Ймовірно вже в найближчі два роки відбудеться клонування людини. Когось такий прогноз примусить здригнутися від жаху, когось — ні, але в будь-якому випадкові станеться це на законних підставах і аж ніяк не на якому-небудь таємничому незаселеному острові. Ця спроба буде повністю підтримана медичними, науковими, юридичними і політичними колами. Сам клон, однак, ніколи не полишить лабораторію у Великiй Британії, в якій його буде створено.
У січні минулого року у Великiй Британії було легалізовано одну з форм клонування людини, що дістала назву «терапевтичне клонування», а якщо висловитися більш точно — заміна ядра клітки. Як і у випадку із заплідненням у пробірці, британці виявилися першими, хто розробив систему правил для регулювання суперечливої, з погляду моралі, технології. Весь світ стежить за тим, що буде далі.
Це нагадує сценарій до фільму «Сплячий» Вуді Аллена (1973р.), котрий лише програється в зворотному напрямку. У фільмі було зроблено спроби клонувати Гітлера iз його збереженого носа. Сьогодні, замість того, щоб клонувати людей з елементів людського організму (репродуктивне клонування), вчені сподіваються вирощувати ці елементи, клонуючи самих людей.
Перша частина даної процедури ідентична процедурі, що використана для створення вівці, відомої світові під кличкою Доллі, що є першим клонованим ссавцем. Замість ядра заздалегідь видаленого iз яйцеклітини, вводиться ядро клітини людини. Утворюється ембріон, який потім не імплантується в матку, а використовується для отримання ембріональних клітин з його внутрішніх клітинних мас. Потенційно iз цих клітин можуть розвинутися всі види клітин людського організму, що може сприяти лікуванню багатьох хронічних захворювань. Однак із них ніколи не зможе розвинутися дитина.
Легалізувавши терапевтичне клонування, у Великiй Британії думають над питанням заборони репродуктивного клонування. Британці виступають проти таких проектів, як проект лікаря Северіно Антінорі з Рима і лікаря Панаїотіса Завоса з Кентуккі (США), які пропонують дати можливість мати дітей безплідним чоловікам шляхом введення їхнiх ДНК в яйцеклітину, взяту у партнерки.
Репродуктивне клонування ставить питання моралі і, головним чином, проблему безпеки. Вчені вважають, що у клонів людини будуть дефекти, внаслідок того, що яйцеклітина, яка отримала нове ядро, повинна «навчити» його давати вказівки, необхідні для формування людського організму (тобто перепрограмувати його) дуже швидко, і гени, які повинні бути «включені» в даному процесі, можуть виявитися «відключеними» й навпаки.
Можливо, цим і пояснюється той факт, що, якнайменше, у декількох клонів тварин спостерігаються проблеми iз серцем, легенями та імунною системою. Та і з вагою — також. Вівця Доллі, що перебуває в доброму здоров’ї у свої п’ять років і будучи матір’ю шістьох ягнят (котрі були зароджені, однак, старомодним способом), завжди страждала зайвою вагою. Під час поїздки до Інституту Росліна, де було клоновано Доллі, я побачила її обстриженою (що зробило більш помітним угодоване черевце) iз сумним поглядом за табличкою з написом: «Лише сіно». Як видно, Сара Фергюсон, герцогиня Йоркська, не єдина британська знаменитість, якій доводиться сидіти на дієті.
Зайву вагу не приховаєш. Інші дефекти можуть бути менш помітними, і, ймовірно, не є особливо важливими для домашніх тварин. Але там, де йдеться про людину, на перший план повинні виступати міркування безпеки. А оскільки дефекти, виявлені в клонах, не є генетичними мутаціями, ніяка передімплантаційна діагностика на стадії ембріона не виявить їхнього існування.
Проблеми, викликані такими дефектами, можуть з’явитися на будь- якому етапі життя людини. І, природно, у людини їх виявиться більше, ніж у тварин, таких, як, наприклад, миші, оскільки аналізувати психологію й поведінку людини значно легше. Терапевтичне клонування є, ймовірно, менш небезпечним, ніж репродуктивне клонування, оскільки дефекти, що виникають при перепрограмуванні в процесі терапевтичного клонування, впливають не на всі клітини організму, а лише на ті, які використовуються в процесі лікування.
На даний момент терапевтичне клонування легалізовано лише у Великiй Британії. Закон, виданий наприкінці минулого року в Японії, дозволяє терапевтичне клонування, але забороняє перенесення ембріона в матку. У березні в Данії Рада з етики підтримала терапевтичне клонування. Але чи не вийде так, що будь-яка країна, котра легалізувала терапевтичне клонування, виявиться на слизькому шляху, який у кінцевому підсумкові призведе до репродуктивного клонування?
Основна ідея таких міркувань полягає в тому, що цілком прийнятна дія «х», потягне за собою абсолютно не прийнятну за своєю сутністю дію «у». Дійсно, існують два види «слизького шляху» — логічний і соціологічний. Вступивши на логічний «шлях», наприкінці його ви приймаєте щось морально неприйнятне, тому що вже не можете відрізнити його від прийнятних дій. Йдучи соціологічним «слизьким шляхом», ви переходите від одних дій до інших — навіть якщо вони концептуально відрізняються одна від одної — лише тому, що здійснення одних створює соціальний клімат для прийняття інших.
Терапевтичне клонування концептуально відрізняється від репродуктивного клонування. Хоч початок у них і однаковий, кінцеві цілі абсолютно різні. Перше потрібне для того, щоб рятувати людям життя, лікуючи невиліковні на сьогодні хвороби, такі як, наприклад, хвороба Паркінсона, гострий лейкозний синдром і розсіяний склероз. Друге, тобто створення людини шляхом клонування, може мати безліч причин, починаючи від егоманiї, нездатності відрізнити копіювання від воскресіння й до зрозумілого бажання мати біологічно родинних дітей.
Чи призведе терапевтичне клонування до прийняття людьми репродуктивного клонування? Я так не думаю. Метою терапевтичного клонування є лікування хворих. Клітини, створені шляхом клонування, є новою частинкою пацієнта. Це можливість лікувати його клітинами, створеними його ж власним організмом. Це все одно, що здати кров для самого себе, на випадок необхідності, при майбутній операції.
І хоч я й не вірю в «слизьку дорогу», що веде від терапевтичного до репродуктивного клонування, цінності будь-якого суспільства повинні знайти відображення в законах цього суспільства. Можливо, було б доброю ідеєю — заборонити репродуктивне клонування в країнах, що допускають терапевтичне.
Арлін КЛОЦКО — дослідниця при Музеї наук у Лондоні. Її монографію «Джерела клонування» буде опубліковано цього місяця видавництвом Oxford University Press.
