До 1939 року Устя Зелене Монастирського району Тернопільської області користувалося Магдебурзьким правом. Нині розвинену інфраструктуру села складають два великих храми, дільнична комунальна лікарня з поліклінікою та пунктом швидкої допомоги, дитячий садок, школа, будинок культури, бібліотека. Цим може похвалитися не кожна українська глибинка... На жаль, після липневої повені все це потребує доброго ремонту...
БОРОТЬБА ЗА ЛІКАРНЮ
Уже вдруге за півтора місяці я їхала до цього села, де стихія завдала великих збитків. Від обласного центру дорога — не близька... На під’їзді до села з пагорба видно Дністер, що спокійно тече неподалік (про мальовничість природи Устя Зеленого говорить сама назва). Навіть не віриться, що не так давно, через декілька днів після стихії, я спостерігала на тому ж місці зовсім іншу картину, від якої було не по собі: річка, розлившись на поля, луки й село, здавалося, їх поглинула. Рівень води сягнув вище підвіконь. У великих калюжах люди відмивали уціліле майно, сушили одяг, меблі. Багато будинків були ще у воді. То ж добиралися мешканці до своїх осель хто у брід, а хто на човні. Мені теж довелося переміщатися на човні.
Нині, не зважаючи на дощі, жителі Устя Зеленого ремонтують свої помешкання, шляховики — вулиці, відновлюють у селі й освітні заклади та замінюють в них старе пічне опалення на електричне (Устя Зелене не газифіковане).
— Через ремонтні роботи малюки у цьому навчальному році садочок ще не відвідували, — розповідає сільський голова Василь Нич. — А от на учбовий процес у школі ремонт її приміщення не впливає. Правда, школярам двох класів ще до 15-го жовтня доведеться навчатися у сільраді. Більше проблем в Усті Зеленому із дільничною комунальною лікарнею. Донедавна її теж ремонтували і теж планували встановити у ній електричне опалення. Але довкола цього ремонту виник ажіотаж після повідомлення відділу зв’язків з громадськістю УМВС України в Тернопільській області про начебто незаконне використання коштів для відновлювальних робіт після стихії; говорили, що дністровська вода у будівлю лікарні не потрапила.
Як розповідають жителі села, голова сільради Василь Нич, головний лікар дільничної комунальної лікарні Роман Кравець та медперсонал, під час стихії 23—27 липня вода на першому поверсі, нехай і не дністровська, стояла майже до півметра, а на другому вона полилася зі стелі, зруйнувавши старі балки перекриття, бо сильний вітер зірвав з даху шифер. Нині тут стоїть задушливий сморід від сирості, валиться стеля у палатах і коридорах на другому поверсі. Перший поверх трохи відремонтували — поштукатурили стіни, зробили підвісну стелю, провели кабелі для встановлення електричного опалення та почали робити підвісну стелю на другому поверсі.
Приміщення, де знаходиться лікарня, збудоване ще за часів Австрійської імперії, то ж не дивно, що під час стихії воно почало валитися і негайно потребує капітального ремонту. На нього з коштів, передбачених для відновлювальних після стихії робіт, виділили 1 мільйон гривень, та 600 тисяч на встановлення електричного опалення. Але наразі фінансування припинили через порушену кримінальну справу. За рішенням головного державного санітарного лікаря Монастирського району, через аварійний стан приміщення 19 вересня лікарню закрили на невизначений термін — доки не буде зроблений капітальний ремонт.
Дільнична комунальна лікарня в Усті Зеленому обслуговує 5 тисяч жителів 9-ти навколишніх сіл. Але тепер люди змушені добиратися у районну до Монастириська. Через стихію Устя Зелене — у зоні підвищеного ризику щодо захворювань, то ж робота лікарні є вкрай необхідною. Жителі села зібрали підписи, вимагаючи відновити ремонтні роботи важливого соціального об’єкту і припинити спекуляції навколо цієї теми. Голова сільради Василь Нич та жителі Устя Зеленого розповідають, що прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, перебуваючи у їхньому селі після стихійного лиха, наголосила на тому, щоб в першу чергу кошти були спрямовані на відновлення приміщень дитячого садка, школи та лікарні.
ПРЕТЕНЗІЇ ДО РОЗМІРУ КОМПЕНСАЦІЙ
Окрім відновлення роботи дільничної комунальної лікарні, жителів Устя Зеленого хвилює питання щодо виплат державних компенсацій. Під час повені у селі підтопило 79 будинків. Дев’ять — майже зруйновані і, як визначила фахова комісія, підлягають першій категорії державної компенсації або відселенню. Проте не так легко покинути рідне житло. То ж люди вирішили узяти грошову компенсацію і відновлювати свої оселі.
Родини Саєвичів та Душенків належать до тих, кому визначили розмір компенсації за другою категорією. Сім’я Марії Саєвич незадовго до повені зробила євроремонт, встановила індивідуальне опалення. Нині треба починати усе спочатку. Петро і Марія Душенки кличуть до своєї господи. У будинку замулило підлогу, вода також понівечила речі, документи. Пан Петро бідкається, що замокли усі його книги, серед них улюбленого автора — Еміля Золя. Пропав і увесь врожай на 56 сотках городу. Знищені господарські будівлі, загинула й домашня птиця. Пані Марія розповідає, що під час стихійного лиха вони з чоловіком відмовилися від евакуації у сусіднє село Задарів і ночували просто неба на пагорбі, щоб пильнувати своє житло від злодіїв, які, не боячись ні повені, ні Бога, займались своїм злочинним промислом у чужих оселях.
Більшість жителів Устя Зеленого — у списку третьої категорії. Люди не задоволені вже четвертим рішенням комісії, то ж очікують наступного. Серед них — Ганна Богдан. Як каже жінка, у її хаті вода практично зірвала підлогу і понищила речі. Через неузгодженість між комісією і людьми виплати державної компенсації в Усті Зеленому затримуються. Ще тоді, коли розлитий Дністер панував на вулицях і в будинках, жителі села не розраховували, що держава відшкодує втрачене, але все ж оцінюють свої збитки як більші за запропоновану компенсацію.
