В Україні — 7,6 мільйона дітей, з яких 600 тисяч проживають на окупованій території, 200 тисяч — діти-переселенці. Також у нас понад 150 тисяч дітей з інвалідністю, за межею бідності — один мільйон неповнолітніх. За даними експертів, від 35 до 50% дітей піддаються жорстокому поводженню з боку дорослих. За 10—20 років ці діти становитимуть основний економічний масив України. Ці 7,6 мільйона (що дуже мало для країни з населенням 42,7 мільйона людей) — актив, без якого держави не може бути. Як можна захистити наше майбутнє?
«ПОЛІТИКА ЩОДО ДІТЕЙ ЧАСТО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОЛІТИЧНИХ АМБІЦІЙ»
Експерти наголошують, що сьогодні в Україні не вистачає чіткої стратегії та координації роботи з дітьми. Тому громадські організації закликають об’єднуватися задля розв’язання нагальних проблем неповнолітніх. Нещодавно дев’ять міжнародних та українських ГО об’єдналися в «Українську мережу за права дитини», щоб працювати над захистом прав дитини та розвитком соціальних послуг для сімей з дітьми. Серед громадських організацій, що створили ініціативу, — ГО «Ліга соціальних працівників України», український фонд «Благополуччя дітей», ВГО «Магнолія», Український фонд громадського здоров’я, благодійний фонд «СОС Дитячі містечка», благодійна організація «Надія і житло для дітей», партнерство «Кожній дитині». Одне із завдань, що ставить перед собою об’єднання, — сприяти реалізації законодавства у сфері дитинства.
«Коли ми проаналізували законодавство, виявили у ньому багато недоліків. Проблема в тому, що дитина в Україні «належить» то одному, то іншому відомству, і політика щодо неї часто залежить від політичних амбіцій. Якщо взяти попередню владу, до дуже часто гарантій президента неможливо було виконати, а існуючі закони щодо дітей стимулювали направлення в інтернати. Також у нас неправильно трактувалася конвенція ООН про права дитини щодо важливості та пріоритетності права дитини на сім’ю. Розбіжностей багато, і це, зокрема, призвело до об’єднання громадських організацій», — коментує заступник директора Партнерства «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця.
Коли ми проаналізували законодавство, виявили у ньому багато недоліків. Проблема в тому, що дитина в Україні «належить» то одному, то іншому відомству, і політика щодо неї часто залежить від політичних амбіцій. Якщо взяти попередню владу, до дуже часто гарантій президента неможливо було виконати, а існуючі закони щодо дітей стимулювали направлення в інтернати. Також у нас неправильно трактувалася конвенція ООН про права дитини щодо важливості та пріоритетності права дитини на сім’ю. Розбіжностей багато, і це, зокрема, призвело до об’єднання громадських організацій
Нещодавно до Закону України «Про охорону дитинства» внесено статтю, розділену на дві частини, що відповідає Конвенції ООН про права дітей. Стаття стосується захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій, і заборони участі дітей у воєнних діях та збройних конфліктах. «Законом передбачено алгоритм роботи з такими дітьми та визначено відповідальність — хто це має робити і що за що відповідає, — пояснює Зінаїда Кияниця. — Тому що досі ми не маємо чітких даних про цих дітей, не врегульовані питання щодо їхнього захисту. Також передбачено кримінальну відповідальність за залучення дітей до участі у збройних конфліктах, бо і з однієї, і з іншої сторони є діти, які воюють».
«РОДИНАМИ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ ЗАЙМАТИСЯ НІКОМУ»
За словами голови правління «Української мережі за права дитини» Дарії Касьянової, гострою залишається проблема насилля над дітьми. «Якщо 2012 року у нас з’явилася армія соціальних працівників, завданням яких було допомагати сім’ям у складних життєвих обставинах — виявляти такі родини, працювати з ними, щоб не допустити потрапляння дитини до інтернату, то нині, за великим рахунком, цим займатися нікому. І ми розуміємо, що всі ці питання вирішаться нескоро», — акцентує Дарія Касьянова.
Фахівці наголошують, що сьогодні в Україні актуальним є питання захисту не лише дітей, які постраждали від війни. Наприклад, у Києві, за даними КМДА, ніхто навіть не може назвати загальну кількість дітей.
«Коли ми провели аналіз соціального простору, виявилося, що у столиці ніхто не може сказати, скільки є дітей до 18 років. Рахують тих, хто ходить у дитсадки і школу, але діти закінчують школу — і цю групу ніхто не може класифікувати, — пояснює виконавчий директор Німецько-польсько-українського товариства в Україні Андрій Піддубний. — Цей аналіз ми зробили з Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова та Інститутом сімейної та молодіжної політики Міністерства молоді та спорту. Або інше: молодь 14-18 років говорить, що у батьків не вистачає на них вільного часу, а батьки кажуть, що вони вільний час проводять у мережі — то чи є це проблемою?».
Експерти налаштовані на серйозну роботу: співпраця громадських організацій передбачає взаємодію з державою, активісти розраховують на підтримку регіональних громад. За даними фахівців, нині в Україні питаннями захисту прав дітей опікуються майже 200 організацій. Насправді, це не так і багато: за словами Андрія Піддубного, у Німеччині правами дітей опікуються 60 тисяч таких організацій.
