Ще в грудні минулого року Угорщина запропонувала Україні взяти до себе на лікування 20 поранених бійців АТО, за свій кошт. Однак українська сторона пропозицією і досі не скористалася. Чому Міністерство оборони не займається цим питанням, вирішили з’ясувати активісти і надіслали офіційні запити. Отриманою відповіддю шоковані та розчаровані: виявляється, потреби у закордонному лікуванні немає.
«Є офіційний лист від міністерства, відправлений від Департаменту міжнародного оборонного співробітництва, що на даний час військові медичні заклади оборони спроможні надавати допомогу у повному обсязі нашим пораненим. У передостанньому абзаці листа йдеться, що «у разі збільшення кількості санітарних витрат, ми не відмовимось від допомоги», — цитує міністерський лист голова всеукраїнської спілки «Слава Україні» Андрій Верлатий. І що мають на увазі чиновники під «санітарними витратами» — людські життя?
Передісторія появи цього листа теж непроста. Спочатку грудневі переговори президентів України та Угорщини, спілкування представників громадськості з керівництвом уряду Угорщини, перемовини з послом Угорщини в Україні, офіційна нота до Міноборони щодо лікування наших бійців. «До березня відповіді на цю ноту ми не бачили. У квітні ми ініціювали зустріч із заступником міністра оборони Петром Мехедом, полковником медичної служби київського госпіталю Анатолієм Бедраком та послом Угорщини Ерно Кешкенем», — розповідає Андрій Верлатий. Підсумком зустрічі знову ж була домовленість про лікування 20 бійців.
На підтвердження своїх слів активісти записали аудіокоментар Ерно Кешкена, у якому посол наголошує, що Угорщина готова відправити навіть літак за бійцями, дати групу лікарів на допомогу нашим спеціалістам. Однак посол коректно зауважив, що українська сторона запевнила: такої потреби не існує.
Не забарилось із реакцією і Міністерство оборони. Інформацію активістів у відомстві вважають такою, що не відповідає дійсності. «Щодо випадку, який наводить пан Верлатий, то на момент звернення угорських колег, в госпіталі МО перебувало 27 поранених бійців, які не потребували високотехнологічної медичної допомоги. Угорським колегам було запропоновано прийняти наших бійців на реабілітацію, однак угорська сторона не прийняла таку пропозицію», — йдеться на сайті МО.
Тобто за всі ці місяці не було тяжких поранених, яких можна було б відправити до угорських клінік? Адже від грудня і до сьогодні пропозиція залишається актуальною. Однак у Міноборони вважають інакше і пояснюють «Дню», що представники країн відбирають поранених спільно на консиліумі з українськими фахівцями. В офіційному повідомленні Міноборони описано всю складність процедури, що таке рішення має прийняти спільно Національна медична академія наук та Військово-цивільний координаційний штаб медичної допомоги. Наводять і факти, що понад сотню бійців таки пролікували у закордонних клініках, нині 40 військовослужбовців перебувають на такому лікуванні, а наразі розглядають пропозиції від Чехії, Естонії, Словенії, Великобританії, Франції, Болгарії, Литви та інших країн.
Але активісти не розуміють причину відмови. Волонтерка Іванна Будник ще з жовтня навідується до поранених у столичному шпиталі.
«У гнійному відділенні є хлопці, яким потрібне сучасне ендопротезування, є поранений боєць, який вже рік у важкому стані, тут сказали, що шансів немає, мама хоче відправляти його в Ізраїль, треба 95 тисяч доларів, але кошти збираються повільно», — розповідає Іванна, замовчуючи, що якраз угорська пропозиція тут стала б у нагоді.
Іванна Будник згадує історію Леоніда Хмелькова, кіборга з Донецького аеропорту, якого врятували саме закордонні лікарі. Чоловік мав діагноз «вогнепальне наскрізне осколкове поранення, гнійні процеси, видалення 15-ти сантиметрів кістки ноги» (це лише частина діагнозу), був дуже сильний біль, через місяць лікування виникла загроза ампутації ноги. Волонтери почали збирати кошти на лікування за кордоном.
«Його взяли у приватну клініку в Німеччині, нині Леонід другий місяць на лікуванні в Монте Бауері, найперше, що зробили німецькі лікарі, це знеболили, далі зробили аналізи на гнійні процеси, підключили мікробіологів, бо бактерії були страшні, розробили спеціально для нього антибіотик, зняли больовий синдром, витягнули ногу на 15 см, поставили протез, і днями він уперше за чотири місяці гуляв на вулиці у вертикальному положенні. Якби він лишився тут, однозначно був би інвалідом», — продовжує Іванна Будник.
Тому волонтери наполягають, що від лікування за кордоном не можна відмовлятись, особливо у надто складних випадках. Якщо є гарантія, що там пораненого поставлять на ноги швидше, ніж у нас, то чому не дати цього шансу?
