Нещодавно «День» отримав дуже відвертий і промовистий лист (див. статтю «Чому я, живучи в Україні, не знаю людей, які складають золотий фонд нації?» у №65 від 10 квітня 2014 року). Держслужбовець із Донецька Наталя Кондратова зізналася, що тільки після Євромайдану, в 40 років, вона усвідомила себе українкою. Сама донеччанка пояснює такий розрив зокрема й драматичністю історії свого роду, яка може бути ще одним ключем до розуміння походження «російськомовного» Донбасу. «День» зустрівся з пані Наталею й поговорив із нею про «радянський заповідник» у регіоні й про те, як на сході виховати патріота України.
«Моя бабуся родом із Кіровоградщини. На цій землі споконвіку жили її предки-хлібороби, — нагадаємо, писала в листі до редакції Наталя. — У неї було троє братів. Під час Голодомору померла її мати, у родини все відібрали, і, щоб вижити, вони змушені були тікати на Донбас. Як і родина Василя Стуса, і сотні інших знедолених сімей. Тут потрібна була робоча сила, і можна було заробити на шматок хліба. Вони вижили, але назавжди в їхніх душах оселився страх перед цією нелюдяною «народною» владою.... Я вчилася в школі у 80-х роках. Найжахливіше, що саме за ініціативою бабусі я не вивчала українську мову та літературу. Навіщо дитині «зайве» навантаження? Ось що зробила радянська влада з людьми. Вона знищила в них відчуття національної самосвідомості та гідності, позбавила духовних витоків, перетворила на безлику, безмовну масу».
«Життя було важким, людей зламали так, що вони забули, звідки вони і хто. На Донеччині був індустріальний район, де ні про що, окрім праці, не думали. Тут селилися люди «без коріння»: або хто втік від репресій, або приїздив на заробітки», — говорить Наталя Кондратова кореспонденту «Дня».
На сході України, зауважує Наталя, люди дуже «забиті» через радянську пропаганду, яку зараз замінила російська, життєве кредо багатьох: «Ми — люди темні, любимо гроші та харчі хороші». Тепер, на думку Кондратової, треба позбавлятися від «радянського заповідника»: прибрати пам’ятники Леніну, заборонити Комуністичну партію. Також варто звільнити будівлі від членів «Донецької народної республіки» й вести роз’яснювальну роботу з людьми. «На схід мають приїжджати діячі культури, авторитетні люди. У Донецьку був один Вакарчук, це — крапля у морі. Багато залежить від праці нової влади — якщо на Донбасі відчують поліпшення, будуть по-іншому ставитися до подій у Києві. Зараз у нас влада — найвигідніший бізнес, «нагорі» немає активних патріотів», — говорить Наталя.
Кондратова жалкує, що колись не вивчала української. Тепер система освіти змінилася, дочка-студентка знає про рідну країну більше за матір. «Позитивні зсуви є. Молодь усвідомлює себе українцями частіше, ніж ми, колишній «радянський народ», — акцентує Наталя. Утім, і сьогодні, за спостереженнями Кондратової, деякі викладачі вишів хочуть до Росії, «щоб не писати плани українською». Наталя була в Криму, Києві, на Закарпатті, й ніколи не відвідувала Кіровоградщину, землю своїх предків: там все було відібрано, розорено, родичі виїхали під час Голодомору. Жінка планує побувати колись у Кіровограді.
Корінна донеччанка сподівається, що військового вторгнення Росії в Україну не буде, головний страх Наталі у тому, що після «революції гідності» нічого не зміниться. Наталя Кондратова стверджує: «2004 року всі закликали до змін, до боротьби з корупцією — все це залишилося словами. Зараз треба обрати президента, переобрати парламент, і паралельно кожний має змінити щось у собі, не розраховувати лише на владу».
Присвоїти Донецькому національному університету ім’я Стуса — один із перших кроків, який дозволить сходу України відійти від культурної прірви, вважає Наталя. До речі, саме розділ «Донецькому університетові — ім’я Стуса» передусім привабив увагу донеччанки, коли вона побачила «День» в Інтернеті. «У нас багато неосвічених людей, маса чує тільки те, що активно пропагують російські канали. Якщо люди будуть більше поширювати наше, українське, виросте кількість прибічників єдиної країни. Треба «термосити» людей, тоді щось зміниться на краще», — підсумовує Наталя Кондратова.
