Ордени ніколи не користувалися особливою популярністю в українському суспільстві — для належної шани нагород у нас, вочевидь, закладено занадто багато гумору. Тому ордени й медалі часто ставали сюжетами для гумористичних творів та анекдотів. Але за всіх часів дуже полюбляли нагороди наші уряди, бо вони надавали їм можливість сплачувати борги, не віддаючи їх. Ощасливити орденом значно простіше, ніж забезпечити нормальну платню чи житло. Багато уваги орденським нагородам, як світським, так і церковним, приділяється й сьогодні. Газета «День» уже висловлювалася з приводу української «орденоманії». Нині всі нагороджують усіх, хоча збоку не завжди видно за що. Через те повним ходом йде девальвація нагород, зокрема урядових.
Останнім часом газета «День» отримала кілька листів та телефонних дзвінків від своїх постійних і шанованих читачів, в яких вони висловлюють подив і незадоволення з того приводу, що ми друкуємо сторінку Всеукраїнської акції «Золота фортуна». Там, як відомо, повідомляється про вручення орденів Української православної церкви (УПЦ) «народним депутатам України, керівникам міністерств, підприємств, військовослужбовцям, особам духовного звання». (До речі, ця сторінка була б значно переконливішою, якби подавала конкретні відомості про заслуги кожного нагородженого.)
Наші дописувачі вважають, що газета «День» не повинна друкувати інформацію про акцію під патронатом УПЦ. Через те, що ця церква перебуває під юрисдикцією Московському патріархату, а весь її єпископат входить до складу Священного синоду Російської православної церкви. Так, Володимир Поліщук (м. Мала Виска) пише від імені організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів, що «на сторінках вашої і нашої газети «День» повідомляється про нагороди, які УПЦ просто не має права надавати, бо вона підпорядкована патріарху чужої держави, богослужіння та проповіді в її церквах проводяться чужою мовою, а церковні доходи ідуть на закордонні рахунки.» І далі: «Не знаю, чим заслужили всі оті діячі повагу Московської церкви, але думаю, що нагороджують, щоб привернути на свою, московську сторону...» Схожi судження знаходимо й у інших листах та телефонних зауваженнях. За всієї поваги до думки наших читачів дозвольте висловити кілька власних міркувань.
Чи повинні ми надавати інформацію про ті чи інші громадські заходи, проведені за участю УПЦ? Газета — будь-яка нормальна газета — не тільки може, а й зобов'язана подавати читачеві об'єктивну інформацію про суттєві події в суспільстві та за його межами. Незалежно від того, схвалює вона ці події чи ні. Якщо нам не подобається ситуація на Балканах, це ще не означає, що ми маємо її замовчувати. В оглядових та аналітичних матеріалах журналісти та читачі можуть висловити свої думки щодо проблеми, а газета, зобов'язана друкувати матеріали як за, так і проти.
Тепер про підпорядкування Московському патріархату. Хотілося б нагадати, що залежність будь-якої церкви від священноначалія іншої держави — то не така вже дивна ситуація. За прикладами не треба далеко ходити. Українська греко-католицька церква підпорядкована Римській кафедрі, Ватикану, але ж ніхто, навіть запеклі вороги греко-католиків, не можуть закинути їм брак українського патріотизму. Католики Франції, Іспанії та сотень інших країн, включно з нашою, також формально підпорядковані Римській кафедрі, але всі пов'язані з цим проблеми давно залишилися в минулому.
Біда наша зовсім в іншому — в розколі православ'я України. А ще — в надмірній політизації суспільного життя, зокрема й церковного. Бо річ не в тому, що та чи iнша церква має центр за кордоном, а в тому, що цей центр міститься саме в Москві, з якою нас позв'язує така драматична історія. Оскiльки протягом століть імперська політика використовувала православну церкву як одне з численних знарядь російської експансії. Не були винятком і радянські часи, коли атеїстична держава енергійно й щедро підтримувала, наприклад, «православ'янізацію» Прибалтики, Західної України й навіть Польщі. Ставлення до УПЦ вельми погіршила підтримка цієї церкви українськими комуністами, які вбачають в РПЦ майже єдиний вцілілий залишок Союзу, можливу платформу для майбутнього об'єднання.
Газета «День», однак, не вважає, що обличчя, сутність УПЦ повністю визначаються фактом підпорядкованості Московському патріархату, церковною політикою її єпископату чи його окремих членів. Ми завжди пам'ятаємо про ті мільйони віруючих, які, власне, й становлять церкву. Це наші земляки, громадяни України багатьох національностей, серед яких переважна більшість — українці. Що будемо з ними робити — насильно, як це практикувалося ще так недавно, заганяти в іншу церкву? Піддавати їх анафемі або інформаційній дискримінації? Чи, може, позбавляти орденів (це жарт)? Будемо сподіватися, що політика терпимості, терпіння, добрих — християнських — відносин між православними всіх наших церков приведуть зрештою до їх об'єднання в одній помісній церкві. Переконана, що час працює на нас, повiдомляє кореспондент «Дня» Клара ГУДЗИК.
