Прогнози ООН про те, що 2050 року кількість населення України може скоротитися до 35-ти мільйонів, мабуть, настільки стривожили депутатів Тернопільської облради, що вони вирішили вдатися до радикальних засобів, аби цього уникнути. Чиновники звернулися до Президента України, голови Верховної Ради та прем’єр-міністра із пропозицією ввести податок на бездітність. Стосуватиметься він лише чоловіків, які у віці 25 років ще не мають дітей. З їхньої заробітної плати держава повинна відраховувати не менше, ніж 6%. Втім, причин, чому ж молоді люди ще й досі не стали батьками, ніхто з’ясовувати не став. Обѓрунтовують своє рішення депутати тим, що такий закон стимулюватиме українців до народжування дітей, а відповідно населення України зростатиме, тож прогнози ООН не здійсняться.
Податок на бездітність влада хотіла ввести ще за прем’єрства Юлії Тимошенко. На початку 2010 року колишній прем’єр-міністр видала розпорядження, щоб Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту разом з Міністерством праці та соціальної політики підготували проект закону, який би передбачав податок на бездітність у розмірі 10% від офіційної заробітної плати. Однак після зміни влади справа далі не пішла. Принаймні, так було до сьогодні, поки зі своєю ініціативою не виступили тернопільські депутати.
Втім, незалежно від того, хто ініціює таке податкове стягнення, сама ідея брати гроші за те, що людина не має дітей, не те що неправильна, а безглузда. Чомусь ніхто не подумав, що в Україні майже кожна п’ята родина бездітна і такий податок — це просто моральне знущання з них. Не врахували і сучасних тенденцій щодо одруження. Якщо раніше українці брали шлюб у віці 17-20 років, то нині цей відповідальний крок відкладають до 25-річного, а то й пізнішого віку. Лишилися поза увагою і заклики громадських організацій, що краще пропагувати відповідальне батьківство, коли молода родина готується до народження дитини і морально, і фінансово, а не віддає її у сиротинці чи просто лишає на вулиці, бо не може взяти на себе такий тягар. Нікому не спало на думку, що треба боротися із соціальним сирітством, а не створювати нові ризики для збільшення кількості покинутих дітей. Бо народити дитину — це одне, а виховати її і вивести у широкий світ — інше.
— Кожна людина має право на вибір, коли їй одружуватися, а кожна сім’я має право вибирати, коли народжувати дитину, — коментує завідуюча відділом досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Людмила Черенько. — У радянські часи таке вже було, тоді податок на бездітність платити всі працюючі, починаючи від 18-ти років. Але не можна сказати, що це якимось чином стимулювало народжуваність. Якщо запитати адекватну людину, чи будеш ти платити певні відсотки із заробітної плати, чи заведеш дитину, то вона вибере перший варіант. Тому не думаю, що це матиме стимулюючу роль у плані народжуваності. Витоки демографічної кризи утворилися ще за радянських часів, просто криза 1990-х років посилила цей процес. Але налаштування на дводітність уже було у 1960-ті роки, кількість дітей, яку хотіла мати родина, зменшувалася, хоча податок існував. Що стосується наповнення бюджету, то такі способи його поповнення суперечать українському та міжнародному законодавству. Форми надходжень коштів до бюджету, їхній розподіл — це дуже складні розрахунки. Якщо Тернопільська облрада передбачала, що ці кошти залишатимуться у місцевому бюджеті, то це утопія. Бо такого роду збори йдуть у державний бюджет, звідки розподіляються у вигляді трансферу. Якщо вони хотіли фінансувати за ці кошти якусь нову програму на державному рівні, то краще фінансувати існуючі програми, наприклад, щодо підтримки багатодітних сімей. Мені здається, що це шлях не до Європи, а в якусь глухомань.
У зверненні тернопільських депутатів до керівництва держави йдеться про те, що отримані кошти можна буде спрямувати на потреби дитячих будинків, дитячих садків та шкіл. Але за словами Людмили Черенько, відслідкувати, що відраховані із зарплат відсотки пішли саме на інтернати, неможливо. І чи правильно це тоді, коли в Україні обрано напрям розширення мережі будинків дитячого типу, збільшення прийомних родин та усиновлювачів, адже такі форми виховання дітей-сиріт набагато кращі та ефективніші.
Ідея податку на бездітність зараз активно обговорюється і в Росії (чомусь мудрих ідей у сусідів ми не переймаємо, хоча б і зростання соціальних виплат при народженні дитини). Мета такого податку — та ж сама, що в Україні: поліпшити демографічну ситуацію і збільшити народжуваність. У свою чергу директор Центру демографії та екології людини РАН Анатолій Вишневський зазначив одному з російських видань, що уже понад 40 років Росія серед країн з найнижчою народжуваністю у світі. За його словами, це застаріла хвороба, впоратися з нею буде нелегко. В Україні ситуація трохи ліпша, і за останні роки демографи фіксують зростання народжуваності, хоч і незначне. Але тенденція не така погана, щоб переймати досвід сусідів і вводити штрафи за бездітність. Ще й порушувати при цьому права людини.
— Вводити такий податок — це не просто неправильно, це порушення прав людини, зокрема права на приватність, причому з боку держави, — зазначив співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. —Коли людину карають фактично стягненням за те, що вона не скоїла ніякого правопорушення, це не є нормальним. Така система не виправдала себе за радянських часів. Але в декого лишилися уявлення, що це правильно. Якщо чиновники думають, що таким чином стимулюватимуть народження дітей, то дуже сильно помиляються. Якщо вже йдеться про вирішення демографічних проблем, то краще заохочувати родини фінансово до народження дітей.
Поки що влада не дала своєї відповіді, вводити податок на бездітність чи ні. Втім, як вважають соціологи та правозахисники, таку ідею суспільство сприйме негативно. На думку Людмили Черенько, краще ініціювати розвиток індивідуальної благодійності. Адже в кожної людини настає у житті такий етап, коли хочеться комусь допомогти. А в нас допомагати є кому: скільки багатодітних родин та будинків сімейного типу або просто обдарованих дітей з бідних родин! А ще було б краще, якби влада не просто вирішувала існуючі проблеми, а вчилася запобігати їм.
