Їхнє життя - це шахова партія тривалістю в назавжди, умови якої ускладнено постійним цейтнотом і неможливістю прибрати з дошки будь-які фігури. Невірний хід може позбавити багато чого: і суспільного стану, і просто життя. Для жителів села вчитель - біла фігура, для себе, безумовно - завжди чорна.
Дебют, незмінне "е2-е4". На світанку погодувати худобу, зібрати дітей та онуків до сніданку, подивитися конспекти уроків перед виходом із дому, не забуваючи, що улюблений предмет для багатьох підопічних - нездоланно-важкий або навіть ненависний, тому треба щоразу щось виправляти у чіткій "методиці викладання", котра надіслана зверху. Дорогою до школи треба переговорити з трактористом або комбайнером про можливість виїхати в поле, водночас випитуючи - з ким і коли можна обмінятися насінням для майбутнього врожаю.
Мітельшпіль, тактика захисту. На педраді зустрічатися з колегами для обговорення болючих питань погодинного навантаження, ставок, оформлення кабінетів, отримання грамот і доган. Перевірити мільйонного зошита з вічними помилками і з'ясувати з кумом, чому хрещенику треба ставити "3", а не "5". Доглядати приватне господарство як частину суспільного механізму, скрупульозно з'ясовуючи - коли черга гнати на пасовисько корів, як закласти більше кормів на зиму і встигнути зайняти чергу на млині для перетворення зібраного врожаю на "хліб насущний".
Ендшпіль, як правило, затяжний і важкий від усвідомлення того, що бібліотека знову не працює, а телеінформації малувато. Ходити до лікарів, дістаючи ліки, набридати на пошті запитаннями про газету й пенсію. Після всього - відвідати "вечірній клуб" на зваленому біля воріт дереві, де, приглядаючи за малюками, що не в міру розвеселилися, - своїми й чужими - виглядати корівчину, обговорювати не поспішаючи погоду, останні укази Президента і висловлювання улюблених депутатів, катастрофи, мелодрами, плітки, ціни. Спілкування з односельцями - такий самий необхідний елемент професіоналізму, що й безперечна поінформованість із предмета своєї спеціалізації.
Вічний пат? Ні. Вони живуть надзвичайно наповненим життям. Вони обрали не життя гуру, що зрікся від усього матеріального, а життя морального сподвижника посеред буття. Тому що навчають не стільки предмету, а, швидше, - стоїчній філософії, яка твердить: незважаючи ні на що, все робити на совість, добротно, турбуючись про чистоту й порядок і в своїй душі, і на своїй землі...
Навіть залишившись без щонайменшого соціального захисту та підтримки держави (у вигляді щомісячної зарплатні або пенсії, розмір яких нагадує подачку на бідність), вони плекають нове покоління на прикладі життєвої Норми. Без істерії, відчаю, озлоблення, відхиляючи пересічну думку про дві непримиренні позиції.
