Черговий контрольний матч національної команди України, яка, як відомо, здобула право участі у Євро-2012 без добору, як господарка турніру, відбувся у Харкові. Протистояла нашій збірній команда Швеції, яку останнім часом аж ніяк не можна віднести до числа провідних команд континенту. Вже цього року наші встигли зіграти зі шведами в рамках зимового турніру на острові Кіпр. Тоді у фінальному матчі експериментальні склади команд зіграли внічию 1:1, а у серії одинадцятиметрових найкращими були українці.
У складі гостей, як і очікувалося, не було головної зірки — Ібрагімовича. І взагалі із футболістів з європейським іменем був лише Челльстрем, який нині виступає у Франції. Попри це, шведи були впевнені в собі й сподівалися на позитивний результат.
Українська команда на початку гри виглядала такою собі ностальгією свого тренера Блохіна за вдалими для нього 2004—2006 роками. Попереду і у центрі поля мали грати Воронін, Тимощук, Калиниченко, Ротань і Шевченко, які були основою збірної України у згадані роки. Допомагати ветеранам мали теж далеко не юні Девич, Чеберячко, Мандзюк, Гай та воротар Дикань. До молодих і перспективних у стартовому складі українців можна було віднести хіба що Федецького, який зайняв місце правого захисника.
Чого можна було очікувати від збірної у такому складі? Мова не про старання і бажання грати — цього в усіх без винятку, від Шевченка до Диканя, було цілком досить. А чи досить було рівня гри футболістів, які вийшли на поле, щоб обіграти вдома скромних шведів?
Понад три роки тому на матч проти шведів у Стокгольмі вийшла оновлена збірна України і виграла 1:0. Ще тоді всі розуміли, що на футболістах «призову» 2004—2006 років результатів не досягти, що команді потрібні свіжі гравці, які б надали їй перспективу розвитку. І ось тепер ми знову побачили ту саму «стару гвардію», яка за п’ять років, що пройшли від 2006 року, аж ніяк не додала у майстерності, а, простіше кажучи, минули пік своєї спортивної кар’єри. І ніяке старання, ніяка навіть гранична самовідданість не зробить цих футболістів кращими за рік, коли розпочнеться Євро-2012.
Тренер збірної цілком резонно послався на травми, через які до національної команди не змогла прибути низка виконавців. Цілком логічно було б у такому випадку дати можливість зіграти молодим футболістам, які ще можуть додати у майстерності та класі до 2012 року. Власне, так і роблять у всьому світі, замінюючи основних гравців перспективними резервістами.
У нашому випадку було ухвалене інше рішення. До національної команди України як підсилення було закликано натуралізованого бразильця Едмара. Це і було основною темою публікацій про збірну минулого тижня, у яких скромний футболіст, який ніколи не хапав зірок із небес, став раптом головним ньюс-мейкером, тобто героєм газетних репортажів та телевізійних сюжетів.
Запрошувати гравців до команди — законне право тренера збірної. Якщо Блохін вважає, що саме немолодий уже за футбольними стандартами Едмар прислужиться його команді краще, ніж хтось із молодих українців, так тому і бути. Нам же після цього не варто було очікувати особливих одкровень від збірної України.
Наші ветерани і ті, хто був закликаний їм допомогти, зіграли так, як змогли, так, як вміють. Це дозволило на рівних зіграти зі шведами першу половину гри, завдавши кілька небезпечних ударів зі штрафних. І практично усе. На відміну від українців, шведи свої гострі моменти створювали не зі стандартів, а із гри, регулярно розрізаючи нашу оборону точними передачами. Але і наших, і шведів виручали голкіпери, які діяли безпомилково.
Невелика перевага українців утворилася лише наприкінці гри, коли гості свідомо перейшли на гру від оборони. Наші наполегливо атакували, особливо активно це робив Девич. Проте атаки ці завершувалися здебільшого передачами верхом, які захисники шведів без проблем відбивали. Після замін, коли на поле вийшли Антонов, Коноплянка і Едмар, наші збільшили темп, але реальних загроз чужим воротам так і не створили. Натомість Дикань принаймні двічі врятував команду після провалів оборони. Але й він був безсилий після виходу Хайсена на ударну позицію вже у компенсований арбітром час другого тайму.
Оце, власне, і все. Поразка у контрольному матчі не є чимось непоправним. На те ці матчі і контрольні, щоби показувати як перспективи підготовки команди, так і прорахунки в цій підготовці. Та, як уже зазначалося, чогось іншого, ніж ми побачили на полі, той варіант збірної України, який зіграв у Харкові, показати не міг ні за яких умов. Харківська репетиція показала те, що і так було відомо. Залишається сподіватися, що із поразки будуть зроблені вірні висновки. Інших варіантів немає.
