Одеська трагедія продемонструвала, що в країні досі не вирішене питання оподаткування. На нашу думку воно носить грабіжницький характер і полягає у «вигрібанні» в центр всіх коштів у всіх, хто намагається чесно працювати в регіонах. Податкова «удавка», як і постійно та необгрунтовано зростаючі ціни на енергоресурси, ведуть до знищення підприємств України, що відчайдушно борються за виживання. Штучно нагнітаються конфлікти між акціонерами та керівництвом акціонерних товариств, а держава уникає відповідальності за економічну кризу, що розвивається і не вирішує питання неплатежів, заплющуючи на це все очі, заганяючи конфлікт углиб.
Криза, що розвивається, унеможливлює відновлення основних фондів підприємств. Їх фізичний і моральний знос давно перевищив безпечний рівень. Однією з головних причин цього став розвал будіндустрії. Зменшення кількості висококваліфікованих кадрів у ній значно перевищує їх приріст. Особливо катастрофічно знижується рівень робітничих кадрів. А в уряду не було й немає програми відродження, в тому числі навчальних закладів, які спроможні зупинити процес руйнування основних фондів. Це є неодмінною умовою нагромадження капіталу, без чого неможливо піднести економіку. Цю непорушну істину не було, на жаль, засвоєно попередніми урядами України. Чи зміниться ситуація в новому році? Минула кампанія виборів Президента України показала, що народ повірив Леонідові Кучмі, обравши його на другий термін. Президентові видали новий кредит, в тому числі й багато хто з ветеранів, зворушені листівками з привітаннями та обіцянками особистої участі у вирішенні їхніх проблем.
Тим часом у соціальному плані проблем не зменшується. Останнім часом стала особливо помітною агресивна активізація природних монополістів щодо населення, свідченням чого є різке зростання плати за комунальні послуги та енергоресурси при незмінній їх якості, або навіть при її погіршанні.
У 2000 рік ми входимо з новим-старим Президентом. Особисто мене тішить той факт, що в команду Л. Кучми ввійшли досить розумні нові люди. Можна сподіватися, що з цією командою старий Президент зробить, нарешті, закони обов'язковими для всіх без винятку, а міністерські інструкції та накази, що вивалюються як з рогу достатку, перестануть підміняти собою Закон. Можна сподіватися, що буде, нарешті, встановлено цивілізовані стосунки між владою і суб'єктами господарювання всіх форм власності — менше стане паперової тяганини, ліцензій, квот, всіляких заборон і репресивних заходів, що викликають «одеські» трагедії в усій країні. Чого гріха таїти, якщо ми будуємо дійсно демократичну державу, то час визнати, що досягнуті на сьогодні результати в економіці і якості життя не що інше, як підсумок роботи дійсно силових, але «безконтрольних» органів. Якщо не покласти цьому край, то ситуація погіршиться і це може призвести до непередбачуваних наслідків.
Тому публічну угоду, що намічається між виконавчою і законодавчою гілками влади хотілося б доповнити ще й угодою між владою і народом, котрий щодня принижується нею на рівні міст і сіл. Це поклало б кінець подальшому розбратові та ворожнечі. Таким чином, буде створено нову політичну основу для ефективної економічної діяльності, чого досі в Україні не було.
