Минулими вихідними на полігоні в Петрівцях, що за декілька десятків кілометрів від Києва, відбувся показовий виступ бійців спецназу (підрозділ «Барс») перед командуванням внутрішніх військ МВС України та іноземними гостями. З чим можна порівняти показовий виступ спецназу перед власним великим начальством і дипломатичним корпусом? Для солдатів цей захід можна порівняти зі стихійним лихом — крім генерального прибирання території (траву на газонах, судячи з її зовнішнього вигляду, хіба що манікюрними ножицями не підстригали) їм треба ще й продемонструвати в усій красі свої професійні навички. Для глядачів такі виступи можна порівняти з походом у кіно — визволення заручників із захопленого «терористами» автобуса, визволення заручників із захопленого тими ж терористами будинку, стрільба зі снайперських гвинтівок і автоматів Калашникова, кидання гранат і стрибки гарних службових собак. А ще показовий виступ можна порівняти з показом мод — військових мод, звісно. Тому що приїзд військових аташе з декількох десятків країн світу привернув до себе набагато більше уваги, ніж зразкова метушня бійців спеціального призначення.
Уявіть собі декілька десятків ставних чоловіків у військовій формі, що виходять з шикарних автомобілів. Форми здебільшого строкаті захисні, але двох однакових серед них не знайти — ні за поєднанням тканини, ні за фасоном. Навіть взуття у військових дипломатів було різне — у когось замшеві чоботи, у когось шкіряні, у когось однотонні, а в когось плямисті.
Тим часом «барси» почали показовий виступ зі службовими вівчарками. Вівчарки, одна гарніша за іншу, демонстрували своє вміння виконувати команди, знаходити господаря із зав’язаними очима і, звісно ж, затримувати зловмисників. Кожний собака закріплений за окремим солдатом. «Доглядають за ними, як за рідними!» — стверджує прес-секретар внутрішніх військ Світлана Павловська. Іноді хлопці приходять служити зі своїм собакою. Був навіть випадок, коли хлопець попросив призвати з ним в армію лоша. Мовляв, виняньчив «з пелюшок» і не міг його чотиримісячного покинути напризволяще. Прийняли обох.
Захоплення автобуса глядачі до пуття не роздивилися — спецназ впорався з «терористами» настільки швидко, що не всі встигли повернути голови. Зате «екскурсія» неабияк затрималася на виставці зброї й захисних засобів. «Якщо хочеш жити, ось це треба, — плескав по бронежилету болгарський військовий аташе. — Важкий, звичайно, бо металевий, але житимеш».
Після того як військові й дипломати додивилися програму показових виступів, усім бажаючим дали можливість постріляти. Вибір зброї був досить широкий — від гвинтівки із суперприцілом до простого, але неперевершеного автомата Калашникова. Біля кожного виду зброї стояла черга — потяг до зброї просто вражав. Дівчата, лягаючи дорогим вбранням на брудні підстилки, зворушливо брали гвинтівки й щосили били по мішенях. Влучали мало — але гуркотнеча стояла страшенна.
Тим часом, командувач внутрішніх військ України генерал-лейтенант Олександр Кіхтенко поділився своїми міркуваннями стосовно реформи внутрішніх військ і перетворення їх на національну гвардію України. Відомо, що головне питання на порядку денному реформи внутрішніх військ — це питання їхньої демілітаризації. «Чи має гвардія бути мілітаризованою? — міркував генерал- лейтенант. — Мілітаризована людина — це людина зі зброєю. А наші бійці, безумовно, повинні мати зброю, цього вимагають поставлені перед ними завдання. Їм доводиться мати справу з небезпечними злочинцями». Таку ж думку висловив і глава комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Георгій Крючков. Як він сказав «Дню», головне завдання реформи — чітко визначити повноваження внутрішніх військ. Чому не можна визначити повноваження, не міняючи назви, глава профільного комітету відповів непевно. «Війська — воно й для громадськості звучить не дуже... Гвардія краще!», — переконаний Г. Крючков. А командувач внутрішніх військ генерал-лейтенант О. Кіхтенко переконаний, що наші внутрішні війська реформуватимуться за прикладом французької жандармерії.
Переляканими очима відповідали на запитання про реформи прості солдати. Одне зрозуміло — вони служитимуть народу України. А поки їхня справа маленька — дресирувати собак, звільняти уявних заручників, втручатися в п’яні бійки на концертах і футбольних матчах, а також приблизно раз на рік, перед приїздом великого начальства та іноземних гостей, з подвоєним ентузіазмом чистити чоботи й прибирати територію частини.
