Навіть без меморіальних табличок зрозуміло, що ця будівля є пам’яткою. Там, де сьогодні міститься Центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, 1892 року відкрили лікарню для чорноробів, збудовану коштом промисловця та мецената Ніколи Терещенка. Щоправда, запрацювала вона тільки за два роки — спочатку київська влада вимагала хабара за введення закладу в експлуатацію, та коли засновник ввів у наглядову раду імператора Миколу ІІ, усе вдалося.
За 100 років, 1992-го, при Інституті серцево-судинної хірургії відкрили відділення кардіохірургії та реанімації новонароджених, яке згодом переросло в потужний центр. 2003 року будівлю колишньої лікарні для чорноробів передали цій установі. Замість сучасної лікарні тут була руїна, яку називали «Хілтоном» для безхатьків». Поступово коштом держави і благодійників зробили ремонт.
«Ми проводимо понад 3000 операцій на серці на рік, із них близько 1900 — хірургічні. Всі операції для дітей абсолютно безоплатні, оскільки ми є державним закладом, — розповідає Володимир Жовнір, головний лікар Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. — Починали з 80 операцій на рік, смертність тоді становила понад 20%. Сьогодні помирає менше ніж 1% пацієнтів. Для порівняння, в Європі найбільший аналогічний центр проводить 900 операцій на рік, смертність становить 3%». Благодійна акція «Пробіг під каштанами» допомагає Центру з 2002 року. Незадовго до чергового пробігу, який 3 червня відбудеться вже в 26-й раз, нас запросили до цієї установи, щоб показати, як тут досягають високих результатів і яка в цьому роль благодійників.
ГРАФІТІ НА ЗНАК ПОДЯКИ
Природно, що місце, де рятують стільки життів, обросло зворушливими історіями. От, наприклад, хол прикрашений графіті з хлопчиком і дівчинкою на тлі галявини з кульбабками. Володимир Жовнір запевняє, що це найбільше в Україні графіті на склі.
«Якось до нас прийшла людина, сказала, що хоче намалювати графіті. Хлопець нагадував наркомана: палаючі очі, високий, худий. Кажу, що не треба нам графіті. Але хлопець прийшов ще, приніс альбом із малюнками. Дивлюсь — на фото красиві графіті, але дуже похмурі, з черепами, індіанцями, зміями. Кажу, що нам таке не підходить. Але він зачепився, пропонує — давайте намалюю. Показую — треба намалювати на скляній перегородці, де просвітлюється, — згадує Володимир Аполлінарійович. — Спочатку хлопець намалював дуже реальних хлопчика і дівчинку, але похмурих, на чорному тлі. Я попросив намалювати їх мультяшними, веселими, бо хворим потрібне щось радісне. Зрештою з’явився такий ескіз. Хлопець почав малювати. А фарба тхне, хворі скаржились, і я дозволив малювати тільки по ночах та у вихідні. За три тижні з’явилася ця картина. Коли спитав художника, як розрахуватися, він сказав — ніяк. Розповів, що дівчинка на графіті — його сестричка, а я, виявляється, був реаніматологом-анестезіологом у неї на наркозі, допоміг їй вижити. Він намалював це на знак подяки».
ВИСОКІ СТАНДАРТИ З ХІХ СТОЛІТТЯ
Перед тим, як вирушити коридорами Центру, бачимо старовинну кладку — при реконструкції шматок стіни залишили в первісному вигляді. Існує прикмета, що коли потриматися за цеглу, якій понад 120 років, це принесе щастя.
Загалом Центр — хороший приклад того, як треба реконструювати історичні будівлі. Стіни, як і багато років тому, зі склепіннями, кольорова гама підлоги, як за Терещенків. Тільки обладнання тут надсучасне. Що, до речі, теж можна вважати підтримкою традицій Терещенків. Бо, за словами Володимира Жовніра, в лікарні для чорноробів кабінет лікаря був укомплектований краще, ніж у Європі, були рентгенівський кабінет, телефон. Тут працювали найкращі київські лікарі — у вільний від приватної практики час, адже лікарня була благодійною. На додачу, діяли жорсткі стандарти з освітленості, щодо віддаленості ліжок від стін і між собою тощо. Коли чорнороби виписувались, їм давали кошти на продовження лікування.
ШКАРПЕТКИ БІЛЯ ПАЛАТИ
У коридорі блоку палат лежить багато строкатих шкарпеток. Виявляється, це ще одна традиція Центру — коли дитину забирають на операцію, викладати так шкарпетки, щоб усе минулося добре.
«Спочатку в нас помирала кожна п’ята дитина. Для мам сама операція була величезним шоком. Раніше дитині кололи наркотик перед операцією в палаті, мама тоді зазвичай билась у істериці. Коли в одної з мам забрали дитину, вона, як усі, розплакалася, розкидала речі. А в дитини все пройшло добре, її швидко повернули до палати. Мама почала шукати розкидані речі і знайшла все, крім шкарпеток. З’ясувалося, що вони лежать за дверима палати. І от виникла традиція — коли дитину забирають у операційну, класти шкарпетки під дверима, щоб її швидше повернули до мами. Наче працює», — усміхається Володимир Жовнір.
Щоб дітям було комфортніше, в Центрі працюють психолог і соціальний робітник. Коридори лікарні прикрашені малюнками дітей. Спеціалісти аналізували їх і побачили, що зроблені перед операцією — похмуріші.
ЯК ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАЦІЇ БЕЗ РОЗРІЗІВ
Нас пускають до рентген-операційної, одного з найбільш дорогих і проблемних місць у Центрі. Якраз у цей час під керівництвом Андрія Максименка, завідувача відділу рентгенхірургічних методів лікування дітей раннього віку, проводять операцію за допомогою ангіографа.
«Зараз оперуємо дитину з одношлуночковим серцем. Серце здорової людини має два шлуночки — лівий і правий. Правий забезпечує системний кровообіг по внутрішніх органах, лівий — по легенях. У цієї дитини один шлуночок не розвився, грубо кажучи, в неї немає половини серця. Наше завдання — максимально подовжити їй життя, — коментує Андрій Віталійович. — Конкретно в цьому випадку ми плануємо проводити останній, четвертий, етап корекції, після якого подовжимо дитині життя щонайменше на 15 років. Потім їй знадобиться пересадка серця. Дитині чотири роки. Вона вже перенесла чотири операції, і ми плануємо п’яту, фінальну». Операція у середньому триває півтори години.
«Цей ангіограф унікальний, бо призначений саме для дітей, — додає Володимир Жовнір. — Завдяки йому проводяться операції без розрізів. За допомогою трубочок і катетерів апарат заходить усередину серця, і Андрій Віталійович та його спеціалісти проводять процедури, щоб усунути ваду, яка заважає дитині жити».
Апарат працює 14 років, на ньому провели понад 6000 втручань, переважно дітям віком до трьох років. На рік це близько 600 процедур — діагностичних і лікувальних операцій без розрізу. «Кожен апарат має свій ресурс, і цей апарат свій випрацював. Він знятий із офіційної підтримки виробника, дістати на нього запчастини для ремонту вже два роки неможливо. Ми перебуваємо у стані, коли будь-яка поломка апарата призведе до зупинки роботи операційної», — додає Андрій Віталійович.
Рекордні півтора мільйона гривень, зібрані під час минулорічного «Пробігу під каштанами», планують спрямувати саме на придбання нового ангіографа. Сума солідна, але порівняно з ціною апарата — щонайменше 26 мільйонів гривень — не така і велика. Проте в лікарні сподіваються на допомогу уряду. Якщо отримають її, спрямують кошти від пробігу на інші цілі.
НАЙМЕНШИМ ПАЦІЄНТАМ — КІЛЬКА ГОДИН
Біля відділення реанімації та інтенсивної терапії вдягаємо бахіли і халати. Батьки, які хочуть потрапити до своїх дітей, що відновлюються там одразу після операції, ще вдягають маску.
«Робота в реанімаційній не припиняється ані на хвилину, — зауважує Володимир Жовнір. — Сюди привозять діток із усієї країни. Найменший пацієнт — той, після народження якого минуло година-дві. Ми заздалегідь знаємо про народження такої дитини, її привозять із пологового будинку, і вона отримує найсучаснішу допомогу. Метод використання пуповинної крові під час операції в перші години життя не має світових аналогів і називається українським».
У відділенні найбільше вражає, наскільки крихітними є пацієнти. Важко уявити, як їм, таким маленьким, проводять надскладні операції. Володимир Жовнір розповідає, що двоє дітей, які зараз лежать у відділенні, потрапили сюди якраз за програмою допологової діагностики. Їх привезли до Центру за кілька годин після народження.
«Нерідко дітки виписуються з нашого Центру раніше, ніж їхні мами з пологового будинку, якщо тим, наприклад, робили кесарів розтин, — зауважує Володимир Аполлінарійович. — Ба більше, таким дітям операції проводять без використання донорської крові. Натомість використовуємо їхню власну кров: перетискають пуповину, зливають кров із плаценти і беруть її. Таким чином ми зменшуємо ризик інфікування дітей і появи алергічних реакцій. Також діти швидше відновлюються та одужують, а саме лікування відсотків на 50 дешевше».
300 ПАТОЛОГІЙ
Загалом розрізняють близько 300 вад серця. Чотиримісячна дівчинка, яка лежала в реанімації під час нашого візиту, народилась із доволі складною, але нерідкою патологією — АВ-комунікацією.
«Ця патологія полягає в тому, що замість двох окремих клапанів усередині серця, мітрального та аортального, є один загальний клапан. Це супроводжується дефектами міжпередсердної та міжшлуночкової перетинок. Така патологія доволі часто поєднується з генетичною патологією, як і в цієї дитини, — каже Сергій Чернишук, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених. — Такі пацієнти потребують операції в умовах штучного кровообігу з зупинкою серця. Саме це ми і зробили. Дитинці зробили радикальну корекцію та усунули всі згадані дефекти, операція пройшла вдало. В принципі, зараз дитина має здорове серце і шанс надалі розвиватися нормально, враховуючи супутні патології».
Сергій Чернишук зазначає, що така вада серця підлягає плановій хірургії, зазвичай операцію проводять пацієнтам від трьох місяців і старше. Інколи робити операцію треба в перші години життя. Тут багато чого залежить від своєчасної діагностики. Сьогодні все більше розвивається згадана допологова, або пренатальна, діагностика.
Візьмемо до прикладу ще одну поширену і доволі складну ваду серця — транспозицію магістральних судин, коли аорта та легенева артерія розташовуються неправильно. Дітей із таким діагнозом треба лікувати в перші дні, інколи — години, після народження. Якщо патологію виявлять після пологів, дитину можуть не встигнути довезти до клініки, де її врятують. «Якщо п’ять-сім років тому усіх таких пацієнтів виявляли завдяки постнатальній діагностиці, тобто після народження, то зараз серед оперованих пацієнтів із цією вадою серця 50% або навіть більше — ті, кому діагноз встановили до народження. Вони народжувались у Києві та отримували необхідну допомогу. Цей відсоток щороку збільшується», — говорить Сергій Чернишук.
НЕБЕЗПЕЧНІ СИГНАЛИ
Проблема маленьких пацієнтів не тільки в тому, що їх складніше лікувати. Новонароджений не пояснить батькам, що в нього болить серце. «Як запідозрити, що в дитини щось із серцем? Є дві фізичні вправи, які виконує малюк: дихання і годування. Якщо бачимо, що з цими процесами в дитини не складається — дихання часте, важке, вона відмовляється від годування або їсть погано, з паузами, бо складно смоктати, це одна з ознак того, що, можливо, є та чи інша патологія серця, що воно не може виконувати свою функцію з доставки кисню до всіх органів і тканин, — коментує Сергій Чернишук. — Звісно, це не якась специфічна ознака, коли можна казати, що точно є проблема з серцем. Але принаймні одна з патологій, яку треба підтверджувати або виключати в такій ситуації — вроджена вада серця».
Позаду лікаря в ліжку борсається Іван із Тернопільської області. Днями дворічного хлопчика з дефектом міжшлуночкової перетинки вдало прооперували. Тепер він рветься додому та хоче улюбленого йогурту.
«Діагноз поставили одразу після народження, — розповідає Марія, мама Івана. — Думали, син переросте це, а він почав кашляти, три місяці дуже сильно кашляв, мав кашлюк. Нас відправили сюди на перевірку, а тут нам сказали, що краще зробити операцію — щоб потім жити нормально, щоб можна було спокійно бігати, займатися спортом. Операція минула добре, син іде на поправку. На серці відлягло. Лікарі прогнозують, що все буде гаразд, що більше операцій не знадобиться. Звичайно, треба буде приїжджати сюди хоча б раз на рік на перевірки, потім — раз на три роки».
«НАС УЖЕ ПОСТАВИЛИ НА НІЖКИ»
Єгору Лістянцеву з Кривого Рогу за місяць виповниться п’ять, і він уже переніс кілька операцій. Хлопчик грається на ліжку з роботами і машинками. Чужі люди його збентежили, тому просто каже, що почувається добре.
«Ми тут повторно, — розповідає Сніжана Лістянцева, мама Єгора. — Вперше потрапили сюди, коли сину був місяць. За тиждень після першої операції була повторна. Тоді сина оперував чудовий хірург, який сьогодні працює в Лондоні, Любомир Богута. Зараз нас оперував хірург із золотими руками Роман Секелик. Можливо, повторна операція відкладеться, бо все залежить від організму, а він непередбачуваний. Сподіваємось, ця операція буде останньою. Нас уже поставили на ніжки, син бігає, грає на вулиці та з дітками в палаті».
До Центру Сніжану направили ще під час вагітності. «Тут спеціалісти поставили зовсім інший діагноз, гірший, ніж у Кривому Розі, бо тут діагностика і апаратура кращі, — згадує мама Єгора. — Нас спостерігали при вагітності і запланували, що потрібна операція. Коли син народився, ми одразу приїхали сюди. Нам треба було замінювати кондуїт — у сина взагалі не було міжшлуночкової перетинки, поставили імплантат. Спочатку він ставиться на зовсім невеликий термін, бо дитина росте, її серце теж — і потрібна його заміна. Ми дотягнули до п’яти років, хоча такі дітки дотягають до двох-трьох років, і вже тоді ставлять новий імплантат».
«ВАДИ СЕРЦЯ ВИЯВЛЯЮТЬ У 3—14 ДІТЕЙ НА ТИСЯЧУ»
У «Пробігу під каштанами» вже традиційно бере участь «Команда здійсненої мрії» — діти, яким у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії врятували життя завдяки коштам, зібраним під час благодійної акції. За словами Ірини Кузнєцової, ініціаторки та організатора заходу, в таку команду уже набирається близько 350 дітей.
Загалом завдяки «Пробігу», який спрямовує кошти Центру вже 17-й рік, вдалося зібрати близько півмільйона доларів допомоги. 2010 року на ці кошти закупили перший в Україні апарат «Штучне серце». Ще «Пробіг під каштанами» допомагає залучати благодійників, які потім допомагають установі з апаратурою та оснащенням.
Допомога Центру потрібна завжди. Лікарі досягають найвищих результатів у роботі, але кількість новонароджених із вадами серця залишається великою. Це одна з найпоширеніших вроджених патологій, за словами Володимира Жовніра, зустрічається в 3—14 дітей на тисячу. «Ба більше, половина з цих 14 випадків — із критичними вадами серцями, які можуть вбити на перших тижнях життя. Але якщо їх вчасно діагностувати та прооперувати, то в більшості випадків ростимуть абсолютно нормальні діти, — додає головлікар Центру. — Спрогнозувати розвиток таких патологій дуже важко, на це впливає багато чинників: генетика, інфекційні процеси, оточуюче середовище, спосіб життя мами».
«ПАЦІЄНТ — ПЕРСОНА №1»
Між іншим, у дитячому кардіоцентрі МОЗ рятують життя пацієнтам і з інших країн. Наприклад, рік тому тут прооперували однорічного Лазізбека Шаріфова з Узбекистану. Як розповідають у Центрі, за кордоном лікувати хлопчика зі складною формою легеневої гіпертензії відмовлялися. А щоб зібрати частину коштів на лікування, Посольство Узбекистану в Україні влаштувало благодійну акцію з приготування плову. Зрештою, операція пройшла вдало.
Також до Центру приїздять на навчання лікарі з Ірану, Об’єднаних Арабських Еміратів, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Нігерії, Індонезії. «У нас з’явилася ціла школа, яка має хороший досвід і ставиться до пацієнтів так, що вони тут — головні. Пацієнт — персона №1, — акцентує Володимир Жовнір. — Тут ви не побачите такого, що нянечка миє підлогу, а коли йде пацієнт, каже: «Чого тут ідеш, я помила».
А ще у сквері біля кардіоцентру стоїть єдиний у Києві пам’ятник Ніколі Терещенку. Тож тут уміють бути вдячними.
