«Дня» за 11 і 25 квітня)
ФОКУСИ СПРИЙНЯТТЯ
Цікава реакція на перші дві подачі про систему Вертикалі (зв’язок людина— Небо), це — Дух, інтуїція, образне мислення, совість, поезія, статика (споглядальний стан), чоловіче начало, зі сторін світу — схід, зі стихій — вогонь); Горизонталі (зв’язок людина—Земля), це — аналітичне мислення, «здоровий глузд», гроші, проза, динаміка, час, жіноче начало, зі сторін світу — захід, зі стихій — вода); і їхня Точка перетину (Бог, натхнення, досконалість). Цю світоглядну систему я показав на прикладі аналізу фільмів Тарковського (і не лише).
Особливо жіноча частина населення (чоловіча сприйняла більш конструктивно) пред’явила претензії, чи не надміру піддаю «сухому аналізу» витвори мистецтва. Чи не краще просто дивитися ті ж видатні стрічки Тарковського «як дивиться». Мовляв, я сприймаю їх «головою, а не серцем».
Щодо «сухого аналізу» спробую заперечити (хоча заперечувати жінкам — справа небезпечна) на прикладі образу Шерлока Холмса.
Вважається, що опинившись на місці злочину і знайшовши якийсь доказ, він, відштовхуючись від нього, як від певної відправної точки, шляхом свого дедуктивного методу, тобто логікою, все видавав про злочин і злочинця. На подив Ватсона й читачів, демонструючи, так би мовити, «сухий аналіз» у дії. Але це лише при поверхневому погляді.
Конан Дойль оточив свого героя містичним і чуттєвим флером. Що й не дивно, оскільки автор і сам розробляв не лише нові методи досліджень, взяті на озброєння криміналістикою (не навпаки), а й кілька десятиріч проводив спіритичні сеанси, скрупульозно складаючи по них звіти… Під час роздумів Холмс стимулює себе грою на скрипці, а під час вимушених простоїв — набагато менш безпечними допінгами. Дойль хотів показати, що Холмс не стільки володар «видатного черепа», скільки чоловік з підвищеною чутливістю. І відповідно — надінтуїцією. Саме вона — його основний інструмент.
Механізм розгадки був такий. Холмс, опиняючись на місці злочину, щоразу ВІДЧУВАВ певний причинно-наслідковий зв’язок, певний енергетичний (хай пробачать мені це модне слово!) малюнок подій. Тобто весь ланцюжок подій він відчував одразу. Потім, аналізуючи місце злочину, він знаходив деталі, які робили ланцюг більш конкретним. Уже розумом він добудовував бракуючі ланки й видавав здивованому Ватсону готову низку доказів. Той, намагаючись (разом з читачами) наслідувати свого геніального друга (наприклад, у тій же собачій справі Баскервілів), посилював спостережливість, але «сухий аналіз» мало чим міг допомогти. Насамперед потрібна висока чутливість (інформація по Вертикалі), але Холмсовської інтуїції у лікаря не було. «Здоровий глузд» Ватсона слугує чудовим тлом для демонстрації надприродних здібностей Шерлока.
До чого це я веду? Та до того, щоб аналізувати такі речі, як фільми Андрія Арсеновича, я спочатку повинен їх ПЕРЕЖИТИ (з Холмсом порівняння — суто показового характеру, із суперсищиками я себе не асоціюю), а потім на підставі цих відчуттів — я розповідаю про ті значення або символіку, яка, як мені здається, там присутня. Адже практично всі фільми Тарковського — філософські притчі. До того ж жодні пояснення не применшать і «не розвінчають» естетичних, художніх переваг цих стрічок.
Отже, знову — «Ностальгія» Тарковського.
КЛIТКА
Божевільний Домініко упродовж семи років тримав під замком свою сім’ю, чекаючи Апокаліпсису. Письменник Горчаков каже йому, що розуміє його вчинок. Письменника (як і Тарковського, звичайно) об’єднує тема наближення Вищого Суду (Соляріс, Зона). Домініко, проникаючись довірою до письменника, зауважує щодо свого діяння: «Я був егоїстом. Я хотів врятувати лише свою сім’ю». Тобто Домініко хотів стати сучасним Ноєм. Але тепер він відчуває відповідальність перед усім світом. Він (як і письменник) вважає, що людство роз’єднане перед обличчям Бога. Домініко просить Горчакова про одну річ. Він ніяк не може пронести через купальні запалену свічку. Щойно його бачать зі свічкою — відразу виганяють iз води. Але зробити це дуже важливо! Письменник обіцяє виконати прохання.
Горчакова захоплюють свої справи. Всередині нього зріє думка залишитися в Італії. До того ж він отримує невтішний медичний діагноз. (Приблизно такий самий, що пізніше виявиться у режисера). Він весь час веде переговори з сім’єю в Москві. Розуміючи, що в його розпорядженні небагато часу, приймає непросте рішення залишитися. У цей час Домініко закликає у Римі з постаменту пам’ятника громадян, які зібралися довкола, до об’єднання, обливає себе бензином і влаштовує акт самоспалення. Тарковський цю сцену представив так: на сходах де-не-де стоять люди, а між ними метушиться чоловік, охоплений полум’ям. Вогонь, як символ Духу, покликаний об’єднати людство. Його носій жертвує собою заради цієї місії. Як 2000 років тому це зробив Христос…
Перекладачка Еудженія на прохання Домініко телефонує Горчакову, щоб нагадати про дану обіцянку. Той їде у водолікарню, запалює свічку й по коліно у воді намагається її донести. Свічка весь час гасне. Але він, нещадно обливаючи пальці воском і прикриваючи долонею мерехтливий вогник, обережно доносить свічку до протилежного краю купальні.
За визнанням Олега Янковського, це була одна з найбільш емоційно напружених сцен у його кар’єрі. Вона дублює сцену з Домініко, але вирішена поетичніше. Саме в ній Точка перетину Вертикалі й Горизонталі. Як у «Сталкері» й «Солярісі» — в кульмінаційній сцені з’єднання двох протилежних стихій: води та вогню.
Горчаков виконав завдання, але для цього йому довелося залишитися на чужині. Фінальна сцена, як завжди у Тарковського, вражає витонченістю й символічною ємністю: письменник з відстороненим виглядом сидить біля річки, на його коліна поклав голову собака, вдалині хатинка. Весь пейзаж пронизливо нагадує Росію. Зображення віддаляється й раптом видно, що вся ця російська картинка оточена колонами давньоримської споруди. Її наче спіймали в клітку. Завершує сцену снігопад…
СЮЖЕТ ПО ВЕРТИКАЛІ
Сценарій останнього свого фільму «Жертвоприношення» (1986) Тарковський написав сам. Якщо у «Ностальгії» (сценарій написано спільно з Тоніно Гуеррою) — «вертикальні» мотиви вчинків у головних героїв, то в останньому фільмі Тарковського — крім цього просто на Землі діють «вертикальні» закони.
Горизонталь (раціональні вчинки) перемістилася вище. І якщо, наприклад, у «Солярісі» та «Сталкері» Вертикаль і Горизонталь утворюють симетричний хрест, то дійова структура останньої картини схожа на хрест християнський. Головний герой, журналіст Олександр, не лише охоплений ідеями вищого порядку, а й завдяки його «вертикальному» вчинку відбуваються цілком РЕАЛЬНІ, ВИДИМІ події.
Фільм починається з показу картини «Поклоніння волхвів» Леонардо. Волхви прийшли уклонитися Марії з Немовлям. Як пише Біблія, вони «впали на коліна, уклонилися Йому, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну». Волхви передали Христу символи влади…
Камера дає на полотні великий план дерева — символу світобудови. Наступний кадр — крона справжнього дерева, яке щойно посадив Олександр зі своїм сином на березі моря. Але це дерево сухе. Олександр каже, що так зробив один православний чернець. І велів поливати його своєму послушникові щодня в один і той же час. І через три роки дерево розквітло.
З’являється листоноша Отто. Здiймається розмова про Ніцше — «про вічний безглуздий коловорот усього». Листоноша привіз вітальні телеграми — сьогодні в Олександра день народження.
З’ясовується, що хлопчик німий, але йому зробили операцію, й він має заговорити. «Спочатку було Слово», — каже йому з надією батько.
У будинку збираються гості. Листоноша Отто розповідає про своє хобі: колекціонування надприродних випадків. Їх у нього, з документальним підтвердженням, понад триста. Він є посередником між головним героєм і Небом (приблизно ту саму роль виконував Сталкер). Не випадково для нього вибрано таку «новиноносну» професію.
Хлопчик дарує батькові на день народження змайстровану ним модель рідного дому. (Дуже ефектний кадр, коли за будиночком-копією несподівано постає величезний справжній будинок).
Раптом по телевізору повідомляють про початок третьої світової війни! Над будинком з гуркотом проносяться винищувачі. Від вібрації падає на підлогу й розбивається глечик з молоком. Молоко (й зокрема білий колір) — уособлення миру.
Молоко як символ використовувалося Тарковським і в «Андрії Рубльові». Середньовічний іконописець, якому щойно викололи очі, щоб він не міг розписати храм краще за той, що недавно був зведений, змиває з обличчя кров у річці. З його мішка випадає фляга з молоком. У воді два струмені перетинаються: струмінь крові (війна) і молока (мир)…
Відключається електрика й телефон. Більше жодних особливих ознак катастрофи не видно, але в повітрі застигає страх. У дружини Олександра істерика. Він благає Господа вибачити людей і позбавити їх жаху війни, в «якій не може бути переможців і переможених». (Безумовно, йдеться про ядерну катастрофу. Але навіть у «перманентній» війні в Іраку також важко розібратися з переможцями й переможеними. Коли дивишся на самовдоволені обличчя американських генералів і політиків, виникає єдине відчуття цілковитої непередбачуваності їхніх подальших дій. І що таке сьогодні «перемога» та «поразка»? Зрозуміло лише, що «неугодною» може стати будь-яка держава). Журналіст обіцяє, якщо Бог вбереже його близьких і позбавить планету лиха вiйни, він знищить своє улюблене житло й дасть обітницю мовчання…
Отто пропонує Олександрові дивне розв’язання проблеми. Він повідомляє головному герою, що його служниця Марія не просто служниця: «Вона як відьма, тільки в хорошому сенсі. Тобі треба з нею лягти… щоб вона вибачила світ... Загадай бажання, й воно обов’язково здійсниться… Іншого способу позбутися жаху не існує». — «Але це ж безумство», — заперечує Олександр. — «Іншого способу немає», — повторює листоноша.
Олександр йде до Марії, яка, виявляється, не в курсі ранкових подій, оскільки телевізор відключено. Вона сприймає його скарги як сімейний конфлікт. Коли Олександр приставив до своєї скроні пістолет — вона проникається співчуттям до сусіда: «Бідні ви, бідні...»
Коли журналіст повертається додому, виявляється, що телефонний зв’язок відновлено. Розмови близьких свідчать, що вони не знають про війну. Її начебто забули.
Символічний ряд: Олександр вимолив у Марії (не випадковим є збіг її імені з ім’ям матері Христа) прощення для світу.
Як вдячність Олександр приносить Небу обіцяну жертву — підпалює будинок. Оскільки він дав обітницю мовчання, то відмовляється пояснити, навіщо він це зробив. (Та й навряд чи вони його зрозуміли б, якби він спробував пояснити). Внаслідок відсутності очевидних мотивів його вчинків для навколишніх Олександр — божевільний (аналогія з Домініко, їх грає один той же шведський актор — Йозефсон). Його забирають у психіатричну клініку.
Фінальна сцена. Хлопчик приносить два відра води й поливає сухе дерево. Раптово він заговорив. Перша фраза хлопчика: «Спочатку було Слово... Чому, тато?»
Фільм «Жертвоприношення» режисер присвятив синові. Незважаючи на те, що батьківський будинок у стрічці знищено, у хлопчика залишилася його модель — символ спадкоємності.
«Жертвоприношення» — один з небагатьох фільмів у світовому кінематографі, де виключно вертикальний сюжет. Останній кадр: крізь крону дерева видно залитий сонцем, сяючий океан (схожий на Соляріс) — єдиний символ (вода плюс вогонь) безмежності земного й небесного Життя.
ВОГОНЬ, ВОДА Й ДІМ
Через три останні фільми Тарковського червоною ниткою проходить попередження про Апокаліпсис. Що людство стоїть перед вибором і усвідомленням, якими методами належить розв’язувати планетарні проблеми. Земні проблеми без урахування Космосу розв’язати не можна. Тарковський підкреслював, що Земля — мати, Космос — батько. Тобто Землю треба розглядати як частину Космосу й навпаки. Будинок — (улюблений символ режисера) — людський всесвіт.
Символ вогню у Тарковського: самоспалення Домініко в «Ностальгії» (людина — палаючий факел), герой Олега Янковського «доприносить» згасаючий вогонь свічки, а в «Жертвоприношенні» Олександр спалює свій будинок. Вогонь для Тарковського має знищувально- очищувальний характер.
Вода — любов, материнське начало, зародження нового життя. Довгі кадри, де через прозору поверхню показано колихані течією водорості, або різні символічні предмети на дні на кшталт зламаного годинника в «Сталкері», щоб показати, що в Зоні час не діє — заворожуюче проходять через усі фільми Андрія Арсеновича.
ЧАС IДЕ НАЗАД
Тарковський сказав на зйомках «Жертвоприношення»: «На порозі будинку Соломона було написано: «Все минає». А я саме хочу довести, що час може не лише зупинитися, а й навіть повернути назад». Це безпосередньо стосується фільмів Тарковського.
Звичайно ж, надто «горизонтальні» громадяни не відразу сприймали його витвори.
Аркадій Стругацький: «У величезному залі зібралися люди, яким довірено було визначити, як поставляться до «Сталкера» глядачі, й, відповідно, скільки примірників плівки випустити в світ. Я прийшов на обговорення. Фільм уже подивилися. Виступив Андрій, пояснив фільм, розповів про свою працю над ним, відповів на запитання. Запитання здалися мені дивними. Раптом у залі пролунав соковитий бас: «Та хто цю біліберду дивитиметься?» Почувся схвальний сміх. Андрій побілів, його пальці стислися в кулаки. Намагаючись не дивитися на нього, я попросив слова. Але вони вже йшли. Біс його знає, куди вони йшли, ці генії кінопрокату. У пивницю? У пісуар? У нікуди? Я говорив і бачив, як вони повільно повертаються потилицями й повільно, голосно перемовляючись і пересміюючись, віддаляються проходами між крісел. Звичайно, потилиці були різні, але мені вони здавалися однаково жирними й неосяжними, й на кожнiй світилося знамените сите «Не нада!» Такого я ще ніколи не переживав». Донатас Баніоніс: «Навіть на Канському фестивалі, де ми були разом з Андрієм, рецензенти писали: «Тарковський хороший мораліст, але поганий кінематографіст. А публіка взагалі дивно реагувала: люди сміялися i йшли з кінотеатру. Тоді у мене склалося дуже неприємне враження про глядача (я маю на увазі й інтелектуалів теж), який був далеким від серйозних роздумів. У Каннах ми отримали спеціальний приз, але це була більше підтримка Тарковського Заходом, ніж перемога. А тепер «Соляріс» називають хрестоматійним фільмом».
Гоголь зауважив, що головним героєм його творів є сміх, головний герой фільмів Тарковського — совість. Але Тарковський переміг час саме як художник. Чим далі його витвори у часі, тим вони ближчі. (Про це свідчить навіть той факт, що поштовхом для створення ремейку «Соляріса» американським режисером Содербергом стало його потрясіння від перегляду в юності фільму Тарковського).
ВИСНОВОК
Щодо філософської системи «Вертикаль—Горизонталь» мені здається, вона здатна допомогти точніше визначити місцеположення людини. Коли бачиш, у якій точці перебуваєш у цій системі координат — простіше рухатися в найбільш ефективному напрямку… Можна оцінити, наскільки абсолютним є той чи інший витвір світу. Зокрема й себе.
