За книжками, які читають люди з різних країн у відпустці, можна визначити, про що вони думають. Деякі хочуть взяти з собою у відпустку реальний світ, інші хочуть втекти у світ фантазій. Британська газета The Times провела дослідження пляжного читання.
Літо — час для довгого, лінивого читання. Можна виділити два протилежні мотиви, якими керуються люди при виборі читання на відпочинку. Перший — це твердий намір у вільний час, якого завжди так бракує, як слід узятися за щось «справді серйозне». Другий — навпаки, якнайдалі відійти від усього цього.
Книжки про пригоди, популярні в залах очікування аеропортів, рідко користуються таким же успіхом після прибуття на місце літньої відпустки. Їх дуже швидко «проковтуєш». Книжки про уявних представників вищого світу, які мандрують на приватних літаках, поки їхні реальні прообрази прямують у більш екзотичні місця, ніж ти сам, завжди були класичним пляжним чтивом.
Для людей, які вважають за краще відійти від проблем реального життя, літні книжки — це відпустка всередині відпустки. Як ще пояснити, що ізраїльтяни за допомогою машини часу повертаються в «країну Оза» — в Ізраїль 1940-х, коли на них не скидали ракет «Катюша»?
Патріотична ностальгія простежується цього року і серед турків, китайців та іспанців. Чи був в історії більш відповідний час, аніж літо 2006 року, щоб втекти з нього? Французи, німці й американці, навпаки, живуть у режимі реального часу. Росіяни, судячи з усього, вирішили на пляжах помучити себе, заздрячи олігархам. (Повний текст на сайті Inopressa.ru).
РОСІЯ
Тетяна Огороднікова, «Шлюбний контракт, або Who is ху»
Ті росіяни, які не можуть цього літа дозволити собі вибратися в Сен-Тропе, шукають заспокоєння в напівдокументальній історії про проблеми шлюбу з олігархом — яхти, дорогі машини, хутра та біль. Автор роману, колишня дружина мультимільйонера, не жаліє подробиць, описуючи постійний страх, що її змінять на нову, ще більш довгоногу модель. Вона також дає кілька здорових і цинічних фінансових порад, як забезпечити собі певну частину його багатства, коли вам доведеться піти.
НІМЕЧЧИНА
Матіас Матуссек, «Ми — німці. Чому нас можуть полюбити інші»
Ця хвалебна пісня німецькій нації вдало збіглася в часі зі сплеском національної гордості на Чемпіонаті світу з футболу. Матуссек пише, що навчився любити свою країну, працюючи іноземним кореспондентом газети Der Spiegel в Бразилії, США та Великій Британії. Робота у Великій Британії навчила його патріотизму, бо йому «постійно доводилося захищати свою країну від стереотипів й огуди».
ІНДІЯ
Грегорі Девід Робертс, «Шантарам»
Усі поспішають прочитати цей 936-сторінковий опис пригод австралійського автора, добряче пересипаний вигадками, перш ніж він втілиться в голівудському фільмі з Джонні Деппом у головній ролі. У книжці розповідається про втечу із в'язниці, куди героя запроторили на 19 років за озброєне пограбування, скоєне заради грошей на героїн, про його восьмирічне перебування в Бомбеї. Описуючи свою роботу в безплатній клініці в нетрях і свій побічний бізнес із продажу наркотиків туристам, він встановлює міцний зв'язок із містом і його підпільним світом.
ТУРЕЧЧИНА
Іпек Калістар, «Латіфа Ханім»
Ця суперечлива книжка, що розказує про темпераментну дружину отця-засновника Туреччини Кемаля Ататюрка, ставить її на заслужене історичне місце. Книжка стала дуже популярною, попри те що насмілюється вказати, що прославлений чоловік цієї жінки був загалом людиною, а сама вона описана як освічена жінка, яка успішно боролася за права своїх одноплемінниць. Її чоловік вірив у рівність, але не стосовно своєї дружини.
АМЕРИКА
Томас Рікс, «Фіаско. Американська військова авантюра в Іраку»
Американці встали в чергу, щоб скласти у свої відпускні чемодани цю депресивну 496-сторінкову працю про прорахунки адміністрації Буша. Рікс, досвідчений репортер Washington Post у справах Пентагона, не зупиняється перед критикою на адресу генералів або детальним описом тортур в американських центрах утримання полонених. Він називає стратегію адміністрації Буша в Іраку «найгіршим військовим планом в історії Америки».
ЯПОНІЯ
Масахіко Фудзівара, «Честь нації»
Японська економіка відроджується, але народ жадібно «проковтує» трактат про те, як уся країна гине. Це антизахідне викриття університетського викладача математики на 200 сторінках закликає японців повернутися до самурайського духу кодексу «Бусідо». Інакше Країна вранішнього сонця ризикує стати огидною подобою США — жахливою трясовиною з тероризму, економічної поляризації та нічим не обмеженого ринкового капіталізму.
ФРАНЦІЯ
Ніколя Саркозі, «Свідчення»
Цей дивний бестселер не тримає читача в напруженні, містить мало сексу, зате багато теоретизування про те, що не так у Франції. Це щось середнє між маніфестом і мемуарами політика середньої величини, який має хороші шанси наступної весни стати президентом. Розмірковування Саркозі розійшлися у Франції накладом у 275 тисяч примірників за один місяць. Він став ідеальним «супутником» на літньому відпочинку не лише консерваторів, а й 5% лівих.
ІСПАНІЯ
Ідельфонсо Фальконес, «Санта Марія дель Мар»
Середньовічна Іспанія здається не найбільш відповідним місцем дії для пляжного читання, але Фальконес додав достатньо пристрасті, насильства й інтриги в оповідання про прекрасний барселонський храм Санта Марія дель Мар.
ІЗРАЇЛЬ
Амос Оз, «Історія про кохання і темряву»
Поки Ізраїль веде війну із «Хізбалла», його жителі поринають у ці захоплюючі спогади про розвиток Ізраїлю 1940—1950 рр., коли країна виходила з конфлікту. Оз розповідає, як Європа вигнала його батьків-іммігрантів, і про їхні пошуки притулку серед палестинських арабів в останні дні британського мандата.
КИТАЙ
І Чжунтянь, «Читаючи «Історію трьох царств»
Це не схоже на захопливе читання, але в Шанхаї вирішили надрукувати перші 550 тисяч примірників цих нетрадиційних коментарів до книжки XIV століття «Історія трьох царств». І Чжунтянь порівнює одного воїна з сучасним заступником начальника поліції, іншого — з головою підприємства, якого намагається переманити майбутній цар.
ІТАЛІЯ
Тиціано Терцані, «У моєму кінці моє начало»
«Цифрова вежа» Дена Брауна очолює списки бестселерів, але ця робота про пошуки сенсу йде слідом за нею. За три місяці до смерті Терцані, сидячи під деревом в Апеннінах, записав останню розмову з сином. Він згадує своє коріння у Флоренції, описує, як він вивчав юриспруденцію та зіткнувся з азіатською та східною духовністю. Але найбільше він пише про свої пошуки ліків від хвороби, до якої схильні всі ми, — від смертності.
КАНАДА
Емі Маккей, «Пологовий будинок»
Можливо, вся справа в спеці, або, можливо, канадці хочуть утекти від повідомлень про загибель своїх солдатів в Афганістані, але цього літа канадські читачі віддають перевагу вигадці перед реальністю. Очолює список цей роман про доброчесну жінку, яка живе в глушині Нової Шотландії між двома війнами та зустрічає лікаря, котрий за допомогою своїх нових методів намагається примусити її піти з лікарської практики.
А що в нас?
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-review»:
— На відміну від британських і американських джерел, нам на це запитання важко відповісти. Бо чи то в Британії, чи то в Америці існує правдива інформація про кількість продажу тих чи інших книг. Бестселер — це популярна книжка, яка продається найбільшим тиражем. У нас такої статистики продажу просто немає. Тому яке б прізвище я не назвав, воно не буде точним, відбиватиме лише мій погляд, а отже — даватиме приблизне трактування ситуації. Ось у цьому й полягає проблема. Увесь світ, принаймні серйозний книжковий світ, послуговується правдивою статистикою продажів. Тому оскільки в нас такої статистики немає, то й сказати напевне, яку книжку читають сьогодні, неможливо будь-кому. Можна, звичайно, проаналізувати статистику продажу книг по окремій «Букві», але й там вона підлягає сумніву. Чи відповідають дані продажу книг, які вони публікують як бестселери, справжній бухгалтерії, сказати важко. «Книжник-review» пробував вивести середню арифметичну цифру, порівнюючи дані, які ми одержували з кількох десятків книгарень. Але потім зіткнулися з дуже примітивними речами, наприклад, коли директори книгарень намагалися поставити на перші місця саме ті книжки, які, як вони сподівалися, прочитають у цій книгарні й почнуть купувати. Але взагалі все зробити дуже просто: потрібна лише автоматична комп'ютерна резервація з кожної проданої книжки. Тому, можливо, читають «Дванадцять обручів» Андруховича. Можливо, читають знову ж таки ті самі «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, які вже десять років на ринку, але кожного літа їх додруковується по кілька тисяч екземплярів. Але сказати точно не можна.
Якщо брати до уваги мої власні спостереження, то я вважаю, що українці мало чим відрізняються від структури населення, яке читає. Увесь світ сьогодні найактивніше читає Дена Брауна. На мою думку, Ден Браун і в Україні є одним із найбільш продаваних, у тому числі й улітку. Тим більше, що харківський «Клуб сімейного дозвілля» зробив переклад книги «Код да Вінчі» українською. За їхньою інформацією продано вже майже десять тисяч примірників. Десять тисяч для України — це поважна цифра.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («Студія «1+1»):
— Наша проблема полягає в тому, що найцікавіші українські автори все ж таки не пишуть масову літературу. Хіба що Марина та Сергій Дяченки. Я вже не кажу про тих, кого можна вважати класиками — Андрухович, Забужко. Навіть молодше покоління авторів, яке якось серйозно відзначилося в літературі, все одно працює на досить низькому жанровому майданчику. Є люди, які претендують на написання масових жанрів. Наприклад, Ірен Роздобудько чи Андрій Кокотюха. Але й вони все ж таки не роблять бестселерів. Боюся, що цього літа було модно читати газети й інтернет, а не книжки як такі. Якоїсь відвертої літературної моди, на мій погляд, не було. Або ж я її проґавив. Моя дружина, за своїми спостереженнями, каже, що люди читали стару класику: Діккенса, Хемінгуея тощо. Адже їх зараз багато перекладають українською мовою. Тому абсолютно спокійно, якщо в когось є такі забаганки, можна знайти собі що почитати виключно рідною мовою.
Віктор МОРОЗОВ, композитор, перекладач:
— Завдяки потужній рекламній кампанії й відеокліпу Руслани непогану нагоду стати українським бестселером цього року має книжка Марини та Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана». На мою думку, цього літа модно було читати, особливо серед молоді, нові прозові твори Сергія Жадана та Ірени Карпи.