— Розкопки ми розпочали біля відомого в археологічному світі Більського городища, це Котелевський район Полтавської області. Поруч з нами в цей сезон працювали на сусідніх курганах інші археологічні експедиції, але пощастило тільки нам. Зауважу ще — це були так звані рятівні розкопки. Тобто, геологи планували бурити в цих краях свою чергову свердловину, і щоб попередньо дослідити шари ґрунту, котрі потім зіпсує техніка, покликали археологів. Власне, розкопки якраз і були профінансовані газонафтовим комплексом, який активно розробляє надра в Котелевському районі...
І нарешті про те, як була зроблена сама знахідка. Археологи з Полтави вже завершували роботи. Олександр Супруненко, після того як курган було вже практично досліджено (надзвичайно цінного нічого не знайшли, бо тут уже побували колись грабіжники), запропонував колегам «пройтися» ще так званими грабіжницькими ходами. Тобто це були залишки проритих мародерами минулих століть лазів. В одному з них у зритому ґрунті сам керівник експедиції і знайшов перстень. Архаїчні грабіжники, повертаючись, очевидно, із середини кургану із хорошою здобиччю, губили золоті і не тільки золоті дрібнички — і вже не звертали на це уваги! Не менш цінною археологічною знахідкою, ніж золото (цей перстень і ще намисто) археолог (а за ним — і його українські та союзні зарубіжні колеги) вважає вилучені із заповнення скіфського кургану дві посудини для пахощів, зробленi зi... скла! Знайшов їх науковий співробітник Костянтин Мироненко. Скло в ті часи було надзвичайно рідкісною, коштовною річчю. Винайшли цей, декоративний спочатку, матеріал фінікійці — у VIII—IX століттях до нашої ери. Скляний арібал — цілий, цілісінький! — учені датують його тим же V століттям до н.е., таких речей до нашого часу дійшло одиниці!
— Але повернiмося до нашого «Крутого» скіфа, зображеного на золотій печатці. Ми вирішили скористатися нагодою, і оскільки за східним календарем нас чекає рік Коня, спитати в автора «Знахідки-2001» про те, як і коли з’явилася в українських степах ця одомашнена тварина?
— Дикі коні скакали майже всіма степовими просторами Стародавньої Євразії. Але вогнищами одомашнення, або як ще кажуть — доместифікації коня стали два відносно невеликi ареали. Це якраз узбережжя Дніпра, степи між Доном і нашим Славутичем — перший ареал. Другий — Південний Урал. У наших, українських краях, — це в Полтавській, Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях, коня доместифікували в часи так званої середньостогівської археологічної культури. Той період ще називають «віком міді», це IV тисячоліття до нашої ери, тобто 6 тисяч років тому. Тоді українські степи населяли предки індо-аріїв. Від них, завдяки прирученню коня, пішло розселення на Схід та Південь — аж до Індії! Отож наші далекі предки були кочівниками (хоча серед них також були вже й осілі племена), котрі завдяки коню і колісниці розповсюдили свій вплив на величезні території стародавнього світу.
— Воїн на колісниці — в який історичний період з’явився цей «рід військ»?
— Колесо і колісницю людина винайшла раніше від того, як приручила коня. Але з доместифікацією цієї шляхетної тварини наші пращури колесо вдосконалили — з’явилися спиці. В культурі так званої багатоваликової кераміки (ще у XVI ст. до н.е.) простежується цей революційний технічний «прорив» — воїни на колісницях, що з’явилися у Придніпровських степах. Це була грізна військова сила, котра виникла у кочівників десь 3600— 3700 років тому. Їхнi колісниці докотилися до Балкан і Греції, суттєвих змін з плином часу зазнала і кінська збруя. Деталі перших вуздечок, так звані псалії, знайдені, до речі, на протилежному березі Дніпра від міста Комсомольська. Це — в Європі! А довершеного, сучасного вигляду (сідло, стремена і т.iн.) кінське спорядження набуло тільки в X—XIII століттях вже нашої ери.
Цей дивовижний ювелірний виріб V ст. до н.е. визнаний археологічною знахідкою в Україні №1 (за перший рік третього тисячоліття). Золотий перстень — витвір рук грецького, швидше за все, мілетського майстра. Датований він орієнтовно V століттям до нашої ери. Перстень, хоч і масивний чоловічий, проте витончені обриси «жокея» і його скакуна, динамічність всього зображення свідчать про високий рівень ювелірної техніки майстрів того часу.
Розповідь про унікальну знахідку можна було б розпочати і з такої загадки-парадоксу. Що спільного між цією античною «дрібничкою» і автомобілями типу спортивний «Бентлі», «Порше» або «Феррарі»? Відповіді дві. Перша спільна риса: колісниця, зображена на персні, теж спортивного типу. Тобто це був своєрідний розкішний транспортний засіб того часу. На таких колісницях, напевне, «круті» греки і скіфи під’їжджали до своїх дам серця і наїжджали (в буквальному розумінні) на своїх ворогів і недоброзичливців.
Друга розгадка загадки: знахідка саме цього персня була б неможливою, якби не потреба тих же «Бентлі», «Феррарі» і взагалі всіх сучасних автоколісниць в їхньому «харчі», тобто бензиновому пальному... Розповідає керівник експедиції, директор Центру археології Полтавського обласного управління культури, кандидат історичних наук Олександр СУПРУНЕНКО:
