Кілька років тому в Полтавській області з’явився цілком фантастичний музей. Його творці повністю зламали музейні канони. З чим у нас зазвичай асоціюється музей? Тиша. Таблички з грізними написами: «Руками не чіпати!», «Експонати під охороною!» тощо. У музеї, про який йдеться, навпаки, що галасливіші гості — то краще. Експонати не лише можна чіпати руками — ними можна користуватися за прямим призначенням. Наприклад, спробувати витягнути з печі спеціальним рогачем горщик-казанок. Тут можна не тільки побачити стародавню весільну церемонію, а й самому стати учасником обряду.
Відвідувачі з музею йдуть з подарунками. Тут екскурсантам дають в дорогу пиріжки. Пиріжки, до речі гарячі, прямо з печі. Не музейної печі, а справжньої.
Особливість музею в тому, що тут можна не просто доторкнутися руками до експонатів, а перенестися в минуле. Перенестися у прямому сенсі цього слова. Зіграти весілля чи інсценувати його. У світлиці все, аж до останньої дрібниці — відтворена обстановка побуту столітньої давнини. Учасники неймовірного дійства інколи плутають реальність із нереальністю. Як і належить, на весіллі п’ють за здоров’я і щастя молодих. Напої — справжні. Закуски на столі — стародавні українські страви, приготовані за технологією прабабусь.
До речі, прямо в музеї можна й побратися. Все по-справжньому, шлюб оформить представник законної влади — голова місцевої сільради.
Ідея створення музею належить директорові Будинку культури Оксані Борисівні Трипольській. Чом би в порожньому приміщенні не відкрити народний музей? Пропозиція знайшла щиру підтримку серед мешканців Великих Будищ.
Можливо, сільський музей так і залишився б звичайним народним музеєм, яких в Україні тисячі, якби не творча натура Оксани Борисівни. Все, що вона робить, вона робить завжди не так, як інші. У музеї виявилося багато весільних рушників, адже в кожній тутешній хаті їх завжди чимало. Багато рушників музею подарувала місцева церква. А далі — мало не кожен мешканець Великих Будищ захотів допомогти у створенні музею. Музей відкрили в жовтні 2008 року на свято Покриви. Одразу ж зіграли й перше весілля — Марії та Дениса Дєєвих.
Щодня в Музей українського весілля приїжджають екскурсії не лише з України, а й близького й далекого зарубіжжя. Китайці, японці, німці приїжджають на екскурсію зі своїми перекладачами. Найскладніше, кажуть працівники Будинку культури, проводити екскурсії для гостей з Росії. Часто трапляються старі українські обрядові слова, аналогів яких у російській мові знайти неможливо. У музеї вже побували посли багатьох держав світу. Тут відбулася Всеукраїнська конференція краєзнавців.
Слід віддати належне працівникам музею. Вони розв’язали складне завдання. Адже українське весілля триває кілька днів. Там багато обрядів, довгі весільні пісні, безліч побажань. Працівники Будинку культури зуміли вибрати найсуттєвіше, найцікавіше і вкласти це в півтори години часу. Більше аж ніяк не можна. Надто багато охочих. Фактично весь весільний обряд проводить народний ансамбль «Берегиня».
Завважте, адже це всього лише народний музей. Його внесок у збереження і повернення із забуття народних українських традицій неможливо переоцінити.
