Тетяна ЗАХАРОВА, "День"
В одній з анкет під час нещодавнього соціологічного опитування серед наших військових з'явилася така відповідь: "Загрозу Україні становлять її Збройні сили".
Офіцери й солдати однієї з військових частин погодилися поговорити зі мною, журналісткою, щиросердно. Умова одна - прізвищ не називати. Чому? Тому що нині армійські душі буквально нашпиговані болем, страхом, відчаєм, невпевненістю не тільки в завтрашньому дні, але, на жаль, і в сьогоднішньому. А приводом для розмови став той факт, що на березневих виборах до Верховної Ради не пройшов жоден новий депутат-військовий. То хто ж обстоюватиме інтереси Збройних Сил на законодавчому рівні?
Андрій Іванович, майор:
- Ситуація в армії практично вийшла з-під контролю, і, передусім, громадянського суспільства. Ми навіть не стільки потребуємо контролю, скільки спів-у-ча-сті. Найважливіший атрибут державності - армія - починається не з парадів і доповідей, а з роботи в кожній частині. Якщо танки не їздять, якщо немає зарплати й житла, починає панувати темрява: пияцтво, злий розгул. Адже ми не в шашки граємо. Варто тільки пригадати приклад із Новосибірська: пілот АН-2, доведений до безумства складною ситуацією в родині, садонув літаком сьомий поверх свого будинку. Є й вітчизняні приклади. Нещодавно в Криму невідомо куди полетів випробувач на своїй надзвуковій "конячці".
Андрій Петрович, старший лейтенант:
- Лякати не хочеться, але загнивання армії, відсутність національної ідеї та матеріального фундаменту становлять загрозу суспільству. На що нас взагалі націлюють? На відбиття зовнішнього ворога. А ми його собі й уявити не можемо. Хто замахнеться на напівзлиденну країну? Та й боєготовність нині така, що в разі небезпеки наша армія воювати і не зможе, і не захоче.
Сергій Михайлович, прапорщик:
- На тлі загальної деградації відбувається ще й девальвація звань. Подивіться скільки в нас генералів, а якщо вже начальник складу, то неодмінно полковник. Як тут не згадати італійський зразковий флот, де існує чітка квота - капітанів І-го рангу не більше дванадцяти. От і сприймають їх у суспільстві на вагу золота. А в нас...
Петро, солдат строкової служби:
- З німим (а куди подінешся?) подивом сприймаю наполегливе протистояння між старшими й молодшими лейтенантами, між прапорщиками й солдатами. Ця ворожість вражає. Важко сказати, звідки вона. Але в одному впевнений: як не дивно, але солдати в масі своїй налаштовані патріотичніше, аніж їхні начальники. Думав - чому? Напевно, присяга на вірність українському прапору 1992 року "косила" всіх підряд. Кому хотілося "забуритись" на службу в сумнозвісне Забайкалля? Ось і таїли офіцери свої погляди й настрої, оплакуючи в душі розпад СРСР. Армія в нас - не опора суспільства, а його гангрена. Чого варте те, що форму для солдата, полковника й генерала шиють із різного сукна? Угадайте, кому дістається гірше.
Валерій Ничипорович, підполковник:
- Так, ми, військові, боїмося цивільного життя, як чуми. Подвійне виходить приниження: і на службі несолодко, і в "мирному" житті ніхто не чекає. Ось не пройшов до Верховної Ради жоден новий депутат-військовик. Але ж як потрібен закон про гарантовану роботу на "гражданці" військовим, у яких немає пільг, як у держслужбовців. Ми що ж, не державі служимо? Тоді прирівняйте нас до інвалідів: скажімо, до сліпих. І після чергового скорочення в армії ми будемо твердо знати: якщо освоїмо лозоплетіння чи макраме, то свої 40 - 50 гривень щомісяця в сім'ю принесемо.
Анатолій Васильович, капітан:
- Середня температура в армії - 40 градусів. Конфліктність зростає. Колись, керуючись найліпшими намірами, щоб уберегти мирне мітингуюче, страйкуюче населення від армійських атак, створили Національну гвардію. Тепер тільки й розмов: гвардійці регулярно одержують зарплату, а ми... Гвардійцям тільки й турбот, що охороняти посольство, а ми... Раніше молилися на академію Генштабу. А нині. Підучився генерал, а повернувся на посаду полковника - його, "рідна", вже зайнята. А тут ще соціологи довбають: рейтинг армії неухильно падає...
- Сьогодні я ознайомлю з результатами соціологічних досліджень, проведених Експертно-координаційною комісією з питань інформаційно-соціологічного забезпечення діяльності органів військового управління. Одночасно зазначу, що нині готується нове глибинне дослідження соціальних процесів у армії. Першим питанням, яким задалися ми, вчені, було таке: "Які проблеми суспільства понад усе непокоять військовослужбовців?". З'ясувалося, що всі категорії військовослужбовців хвилює проблема погіршення матеріального становища людей - але різною мірою. Понад усе (майже 90%) - молодих офіцерів, менше за все - солдатів строкової служби. Проводили ми й заміри соціального настрою від показника "апатія, депресія" до "підйом, ентузіазм". З'ясувалося, що в депресивному або апатичному стані перебувають майже половина опитаних. Особливо страждають знову ж таки молоді офіцери. Як на мене, це межа, за якою в духовній сфері Збройних сил можуть розпочатися руйнівні процеси.
А як оцінюють свій соціальний статус самі військовослужбовці? Практично байдужі - призвані на строкову службу, на другому місці - сержанти. Найвищий рівень самооцінки серед офіцерів і прапорщиків із вислугою понад 26 років. Однак офіцерський склад демонструє завидну єдність професійної діяльності, вірності обов'язку. Хоча все ж ставлять ці поняття на друге місце після цінності матеріального забезпечення.
А як впливають посади на настрій людей? Дослідження показало, що командири, в основному, прагнуть до реалізації своїх фізичних можливостей і вольових якостей. Штабісти - до можливості приймати рішення самостійно. Офіцери й прапорщики органів виховної роботи - до творчості, розкриття інтелектуальних здібностей. Тиловики - до досягнення високого соціального статусу. І окрім того, до можливості мати якомога більше часу для позаслужбової діяльності. Цього ж прагнуть офіцери й прапорщики з вислугою до п'яти років. А ось ті, хто прослужив понад 25 років, менше за все прагнуть досягнути високого рівня професійної підготовки, працювати творчо, розкривати інтелектуальний потенціал. Понад усе вони прагнуть реалізувати фізичні можливості й вольові якості.
Такий стан справ далекий від благополучного. Ось чому його необхідно ретельно вивчати вченим-соціологам. А на управлінському рівні приймати якісні рішення. І, звичайно, необхідно удосконалити військово-правову базу з визначенням першочергових і перспективних завдань військового будівництва...
