...Повертаючись додому столичним транспортом, де пасажири у післяробочу пору дня зазвичай мляві та стомлені, мою увагу привернули всезагальне пожвавлення та шум в салоні. Присутні «прилипли» до вікон, спостерігаючи за жахливою картиною на протилежній зупинці: двоє здоровенних молодиків з усієї сили били ногами молоду дівчину. Вона лежала прямо на асфальті... за два метри від натовпу людей, що чекали на тролейбус. Бідолашна відчайдушно намагалася захистити скривавлене обличчя та голову руками від жорстоких ударів навіжених. Ні її крики, ні її біль та покалічене побоями тіло — ніщо не змусило присутніх навіть поворухнутись. Ніхто не прийшов дівчині на допомогу. Тролейбус рушив далі. Вражені жінки-пасажири з обуренням обговорювали жахливу подію, чоловіки ж ніяково відмовчувались: ніби не помітили того, що трапилось на зупинці. Серед вигуків: «Та ви подивіться, вона ж п’яна...», «Сама винна...», «А чого з ними вештається...», одна жіночка зі сльозами на очах сказала: «Якою б не була ця дівчина, але це ж чиясь дочка. Це — жива людина!»
Недолюдків й подібних некерованих нічим — ні нормами поведінки, ні вихованням, ні мораллю молодиків вистачає у кожному населеному пункті. Лякає не це. Виходить, не нічних хуліганів необхідно боятися, а людської байдужості серед білого дня. Виявляється, фраза «Пасажири, будьте взаємно ввічливі!», яку ми щодня чуємо в автобусах, тролейбусах, метро адресована зовсім не нам, а товстим залізним пофарбованим стінам на колесах. Невже, окрім вух, стіни повинні мати ще й серце, тому що наше, як бачимо, уже не спроможне відреагувати на людський біль? Чим виправдати пасажирів на зупинці, що залишилися осторонь чужої біди? Страхом влипнути в халепу і мати потім проблеми? Більшість з нас у подібній ситуації мотивується саме цим. Однак якби на місці тієї бідолашної опинилася наша сестра, мати, подруга чи, навіть, знайома, реакція була б зовсім іншою. І не лякали б думки про переламаний ніс чи зламані ребра... Земля кругла. І вона крутиться. Подібне може трапитись з кожним. І як болісно буде відчути себе відкинутим людською байдужістю і залишеним на самоті у подібній ситуації. Тому: «Пасажири, будьте взаємно ввічливі. Шановні пасажири, будьте... людьми!».
