурили свердловини для колодязів. Місцевість була піщана, і весь час доводилося використовувати «розпірки» для захисту від осипання грунту. Тут мій досвід став у великій нагоді», — розповідає М. Святошенко. Це перший у його житті подвиг, унаслідок якого вдалося врятувати людське життя.
Михайло Святошенко разом із дев’ятьма іншими рятувальниками, які протягом цього року, ризикуючи своїм життям, витягували з вогню, води, знімали з підвіконь людей, які знаходилися на межі загибелі, став лауреатом Всеукраїнської акції «Герой-рятувальник року» і його було нагороджено відзнакою «За відвагу в надзвичайній ситуації» другого ступеня. Аналогічні нагороди отримали також пожежники Валерій Станкевич (Ірпінь), Микола Зенін (Харківська область), Руслан Бєляєв (Київ), Дмитро Свіляк (Кам’янець-Подільський), командир відділення Спеціального департаменту пожежної частини Франківського району Львова Іван Стецько, начальник групи піротехнічних робіт Кіровоградської області Володимир Воробйов, завідувач анестезіологічного відділення Центральної райлікарні міста Охтирки Сумської області Анатолій Воронін, медсестра аварійно-рятувальної розшукової маневреної групи Черкаської області Ніна Рубцова, рятувальник із Запорізької області Сергій Шевченко.
Ще трьох рятувальників нагороджено відзнаками «За відвагу в надзвичайній ситуації» першого ступеня: помічника начальника штабу 12-го загону Державної пожежної охорони міста Артемівська Донецької області Олександра Кохана, який брав участь у ліквідації вибухів на військовому складі в Артемівську; начальника варти Державної пожежної частини №4 м. Вінницi Василя Сохацького, який врятував дитину з крижаного полону, та лікаря-акушера-гінеколога центральної районної лікарні смт. Демидівка Рівненської області Сергія Бурця, який своїми професійними діями врятував життя хлопчику, що був у стані клінічної смерті майже 20 хвилин.
Церемонія нагородження героїв, приурочена до Дня рятувальника, який відзначали в Україні 24 жовтня, відбулася в Києві. Нагороди вручив міністр із питань надзвичайних ситуацій України Григорій Рева. Він зазначив, що з початку 2003 року в ході рятувальних операцій в Україні було збережено життя понад 8 тис. людей. Серед них 6024 людини — на пожежах, 369 — на водних об’єктах, 1223 — на шахтах та об’єктах промисловості. Рятувальники знешкодили понад 15 тис. вибухонебезпечних предметів, допомагали людям у спорудженні житла, а також мінімізували наслідки чорнобильської катастрофи. На церемонії нагородили також декількох працівників МінНС та аварійно- рятувальної служби України. 17 осіб до Дня рятувальника України та за бездоганну службу отримали ордери на квартири.
ДОВІДКА «Дня»
У березні минулого року, будучи на той час старшим пожежником частини №3 у Вінниці, спільно з командиром відділення, старшим прапорщиком внутрішньої служби Ю. Шевчуком та начальником варти, старшим лейтенантом внутрішньої служби О. Шпаковатим на ріці Південний Буг Василь урятував хлопчика, який провалився під лід.
Того ранку на пункт зв’язку цієї пожежної частини прийшов наказ на виїзд першого відділення до річки для надання допомоги потопаючому. Оцінивши на місці обстановку (трагедія сталася на середині річки), начальник варти використав рятувальний човен. Проте швидка течія і велике скупчення льоду не дозволяли наблизитися безпосередньо до потопаючого. Старшому сержанту довелося обв’язатися мотузкою, взяти рятівний круг і по льоду пробиратися до дитини. Через кілька хвилин хлопчика та В. Сохацького втягли до човна. Таким чином, завдяки професіоналізму особового складу чергової варти Сергія Білана (сьогодні хлопчик навчається в школі-інтернаті села Ситківці Немирівського району Вінницької області) було врятовано та доставлено на берег, де на нього чекала машина «швидкої допомоги».
У травні цього року в райцентрі Демидівка Рівненської області сталося нещастя: чотирирічний Михайлик Коханюк, який грався з друзями на території школи-ліцею, впав у відкрите пожежне водоймище. На щастя, повз місце трагедії в ту мить ішов лікар-акушер-гінеколог центральної лікарні Сергій Бурець. Почувши від дітей жахливу звістку, він негайно кинувся до води. Картина, яку йому довелося побачити, була страшна: у триметровому проваллі плавало тіло без ознак життя.
Разом із директором ліцею Миколою Рудківським Сергій Бурець знайшов драбину та спустився вниз. Коли дитину витягли, вона знаходилася в стані клінічної смерті: лікарю довелося докласти чимало зусиль, щоб у хлопчика відновилося дихання та серцебиття. Після цього «швидка» відвезла Михайлика до реанімації, а потім — і до обласної лікарні. Iз запаленням легенів, яке розвинулося через перебування в холодній воді, демидівські лікарі впоралися досить швидко. Батьки Михайлика Коханюка сьогодні ставляться до рятівника як до члена сім’ї: чотири роки тому Сергій Бурець допоміг хлопчику з’явитися на світ, а тепер удруге подарував йому життя.
Справжні відвагу та мужність виявили пожежники Донецької області під час ліквідації наслідків вибухів на військових складах Артемівська. Тоді, 10 жовтня, від бойових ракет і снарядів, які розліталися в різні сторони, загорілися два дачні будиночки. До місця пожежі негайно виїхала варта СГПЧ-4 Донецька: начальник Володимир Школа, Андрій Зарубін, Казанфар Курбанов та Олександр Бугайов, діями яких керував начальник штабу пожежогасіння ОГПО-12 майор Олександр Кохан. Під час гасіння майор помітив у вікні будиночка на сусідній ділянці немолоду жінку. Як з’ясувалося пізніше, 78-річна Надія Дерибасова, через цілком зрозумілі причини (навколо розсипалися уламки снарядів), не змогла вийти зі свого укриття. До того ж від шуму заручницю ситуації злегка контузило. Олександр Кохан виніс на руках жінку, яка ще не оговталася від шоку, і на пожежному автомобілі відвіз до безпечного місця, де і передав її медикам.
І це — не єдиний приклад самовідданої роботи рятувальників. Старший сержант із 26-ї частини Ірпеня (Київська область) Валерій Станкевич врятував дівчину з охопленої полум’ям квартири на шостому поверсі. Пожежник частини №52 із села Георгіївка Луганської області Михайло Святошенко визволив людину з піщаного завалу. У Харкові Микола Зенін із частини №1 врятував отруєних продуктами горіння 7-місячну дівчинку та її батьків. Руслан Бєляєв із Київської частини №13 в умовах сильної задимленості та високої температури зміг вивести з вогню вісьмох мешканців. Командир відділення частини №8 м. Львова Іван Стецько також відзначився при пожежі в багатоповерхівці. Коли при сумнозвісних подіях в Артемівську вийшла з ладу система забору та подачі води на пожежному танку, капітан внутрішньої служби Сергій Лук’янов протягом ночі її ремонтував: вранці машину знову «кинули» на гасіння вогню...
