Юрія з Чернівців мобілізували наприкінці березня. Хлопець потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. «Коли призвали, був на емоціях: Росія Крим забрала — нічого собі! Спершу думав, підемо Крим відвойовувати, але почались заворушення на Донбасі. Добре, думаю, підемо туди — покажемо Росії!» — говорить Юрій.
У липні, під час обстрілів «Градами» з боку Росії, хлопця зачепило снарядом, осколки потрапили в голову, спину й руку. Найбільше постраждала рука: розірвало вену, нерви. Зараз Юрій перебуває у Головному військовому клінічному госпіталі у Києві, йому зробили кілька операцій. Чернівчанин зізнається: «У мене фізичне ушкодження, серйозної психологічної травми немає. Щоправда, неприємно, коли чую феєрверки. І за руку дуже хвилююся».
До мобілізації Юрій перепробував багато професій: працював перекладачем з англійської, менеджером з продажу, ремонтником. На війні хлопець потрапив до артилеристів, був у взводі управління. Неформально підрозділ Юрія займався забезпеченням війська: бійці грузили снаряди, доправляли посилки військовим, також рили окопи. «Спочатку з постачанням було складно: замерзали, недоїдали. Взагалі просидів у полях чотири місяці: намети, поле, кущі, десь навіть змії. Ближче до літа волонтери взялися нам допомагати, і з’явилися спальники, розмаїття їжі. Хоча зараз кашу не їм ніяку, навіть дивитися на неї не можу: на фронті тільки каша, каша, каша», — усміхається Юрій.
Підрозділ Юри, між іншим, охороняв кордон Запорізької та Донецької областей, стояв під Амвросіївкою, прикривав прикордонний пункт «Успенка». Під Амвросіївкою артилеристи відповідали на обстріли бойовиків, і тільки якщо ворог бомбардував з території України. Юрій наголосив: «По населених пунктах не лупили. Якщо сепаратисти сиділи у «зеленку» (буйна рослинність на військовому жаргоні. — Авт.), тоді стріляли. Взагалі сиділи під Амвросіївкою та чекали, а російські безпілотники над нами літали, обстежували територію. Ми, звичайно, один збили, але... Треба було рухатися далі, зачищати Амвросіївку. А ми досиділися до того, що техніку нашу розбомбили, мали загиблих та поранених».
Багато бійців, за словами Юрія, отримують психологічні травми. Чоловік згадує, як хлопцям з його взводу дали наказ їхати на підкріплення. Солдати поїхали без офіцерів, у пункті призначення на українських військових чекала засада — їх обстріляли з мінометів. Хлопці сховалися у бункері, вижили, але отримали психологічні травми, зараз лікуються у клініці психіатрії.
На думку Юрія, бійці 72-ї бригади, які відійшли на територію Росії, вчинили правильно, бо врятували власні життя. «На публіку командування виголошує, що головне — зберегти життя солдат. А тут хлопці відступили, і хтось називає їх дезертирами. Ні, вони врятували собі життя, — зауважує Юрій та додає, — у нас дезертирства не було. Деяких наших хлопців поставили вздовж кордону, а їм розбомбило всю техніку. То вони скинули автомати і пішли до Білої Церкви. Їм пощастило, дісталися цілими. Бійці з іншого дивізіону потрапили до полону — кому як пощастить. Але це — не дезертирство».
«Звичайне диво» та відрада військових на передовій — польовий душ. Юрій розповів, як зробити польову душову кабінку: між двома деревами треба покласти дві планки, на них — саморобну бочку, наприклад, з великої пляшки, знизу встановити краник, і обкласти цю конструкцію плащ-палатками. У бочку заливається вода, підігріта на вогні, і можна митися.
«До війни звикаєш швидко, — зауважує Юрій. — Спочатку починає рвати дах: ну його! Але день-другий мине, перебісишся, і все нормально. Страшно мені не було, навіть коли поранили. Страшно стало, коли лягав на операційний стіл: боявся, що руку ампутують. Коли прокидався після операцій, одразу перевіряв, чи на місці рука». Хлопець навряд чи повернеться на фронт: він досі не відчуває зап’ястя, рука буде відновлюватися щонайменше півроку.
Тепер Юрій хоче контролювати мобілізацію по Україні. «Останнім часом у військкоматах відбуваються дурні речі. На фронт витягують кандидатів наук, людей з університетів. Доктор наук більше знадобиться у науковій діяльності, ніж на полі. Патріотів України забирають на війну, а усілякі здоровані сидять по кабаках та хизуються, що відкупилися від армії. Хочу мати владу, аби перевіряти різних військових комісарів, і якщо є якісь порушення, відправляти їх самих на передову», — мріє боєць.
Хлопець переконаний, що конфлікт на Донбасі триватиме довго: будуть ще партизанські війни, повстання населення. Але також військовий упевнений, що незабаром погане в Україні скінчиться. Юрій наголошує: «Скоро настане перемога, буде відбудова країни, почнеться наш золотий вік. Чорна полоса ціле століття триває, скільки можна? Значить, у цьому столітті має бути біла полоса — це точно».
