Чи можлива задушевна розмова в гаморі міських вулиць? Можлива, якщо ця вулиця — Андріївський узвіз. Тут все незвичайне, і сама розмова може звучати без слів, бути відображеною на полотні й папері. Саме таке враження інтимної бесіди справляє художня виставка «Vita» (що в перекладі означає «Життя»). Її можна подивитися в салоні «Гончарі».
Відома київська художниця Вікторія Денбновецька недаремно назвала експозицію своїм ім’ям — iз ним так вдало збіглося її бажання поговорити про життя. Бо, мабуть, кожен iз нас напередодні нового тисячоліття задумується про найважливіше в собі і в світі. Талант митця допомагає втілити ці думки і переживання в найрізноманітніших формах: колажах і графічних відбитках, живописі і в змішаній техніці. Безпредметні композиції, як внутрішній голос, звучать від тихого шепоту («Молитва», «Погляд iзсередини») до пісні на весь голос («Симфонія № 40», «Літо», «Дорога»). Цікаво втілює ідею Великого Початку композиція «Зерно»: два взаємно доповнюючих напівовали утворюють єдине ціле, яке не є статичним, а таїть у собі можливості багаторазового відтворення. Світла, золотава гама цієї роботи вселяє надію на те, що так буде народжено Золотий вік. Лише уважно придивившись, виявляєш, що сяйво виходить із... звичайної деревної стружки. Мимовільно згадуються строчки Б. Окуджави про незбагненність створення музики «из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил...»
Чимало цікавих асоціацій виникає при спілкуванні з новими творами Віти Денбновецької. Чарівна викладачка Української Академії мистецтв (у яку, напевно, таємно закохані багато хто зі студентів) аж ніяк не схильна до моралізаторства і повчань. Вона вдивляється, експериментує, шукає нове і залучає до творчої діяльності всіх, хто хоче бути до цього причетним.
