У Горлівці вже протягом 15 років працює Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса. У ньому представлено ксерокопії листів із заслання поета, його конспекти, фотографії, матеріали КДБ. Крім того, в музеї зберігаються особисті речі Василя Стуса: осіннє півпальто, записники, олівці, ручки та ін. Усі ці речі зібрав 75-річний пенсіонер, колишній міліціонер Олег ФЕДОРОВ. На музей він витрачав і свої сили, й кошти з пенсії. Сьогодні він передає музей під опіку Горлівської міськради. Проте там не можуть прийняти такого дарунку через брак бюджетних коштів на його утримання. І у свою чергу готові передати експозицію до місцевої бібліотеки. У грудні цього року Ганна Герман заявила, що музей буде перенесено в Донецьк, але наразі цього не сталось. Як стало відомо «Дню», в п’ятницю відбудеться засідання оргкомітету музею, під час якого буде вирішено, кому саме його буде передано — Горлівській міськраді чи Донецькій обласній науковій бібліотеці.
«День» поспілкувався із засновником музею Олегом ФЕДОРОВИМ.
— Ви створювали цей музей протягом 15 років, витрачали на нього свій час, гроші та енергію. Якою була ваша мотивація?
— Стус — фігура, яка цікава всім. Колись я сам не знав, хто такий Стус, — у Горлівці на той час незначна кількість людей знала про поета. Сьогодні ситуація не змінилась кардинально. Саме це було однією з причин, чому я вирішив створити музей. І я не помилився у своєму рішенні.
— Чим особливий ваш музей? Як ви збирали експозицію?
— У музеї відтворено камеру, де сидів поет. Тут його листування, матеріали КДБ, фотографії. Але найбільша цінність — чернетки Стуса. Є така річ, як «Стусове Коло» — це люди, які його оточували. У нас зібрані їхні історії про поета.
Спершу було важко збирати матеріал, адже потрібно було увійти в довіру родини, показати всю серйозність наших намірів. Разом із іншими активними культурними діячами (Ігорем Зоцом, засновником єдиної україномовної газети Донеччини, поетом Станіславом Жуковським та ін.) я їздив у його рідне селище, розмовляв із родичами. На той час я вже був на пенсії.
— Якщо говорити про Стуса, варто згадати студентську ініціативу щодо надання Донецькому університетові його імені, яку нині не вдалося реалізувати. Варто згадати й те, що суд позбавив Стуса звання Героя України. Чому, як гадаєте, це відбувається?
— У справі з університетом ініціативу — зверніть увагу — підтримали студенти, молодь, а проти виступили немолоді люди. Можна зробити висновки. Це багато про що свідчить. І рішення тоді приймалось не тут, а в Києві. І немає сумнівів, що воно було політичним. Саме такі політичні рішення гальмують розвиток нашого суспільства.
До нас дуже часто приходять молоді люди, які цікавляться творчістю Стуса. Його поезія дуже важлива для країни сьогодні.
— Що у вашому розумінні може означати подолання тоталітарного спадку? Як це можна здійснити силами громадянського суспільства?
— Більшість людей так само мислять і так само живуть, як десятки років тому. Змінюється світ, а світогляд цих людей не змінюється. Розвиток поступається на користь «старих» ідей та принципів. Шлях до подолання таких процесів лежить через культурне поле. У нас часом запитують, як це так, що в Горлівці з’явився музей Стуса? Всіх дивує, що ми вже п’ятнадцять років існуємо в невеличкому місті на Донбасі. Проте нас тут підтримують. Ми існуємо як повноцінний музей, і ми є цікавими на «музейній» мапі України.
— Що скажете про ситуацію в Горлівці, Донецьку, регіоні? Як оживити суспільство? Як надати нових імпульсів?
— Як я вже казав, потрібно розвивати культуру. Тільки вона може надати нових імпульсів нашому суспільству. А існування нашого музею підтверджує те, що працювати тут можна. Можна побороти й негаразди, й застій — за допомогою власних сил та енергії!
