2013 року в Донецькій області була зареєстрована рекордна кількість абітурієнтів по всій Україні — 19 569 тисяч (за даними «РБК Україна»). Саме в ці літні тижні триває їхній «марафон за майбутнє». Як повідомив офіційний сайт Міносвіти, станом на 9.00 год 10 липня 2013 року у вищих навчальних закладах України зареєстровано уже 897 200 заяв від 306 600 абітурієнтів. Наразі у трійці лідерів за кількістю поданих заяв — Національний університет імені Шевченка, Національний авіаційний університет та «КПІ».
«Майже усі мої однокласники мають намір вступати у популярні українські виші. А я — ні. Як не дивно для багатьох це звучить, але я хочу стати професійним техніком-електриком. І справа не в тому, що я не впевнений у своїх силах, чи маю низький середній бал шкільного атестату. Ні, я досить непогано закінчив школу, й на цьогорічному ЗНО маю результати вище середнього рівня. Просто я людина прагматична. У нашому регіоні мізків, керівників та теоретиків вистачає, а от робочих рук — дефіцит, — розповідає випускник Слов’янської загальноосвітньої школи №5 Богдан ЧУМАК. — Я маю намір віддати свої документи до Слов’янського енергобудівного технікуму і майже впевнений, що вступлю до нього, бо конкурс серед технічних спеціальностей або маленький, або відсутній зовсім. Та поки інші мають «модну» та престижну освіту, я зможу заробляти реальні гроші на місцевій тепловій електростанції і тим самим допомагати своїй країні. Мій патріотизм мене також сильно мотивує. Вважаю, що каркас України зруйнується без простих трударів».
Зрозуміло, що приклад Богдана — нетиповий. В області існує значний кадровий дисбаланс, викликаний професійною підготовкою випускників без урахування потреб роботодавця. Тому не дивно, що на Донеччині найбільш затребуваними є саме робітничі професії: слюсарі, токарі, шахтарі, електрики, будівельники. Дефіцит кадрів призводить до того, що освічений спеціаліст технічної сфери діяльності стає «золотим». Наприклад, у 2007 році офіційна заробітна плата кваліфікованого будівельника сягнула рекордної позначки — 5000 гривень.
«Від вступної компанії цього року ми очікуємо більше зацікавлених абітурієнтів, які бажають отримати технічну освіту у нашому закладі, бо розуміють, що це правильний вибір, якщо подивитися на сучасний стан ринку праці регіону, — говорить директор Донецького коледжу будівництва та архітектури Наталія СЕВЕРИНА. — Слід зазначити, що запитів із пропозиціями роботи від підприємств у нас більше, ніж самих студентів. Тож працевлаштування після закінчення навчання стовідсоткове. Випускники працюють на фабриках, заводах, в облгазі, управлінні житлово-комунального господарства, у будівельних магазинах, компаніях. Також наш коледж єдиний у Східному регіоні, який забезпечує продовження навчання у Китаї в університеті міста Хучжоу, а згодом ми будемо відправляти студентів до празьких вишів».
За даними Донецького регіонального центру зайнятості, нині в області функціонують 111 державних професійно-технічних навчальних закладів. Із них 13 установ, що належать до вищих ПТУ, 7 центрів професійно-технічної освіти, 69 професійних ліцеїв і 22 технічно-професійні ліцеї, що здійснюють первинну підготовку фахівців. ПТУ готують спеціалістів із 217 професій і випускають щороку близько 18 тисяч робочих кадрів, які можуть одразу отримати освіту з декількох суміжних спеціальностей. Та навіть така кількість навчальних закладів не задовольняє потреб ринку праці. Абітурієнти все одно не охочі до робочих професій. Це можна пояснити не тільки «модою» на інші спеціальності, а ще й рівнем навчання. Тому все ж таки найбільш популярними професіями Донеччини є юрист, лікар, програміст, журналіст та економіст. Та престижність ще не означає затребуваність. І шалений конкурс на ці спеціальності рідко виправдовує себе. Багато абітурієнтів «відсіюються», а ті, хто все ж таки залишається, можуть зіштовхнутися з проблемою працевлаштування у майбутньому — через перенасичення кадрів.
До речі, за даними Українського центру оцінювання якості освіти, цього року інтерес абітурієнтів до таких предметів, як математика, фізика, хімія значно збільшився. Будемо сподіватися, що це не просто так.
