Як відомо, все нове у житті приходить на голубиних ніжках, тобто непомітно і часом невловимо. Ось так ми ще по-справжньому не відчули, що живемо в третьому тисячолітті вже два роки. І, відповідно, що це тисячоліття несе з собою нові соціальні зв’язки і нові форми соціального спілкування. Ми переходимо до інформаційного суспільства, а це означає, що людина опиняється у інформаційних тенетах, які все інтенсивніше живлять її та втягують у себе. Більше того, навіть такі класичні речі, як, скажімо, фінансові потоки, завдяки електронним розрахункам, перетворюються на інформаційні потоки.
Інформація починає панувати над життям сучасного людства. Завдання відображення цієї інформації на екранах громадської думки пов’язується, як правило, із засобами масової інформації. Таке розуміння близьке до істини, але не є ще істиною уповнi. Газета як інтелектуальний орган комунікації і соціальної активності не повинна зводитися тільки до простого інформування. Ми починаємо відчувати, що її місією є вісництво. Це означає, що газета транслює не тільки факти, але й думки, не тільки інформацію, але й позиції її оцінки, виступає аналітикою поставлення і розкриття проблемних ситуацій . Якщо газета слугує вісництву, то вона причетна до трансляції інформації зі світу сущого до світу належного.
Звичайно, не всі газети вирішують таке завдання. Інформаційні потреби ХХI століття спричиняють величезну різноманітність форм і способів подачі газетного матеріалу — від газет, що перетворюються, по суті справи, на наукові тижневики до газет розважального типу, які переслідують мету розваги, відпочинку, розв’язання кросвордів та подачі анекдотичних ситуацій.
Серед усього цього різноманіття видів та типів газет, вивірену і надійну позицію займає газета «День». Якщо загальноприйнятою стала думка, що нам сьогодні потрібні не потрясіння, а реформістсько-еволюційний шлях розвитку, то «День» виявляється найбільш адекватною мембраною вирішення цих завдань. У газеті практично відсутні екстремальні заклики і вимоги. Критичний матеріал не заперечує можливості консенсусу і солідарності.
Газета «День» — найближча до нового розуміння ідеології й соціальної стратегії. Це розуміння нині розкриває демократію з погляду трьох принципів: плюралізму, толерантності і затвердження свободи.
Сьогодні ми звільнилися від радянської ідеології проголошення остаточних, безумовних констатацій. На порядку денному з’являються багатоваріантні рішення. Адже є тільки один спосіб нічого не робити, але безліч шляхів активної діяльності. І принцип різноманіття рішень і аналізу шляхів покращання майбутнього є серйозним завданням сучасної політичної культури. Що стосується свободи, то вона сьогодні означає, передусім, розвиток самодіяльності і розширення сфери соціальної активності громадян. Важливі й не до кінця використані можливості відкриває принцип толерантності, безумовно характерний для публікацій у газеті «День». Цей принцип передбачає повагу до опонента, яка іноді втрачаєть ся, коли виникає так званий «гнів правоти». Сучасне політичне мислення протистоїть як ілюзорним і помилковим сподіванням, так і тим, хто диктує «свою правду» в формах, що виключають будь-який сумнів і нав’язують односторонні рішення, як єдино правильні. Адже навіть у Євангелії є такий примітний епізод, коли батько дитини, яку вилікував Христос, вигукує: «Господи, укріпи мене в моїй невірі!» Тобто навіть віра вимагає пiдйому з глибин сумніву, з глибин пошуку, з глибин невпевненості . А за межами віри життя тим більше вимагає компромісу, консенсусу, полілогу, знаходження балансу інтересів, багатокомпонентного узгодження можливих виборів — за формулою: «Сім разів відміряй, а раз відріж».
До такої позиції схиляються й автори газети «День». Iз цього погляду газета найближче підійшла до значення сучасних політичних стратегій нашого часу. Річ у тому, що в епоху глобалізації, в ситуації протистояння різних сил не все зводиться виключно до розподілу — «друг», «ворог». На повну силу постає проблема «іншого», «другого». А «другий» — це не обов’язково ворог, це й опонент, і друг, і конкурент, і співрозмовник. Проблема «іншого» змінює тактику і стратегію боротьби. Мається на увазі наступне: слід передбачати в собі частку неправоти, що втілена позицією опонента, а в опонентові передбачати частку правоти, за яку ти борешся. Це інше розуміння: не «свій»-«чужий», а — «iнший» . Важлива й характеристика опонента не з погляду зла, а з погляду з’ясування позиції — куди він рухається. Він, мабуть, сьогодні і поганий, та як що з’ясувати, що він рухається в потрібному напрямі, існує можливість досягнути консенсусу. Тож з’ясування такого напряму вектора руху в протиборчих силах і є стимулом руху до єдності. Тут згадується, як дуже показова, позиція видатного іспанського мислителя ХХ століття Мігеля де Унамуно. Цей філософ простудiював як аргументацію республіканців у період громадянської війни в Іспанії, так і аргументацію франкістів (причому з доброзичливих позицій як до тих, так і до інших), і прийшов до висновку, що в тих i в інших є недоліки. І що поняття «партія» постає з поняття «партикулярний», тобто приватний; партія — це частина, і тому в кортесах, парламенті Іспанії, він заявив: «Я не партія, тобто я не частина, а я ціле». Ось цей лозунг: «Я не партія, а я ціле», — й дає сучасне розуміння політичної діяльності, що, по суті, пропагує газета «День». Якби в нашому парламенті кожен депутат вивісив на своєму місці такий лозунг!?
Світ сьогодні настільки складний, що не вичерпується дилемою: «добро» чи «зло». Є широкий спектр переходів від одного до іншого в сучасній соціальній діяльності. Ми не можемо, скажімо, в термінах «добро» і «зло» оцінити діяльність Хрущова. Тут і добро, і зло, але тут є імператив епохи, коли людина піднялася над протистоянням гуманізму і комунізму до вимог сучасностi. Тобто те, що нині необхідне, — це подолати одностороннє протиставлення добра і зла. Якби все зводилося тільки до протиставлення добра і зла, то поема «Квіти зла» Шарля Бодлера не була б написана.
Часто в сучасних політичних ситуаціях необхідний принцип «третьої правди», тобто піднятися над інтересами протилежних сторін і подивитися на ситуацію в ширшому контексті (з погляду ширших перспектив і можливостей). Важливою проблемою сучасного життя і комунікативних засобів його відображення є «проблема помилки».
З одного боку, соціальний і науково-технічний прогрес підвів нас до «червоної риски» безпеки людини. Ми на межі дуже небезпечних можливостей. І така ситуація виключила право сучасної людини на помилку; право, яке вона завжди мала. Може не виявитися часу на виправлення (ми знаємо трагічний приклад — Чорнобиль). З другого боку, життя сучасного людства настільки складне, багатопараметричне і багатокомпонетне, що ця складність викликає небезпеку помилкових рішень. Ось чому сьогодні людство втратило не тільки право на помилку, але й вiдчуває небезпеку позицій, які проголошують себе безпомилковими .
Дуже цікаво, що з початком сучасної ідентичної цивілізації (починаючи з ХVII століття, коли постала наукова картина світу) Олівер Кромвель сказав пророчі слова: «Брати мої, нутром Христа заклинаю вас — пам’ятайте, що ви можете помилитися». Розумієте, і релігія, і політичний тоталітаризм вийшли з ідеї безпомилкових позицій і безумовної констатації. Треба пам’ятати: при тому, що у нас немає права на помилку, — ми всеж-таки можемо помилитися. Мистецтву запобігання помилкам чи сигналізації про ці помилки і повинні слугувати сучасні засоби масової інформації, включаючи і таку їхню найважливішу складову, як газета.
Важливі проблеми постають сьогодні перед нами в зв’язку з річницею трагічних подій 11 вересня в США — найбільшими в історії людства терористичними актами. Ось тут ми стикаємося, чудово розуміючи і усвідомлюючи антилюдяність такого роду акцій, з тим, що повинні розуміти й ті міфи, чи ті помилкові упередження, якими оповитий аналіз цієї ситуації. Ті ж американці починають пояснювати такого роду дії як «конфлікт цивілізацій», в даному випадку — мусульманської і християнської. Ця концепція Гантінгтона дуже популярна й у нас. Насправді йдеться про конфлікт не цивілізацій, а цивілізації і цивілізаційного виродження. Камбоджа, Чечня, Сомалі, Афганістан — це не цивілізація, а зони цивілізаційного виродження. Вони й спричиняють конфлікти, а не цивілізація. І здавалося б, така проста річ, як те, що з цивілізацією ми пов’язуємо ідеї гуманізму, починає перетворюватися на свою протилежність — на «хорошу» і «погану» цивілізацію, що є очевидною політично розрахованою ідеєю на дезинформацію. Дуже важливо, щоб газети як оперативне і впливове джерело комунікативного впливу на людство займалися викриттям цих міфів і цих ілюзорних бачень .
