До другої річниці від дня смерті видатного оперного співака мерія нашої столиці ухвалила рішення про встановлення пам’ятника Анатолієві Борисовичу.
Бронзову скульптуру виконав Микола Рапай. За словами вдови артиста Світлани Дмитрівни, майстру вдалося передати не тільки зовнішню схожість, але й настрій, дух і нерв співака. Тепер консультуються з архітекторами, щоб визначити місце встановлення пам’ятника. Сім’я Солов’яненків вважає за краще, щоб його поставили недалеко від будинку, де жив артист. Цю ідею підтримує й автор роботи. «На Липках, у сквері, скульптура добре впишеться в затiнок дерев, — вважає Микола Павлович. — Вона зроблена не помпезно, а камерно. Я б назвав свою скульптуру пам’ятним знаком, а не пам’ятником. З Анатолієм Солов’яненком ми зустрічалися, але особисто не були представлені один одному. Я захоплювався його талантом, чудової краси і могутності голосом, намагався не пропустити жодної опери або концерту, коли в них він брав участь. Коли я став працювати над скульптурою, то переглянув величезний архівний матеріал, але ніяк не міг знайти пластичний хід. У процесі роботи зробив багато варіантів. Показав їх Світлані Дмитрівні. Їй сподобався саме той, який подобався і мені. Перший ескіз було зроблено розміром 60 см, а через місяць я виліпив скульптуру в натуральну величину». Відливання в бронзі зайняло майже рік, але це було пов’язано з фінансовими проблемами. Вирішувалося питання на рівні Президента України Л. Кучми.
У Козині, де поховано Анатолія Солов’яненка, поставлять гранітну копію пам’ятника. Сім’я співака має надію, що обидва варіанти встановлять одночасно. А в Донецьку, біля оперного театру, що носить ім’я артиста, вже наступного року має з’явитися монумент. На Міжнародному фестивалі «Золотий скіф», який недавно завершився, громадськості було представлено найкращі проекти. Конкурс тривав цілий рік, але цікавих ідей українські архітектори не показали. Можливо, мізерність їхньої фантазії спричинив дуже скромний гонорар: за проект — 300 гривень. Проте журі відзначило трьох призерів, але остаточного варіанта так і не визначило. «Сама ідея зобразити Анатолія Борисовича в образі Герцога з опери Верді «Ріголетто» (перша партія, з якою він вийшов на професійну сцену) мені подобається, — зазначила Світлана Дмитрівна, — але те, як вона втілена скульптором Олександром Скорих, має цілу низку зауважень. Без динаміки та настрою вона нудна і нецікава. Я схиляюся до думки, що якщо «шахтарського герцога» не зуміють виправити, то, може, доцільно зробити київську копію пам’ятника і поставити його на батьківщині співака».
