Бажаю доброго дня редакції улюбленої газети!
Якось напередодні Нового року я взяв участь у традиційному анкетуванні «Дня». Просто висловився з приводу запропонованих запитань і відіслав їх за вказаною адресою. Насправді анкета не була причиною такого вчинку, але вона стала хорошим приводом для реалізації іншого бажання. Справа в тім, що мені вже дуже давно хотілося написати кому-небудь листа. Коли я кажу про листування, то маю на увазі не обмін новинами (для цього в нашому технократичному світі створено безліч можливостей), мова насамперед про обмін думками, спостереженнями, переживаннями. Мені здається, що людство ще не вигадало більш досконалого способу ведення вдумливої, неквапливої бесіди, ніж листування. На жаль, у світі шалених швидкостей (читай — метушні) занадто мало місця для неспішного обмірковування речей, які не потрапляють у продовольчо-майнову площину. Тепер ручку і аркуш паперу нам замінила клавіатура. Конверт, очікування якого було сповнене надії чи тривоги, а отримання супроводжувалося танцями, заміняє телефон. Досить набрати номер, і те, чого раніше доводилось чекати днями, маємо за лічені секунди. Тепер нам ніколи зупинитися і, як співав Макаревич, «взглянуть на мир внимательно и строго». Хоч як це прикро, та сучасній людині секунд недостатньо, щоб зрозуміти хоча б щось, іноді на осмислення деяких речей потрібні роки.
Але я відхилився від суті. Отож, я дав відповіді на запитання новорічно-різдвяної анкети «Дня» і відіслав їх. Уявіть моє здивування, коли через якийсь час мені зателефонувала з редакції пані Надія Зикіна і сказала, що зі мною хоче поговорити головний редактор. Лариса Олексіївна подякувала за листа і запросила до діалогу. Уже такий вияв уваги (чого я абсолютно не очікував) був надзвичайно приємним, та коли наступного дня я купив черговий номер газети і на першій сторінці побачив своє прізвище... Щось подібне відчуваєш на вершині гори, тільки цього разу йшлося не про географічну вершину, а про людське спілкування. Головне ж полягало в тому, що я відчув зворотний зв’язок, і тепер точно знаю, що якщо мені захочеться висловити свої думки або просто написати кому-небудь листа, є місце, де його принаймні дочитають до кінця. Ось за цю можливість висловитись перед широким загалом, за можливість для кожної простої людини відчути свою непересічність я й хочу подякувати всім, хто створює «День».
Користуючись люб’язно наданим запрошенням, дозвольте запропонувати сторінку до «Щоденника «Дня». Не впевнений, що це варте бути надрукованим, але принаймні я втамував свій епістолярний голод. («Щоденник» Андрія Гринюка був надрукований у суботньому номері від 12 липня. — Ред. )
