Зустріч Нового року, яка найбільше запам’яталася мені, відбулася задовго до появи фільму «Іронія долі...», в той період життя, коли в ньому було ще мало іронії і багато романтики та поезії. У школі, в якій я навчалася, викладали гарні педагоги. Крім шкільних предметів, вони приділяли увагу творчим здібностям учнів, їхньому спортивному загартуванню. Наш учитель фізики Василь Никифорович Ганенко — альпініст, свою любов до подорожей і природи прищепив учням. Вся школа буквально «захворіла» горами. Василь Никифорович показував нам свої фільми про сходження на вершини Кавказьких гір. Старшокласники, яких він уже водив у походи, із захопленням розповідали про підкорення перевалу Бечо і навіть склали про нього пісню. Гори стали і моєю мрією. І ось одного разу Василь Никифорович сказав, що на зимових канікулах підготовлені до турпоходу учні зможуть поїхати з ним на Кавказ. Радості не було межі! Збори в дорогу, передчуття того, що попереду — відкриття цілого світу, невідомого і дивовижного, перетворювали будні на очікування свята. Про зустріч Нового року взагалі якось і не думалося. Перечитувала все, що написано про Кавказ Пушкіним і Лермонтовим. Оспіваний ними край вражав уяву і вабив своєю суворою красою.
У П’ятигорську ми пiднялися на гору Машук, до місця дуелі та загибелі Михайла Лермонтова, де стоїть обеліск в оточенні кам’яних орлів, які сумно опустили голову і крила. Потім побували в будиночку поета, де я побачила в оригіналі його малюнки і акварелі з гірськими пейзажами. По дорозі до Приельбрусся, притулившись до вікна автобуса, дивилася на гряду сніжних вершин вдалині, які вiдблискували рожевим у променях ранкового сонця. А в селищі Ельбрус гори вже оточували нас з усіх боків у всій своїй величi. Звідси почалося наше сходження до Шхельдинської ущелини. Кожен крок у горах важкий і пов’язаний із небезпеками. Це завжди подолання себе, часом на межі сил. Ми піднімалися все вище і вище, і перед очима відкривалася панорама величних і грізних скель, вершин у білих покривах снігів. Споконвічно чисте повітря, тиша і політ орлів, що вражає своєю досконалістю. Але, крім цих гордих птахів, нам зустрілися ще істоти абсолютно дивовижні — гірські кози. Вони дуже жваво і вправно піднімалися на круті скелі.
В ущелині ми влаштувалися в невеликому альпіністському будиночку, звідки здійснювали походи без рюкзаків. Напередодні Нового року при переході через річку я підсковзнулась на валуні і впала в крижану воду. Василь Никифорович витяг мене з гірського потоку. «С легким паром!» — можу тепер поіронізувати. Але тоді всі переживали за мене. Трапилося б таке в Маріуполі — й запалення легень гарантовано. Але в горах і здоров’я було на висоті.
Новий рік ми зустрічали у Шхельдинській ущелині. Ще вдома підготували ялинкові прикраси і доставили їх під ялиночку цілими, не розбивши по дорозі жодної іграшки. Найпрекрасніше було в тому, що ми прикрашали справжню, живу ялинку, яка росла прямо на схилі гори на висоті понад 2000 метрів над рівнем моря. (Маріуполь — морське місто.) У нас не було головного новорічного атрибута — телевізора, але про нього ніхто і не згадував. Ми були вдалині від цивілізації, на лоні первозданної природи. Все навколо було справжнім, реальним, а тому — казковим, чарівним. Унизу, в темному проваллі, шуміла річка, навколо — вершини гір, які поет назвав «престолами природи», а над головою — яскраві зірки, такі далекі й близькі, що раптом розумієш, як «зірка з зіркою говорить». У місячному сяйві підноситься над царством гір Шхельда. Вдень вона схожа на казковий замок з п’ятьма вежами, які блищать у променях сонця або розрізають хмари, немов меч. А в новорічну ніч вся в крижаному вбранні та снігових хутрах, увінчана срібною короною з п’ятьма променями, Шхельда перетворилася на гірську королеву. Вона охороняла наше свято біля багаття, де всім було тепло і весело. Горіли бенгальскі вогні, звучали під гітару пісні Володимира Висоцького (в той час — живого- здорового). Потім усі замовкають, і наш улюблений учитель розповідає про сходження на найвищі вершини світу, про відважних людей — альпіністів, «сніжних барсів», які підкоряють Аннапурну і Джомолунгму, про кращого скелелаза планети Михайла Хергiані.
Це новорічне свято було найкращим у моєму житті. Головним у ньому була не тільки зустріч Нового року, а й відкриття прекрасного світу гір.
