Краса врятує свiт
(Найпопулярнiший, але найменш зрозумiлий вираз Ф. М. Достоєвського)
Важко міркувати на тему «нового чоловіка», не згадуючи «нову жінку». Адже нові риси з’являються внаслідок взаємин між цими двома.
У ХХ сторіччі сталося змішування ролей чоловіка і жінки. Воно почалося наприкінці ХIХ століття, коли жінки стали боротися за свої права. (Треба зазначити, цілком справедливо. Через патріархальний перекіс — чоловіки все більше виявляли до дам неповагу). Але похапцем відвоювали частину чоловічих. Чоловік, поступившись частиною своїх прав, підкинув і обов’язки. Відповідно жінки стали більш мужніми, а чоловіки — жіночними.
У ХХ столітті, особливо у другій його половині, ця тенденція досягла максимуму: частина жінок стали грубими, а частина чоловіків стали голубими.
На зламі тисячоліть і епох Теун Марез, південноафриканський Толтек (людина знання), написав важливу річ: «Людство досягло періоду дорослішання». Інфантильні ігри закінчилися!
Багато хто зрозумів, що краще виконувати свої функції. Розпочався природний розподіл ролей: чоловіки «пригадали» про своє призначення, дами — про своє. Кожен тепер розуміє, що має сенс розвивати здібності в рамках власного таланту і статі — це значно ефективніше. Якщо чинити навпаки — зникає гармонія, людина починає себе ламати і врешті- решт руйнує... Відповідно «нові» чоловіки і жінки — добре забуті «старі». Все дуже просто. Але ця простота на новому рівні свободи і, я б сказав, на новому рівні ясності й ПОВАГИ ДО СЕБЕ І ЗДІБНОСТЕЙ ПРОТИЛЕЖНОЇ СТАТІ.
Повага — прямий наслідок свободи. Раб не поважає нікого, а панів — боїться. Про імперію, до складу якої входила Україна, поет написав: «Страна рабов, страна господ».
Класик української літератури Тарас Шевченко був кріпаком, тобто рабом. Він і закликав: «... кайдани порвіте...» І це сталося 1917року. У червоний час, як зазначив Булгаков вустами Шарикова, пани опинилися в Парижі. Найсильніші серед рабів — «вибилися в люди». Але при цьому рабських звичок не позбулися (особливо при такому Хазяїні, як Сталін). А може, ці звички ще більше зміцнилися в них.
За нашого часу, коли «страх згори» щез, залишилася ТОТАЛЬНА НЕПОВАГА один до одного: народу до керівників, начальників до підлеглих, чоловіка до жінки і навпаки (суперечки в дусі: «Ти — козел! » — «А ти — дурепа!») Відсутність поваги, а значить і краси, видно в усьому: починаючи з вчинків політиків і закінчуючи потворними архітектурними ансамблями.
Але в останній період, період приходу політсвободи, настало розкріпачення громадян НА ОСОБИСТОМУ РІВНІ. Найсильніші (і найбільш далекоглядні) з них зміркували, що важливою є не лише Сила (наприклад, у вигляді грошей), але й Гідність. Відповідно, наскільки вони стали дотримуватися морального кодексу, настільки їх вчинки стали красивими. До цих людей з’явилася повага (а в країні рабів — немає авторитетів), і потроху шанобливе ставлення стало поширюватися всюди. Це прослiдковується навіть у сферi обслуговування, вона стала «людянішою» (наприклад, зникли хами-офіціанти).
Ця повага перейшла й у сферi стосунків «чоловік — жінка». Тобто новий чоловік — це вільна людина, а не раб. Галантність, рішучість, щирість і відповідальність — риси нового чоловіка. Але так само м’якість, витонченість, інтуїція, щиросердність — риси нової жінки. І все це на новому рівні свободи, тобто поваги один до одного. Можливо, це трохи ідеалізовані образи. Але хто нам заважає прагнути до ідеалу? Принаймні, це набагато цікавіше, ніж лізти назад, у рабство. Якось одного дня, на трьох зупинках поспіль, я зустрів по п’яному сплячому парубку, які стояли навколішках. Час прокинутися, потверезішати і перестати бути рабом! П’яна країна, що стоїть навколішки, навряд чи прикрасить собою «світову спільноту», куди, судячи з офіційних заяв, ми так рвемося!
