«Це наш Пантелеймонович оце все наліпив, чудний чоловік, але цікавий»,— каже перший зустрічний, який згодився показати, де живе Пантелеймонович, тобто Дмитро Золотар. Колишній інженер, а тепер пенсіонер, дідусь і прадідусь.
Інтелігентний чоловік зустрічає привітно, але насторожено. Чи часом не з комісії якоїсь, бо його витвори не всім до вподоби. Мовляв, прикрашати дерева — повертатись до язичництва й ідолопоклонства. Але таємного підтексту у свої роботи чоловік не закладає. Просто хоче розмалювати сіру буденність, а головне — дати альтернативу скаліченим ліфтам і пописаним стінам під’їздів. Каже, боротись із невіглаством і безкультур’ям можна лише добрими намірами, а опоненти повинні бути не тільки в політиці, а й у житті. На захист виступив Іван Петрович, місцевий житель і товариш Дмитра Золотаря:
«Якби збитки не робили й не трощили роботи, то Пантелеймонович розцяцькував би ними всю Вишеньку! Він з будь-якого пеньочка красоту зробить, але ж ми не вміємо жити культурно».
До культури треба привчати з дитинства, тому діти — перші помічники Дмитра Золотаря. Він робить, а вони розфарбовують тварин і кумедних чудовиськ. Тому вони низенькі, на дитячій зріст. Малим цікаво, а дорослим весело. Хряка з метеликом на шиї назвали депутатом.
«Це не комусь в образу, це просто комедійний образ»,— пояснює автор: —У мене ще багато задумок. Їх підказують зрізи, розтріскані стовбури й інші каліцтва дерев, бо мистецької освіти чи особливого хисту до майстрування в мене немає. Є вільний час й бажання зробити наше місто кращим».
