Проект «Бабин Яр – пам’ять на тлі історії» є поєднанням двох смислових і візуальних шарів: історії та проектів меморіального парку. За словами куратора проекту, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, перш за все виставка призначена для тих, хто не має особистих зв’язків з подіями 1941 року.
«БАБИН ЯР ТАК І НЕ СТАВ МЕМОРІАЛЬНОЮ ТЕРИТОРІЄЮ»
Серед сотень фото в експозиції є кадри про які Віталій Нахманович згадує по-особливому: їх відзняв під час мітингу євреїв у 1966 році його батько. Світлини дивом збереглися і не були вилучені працівниками КДБ.
«Тут є фото з мітингу, який відбувся 1966-го року на 25-ту річницю Бабиного Яру, коли єврейська молодь Києва організувала заходи на честь річниці, несанкціоновані владою. Один захід був 4 вересня біля єврейського цвинтаря, а другий – 29 вересня вже в Бабиному Яру. Мій батько, кінорежисер Рафаїл Нахманович, провіз свою групу і так само несанкціоновано знімав і першу групу, і другу. З другого заходу у нього конфіскували плівку, з першого вона збереглася. Роздруківки цієї плівки є сьогодні в експозиції», - ділиться Віталій Нахманович.
Найскладнішим у створенні виставки історик вважає збалансування поглядів на трагедію, як на те, що відбувалося в 1941 році, так і на майбутнє Бабиного Яру. «Якби не так важко було дійти цієї згоди, мабуть, і не було б тієї проблеми, що досі Бабин Яр є чим завгодно, тільки не місцем пам’яті і не меморіальною територією», - додає Віталій Нахманович.
Фото та відео на виставці належать авторам різних десятиліть, які по-різному бачили трагедію та по-різному її описали, - це дозволяє протягнути нитку пам’яті до сьогодення.
«Роботи створені авторами трьох різних поколінь. Один, художник Юрій Павлович, під час окупації жив у Києві, був літньою людиною і замальовував те, що бачив на вулицях. Інший художник, Гордій Малахов, був підлітком на той час і свої враження змалював тільки у 1960-ті роки. А третя авторка — зараз вона студентка, була учасницею кількох шкільних конкурсів і малювала трагедію Бабиного Яру, як вона це бачить. Нам було цікаво показати цю трагедію очима людей з різних сторіч», - розповідає куратор проекту.
«НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ТРАГЕДІЇ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ ТА УКРАЇНСЬКОГО»
Наприкінці вересня цю виставку побачать делегації з інших країн. Приїзд у Київ до роковин трагедії вже підтвердив президент Ізраїлю.
«29-30 вересня Україна прийматиме багато великих делегацій, вже є підтвердження від президента Ізраїлю та низки інших офіційних осіб з різних країн. Ми маємо показати, що Бабин Яр — невід’ємна частина трагедії єврейського народу та українського, всіх постраждалих під час війни, - зазначив міністр культури Євген Нищук. – Ми згадуватимемо цю трагедію на вищому рівні, і те, що представлено в музеї є частиною трагічної історії столиці України, масштаби якої оцінюватимуть ще наші наступники. Щоб вони оцінили це, треба щоб ми багато чого відкрили».
Міністр акцентує, що вже за часів незалежності в Україні не вистачало повної інформації про масштаби цієї трагедії. «Тривалий час не відкривалися архівні документи. Але саме місце — закинутий парк, в якому відбувалися страшні речі, поведінка людей, які навіть нічого не знають, може, які не знають що це сакральне місце, по якому потрібно зовсім по-іншому треба ходити... Ми маємо відкрити масштаби, всю правду трагедії, щоб це дійсно ніколи не повторилося, щоб світ звернув увагу на те, що ми є частиною того, про що говорить єврейський народ і вся світова спільнота. На жаль, ми маємо яскраве сучасне продовження небезпечних тенденцій, коли нехтують головними цінностями які є на землі – це ціна життя людини», - акцентував Євген Нищук.
РАДЯНСЬКА ВЛАДА НАМАГАЛАСЬ ПЕРЕХОПИТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО БАБИН ЯР
Окрім євреїв в Бабиному Яру нацисти масово вбивали ромів, військовополонених, представників ОУН і душевнохворих. За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, оскільки ці жертви нацистського режиму не вписувалися в радянську ідеологію, трагедію було вигідно приховувати, але стерти пам’ять киянам не могли.
«Ми пам’ятаємо мітинг 1966 року, який об’єднав представників і єврейської, і української інтелігенції. Є документи КДБ про спроби припинити такі мітинги, про профілактичні бесіди з тими, хто збирався провести такі акції Зрештою в Києві побачили, що це процес, який не можна зупинити, а треба очолити. І тоді пішли на те, щоб встановити великий пам’ятник, який досі стоїть з безликим написом «Радянським громадянам». І таким чином перехопити пам’ять про Бабин Яр, - розмірковує Володимир В’ятрович. – Може через те, що так довго про це мовчали, з незалежністю України різні національні групи почали говорити про свій біль, похований у Бабиному Яру. Кожен хотів, щоб його почули. Свідченнями є десятки пам’ятників, розкидані по території Бабиного Яру. Минуло 25 років, і здається, що всі виговорилися. Виставка розповідає про історію того, що трапилося під час німецької окупації, і про те, як приховувалася ця трагедія радянською владою. Виставка пропонує ідеї, як має виглядати Бабин Яр зараз, щоб у ньому знайшлося місце для пам’яті кожної жертви трагедії».
Виставка «Бабин Яр – пам’ять на тлі історії» триватиме у Музеї історії міста Києва до 27 листопада.
