Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам зустріч із керівником однієї із численних церков України — з головою Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ) Григорієм Комендантом. Нашу увагу ця церква привернула, зокрема, тим, що її члени — громадяни України — активно підтримували те, що відбувалося на Майдані, хоча провід церкви твердо стояв на позиціях невтручання в політичні справи — згідно із Конституцією України.
— Шановний пане Коменданте, розкажіть, будь ласка, про вашу Церкву.
— До складу нашої церкви входять об’єднання віруючих як в Україні, так і за її межами. В Україні маємо 25 об’єднань (єпархій) — у кожній області. Три об’єднання закордонні (Америка й Австралія). Таким чином, наш Союз складається з 28 об’єднань; це майже 3000 церков. Переважна більшість членів церкви мешкає в Україні — сьогодні тут знаходиться 2775 церков та конфесійних груп. Із 1990 року наша церква збільшилася у тричі й тепер об’єднує близько 500 тисяч українців. Відзначу, що за чисельністю баптистських віруючих і церков Україна посідає перше місце в Європі (донедавна це була Велика Британія).
Найбільше віруючих нашої церкви в Західній Україні, яка завжди була дуже релігійною. Досить сильним й активним регіоном є Донбас, зокрема Донецька область (тут понад 20 тисяч наших віруючих, об’єднаних у 150 громад). У Чернівецькій області в кожному третьому селі (150 сіл із 450) євангельські християни-баптисти є більшістю; у деяких селах їх понад 80% мешканців. Особливо це помітно в неділю вранці та у свята, коли все село, всі покоління йдуть до церкви. Як це зазвичай можна бачити на Заході.
Ми дуже радіємо з того, що 1994 року в нашу українську церкву добровільно ввійшла діаспора. Представники закордонних українців-баптистів приїхали на наш з’їзд і подали заяву — з того часу гарно працюємо разом. У мене є заступник в Америці та два заступники в Канаді — керівники об’єднань, до складу яких входить загалом 150 церков. Найбільші громади знаходяться в Чикаго, Сакраменто, Сіетлі; це, головним чином, українці останньої еміграції.
«АМЕРИКАНЦІ ВІД’ЇЖДЖАЮТЬ І РАДІЮТЬ, ЩО МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПОЗНАЙОМИТИСЯ З УКРАЇНЦЯМИ»
— Яка соціальна політика у вашої Церкви?
— Допомога тим, хто цього потребує, — то наш святий обов’язок перед Богом і людьми. Хотів би особливо підкреслити, що допомога зазвичай надається не тільки членам нашої церкви. Співвідношення між нашими віруючими та іншими людьми, що отримують допомогу, як правило 50 на 50. Особливо це стосується дитячих таборів та інших оздоровчих, а також медичних установ і заходів. Вочевидь, ми зацікавлені й у тому, аби, скажімо, в літніх таборах діти спілкувалися з нашими дітьми, дізнавались про їхні цінності, хоча ніколи нікому не нав’язуємо своїх поглядів.
Наша церква має поважну мережу благодійницьких закладів. Ось тільки декотрі. В Острозі в нас працює постійно діючий Центр реабілітації осіб із алкогольною чи наркотичною залежністю на 30 осіб; там отримані досить гарні результати лікування. Був навіть випадок, коли один киянин — дуже високоповажна особа — звернувся до нас і попросив взяти на лікування свого сина. Через півроку це була інша людина — хлопець почав навчатися в Острозькій академії, зараз сам викладає. А був безнадійною загубленою дитиною — наркоманом. Подібні центри маємо в Луганській області, в Запоріжжі, на Заході країни (Рівненська область), в Донецьку. Всі ці центри офіційно зареєстровані; є також незареєстровані невеликі центри, які підтримуються регіональними Об’єднаннями; там також працюють висококваліфіковані лікарі. Окрім того, віруючі жінки добровільно працюють медсестрами в лікарнях — чергують, допомагають ходити за хворими.
Влаштовуємо так звані «міні-поліклініки», особливо там, де бракує медичного обслуговування, зокрема, на Вінниччині. Маємо можливості надавати безкоштовні — в нас є багато друзів, зокрема в Німеччині, Швеції, які через нас допомагають українським людям. Не всі вони обов’язково баптисти, скажімо, в Німеччині більшість протестантів — лютерани. У соціальних справах це не має значення. Ось зараз я приймав групу людей із Америки — навіть не спитав, до якої церкви вони належать.
Постійно працюємо в місцях позбавлення волі; так, в Черкасах на території колонії побудовано нашу церкву, в якій зараз багато молодих прихожан (ув’язнених). А три роки тому став членом нашої церкви сам начальник колонії. Але ми заздалегідь не плануємо нічого подібного; наша мета — допомогти. Опікуємося й іншими колоніями; цим займається асоціація Тюремного служіння — наші пастирі йдуть до тюрем, працюють. Дякуємо Богу, що це стало можливим — нести допомогу.
Наші брати зі штату Міннесота (США) багато років працюють, наприклад, у Черкаській області; кожного року туди приїжджає 450—500 осіб різного фаху — медики, вчителі, сільськогосподарські працівники, спортивні колективи. До речі, це не обов’язково баптисти й не обов’язково українці. Найчастіше приїжджають американці, які для цього жертвують своїми відпустками, вкладають у поїздку чималі власні кошти (вони ніколи не приїжджають із порожніми руками). Кожен із них співпрацює в Україні зі своїми колегами по фаху — лікарі працюють із лікарями, агрономи з агрономами тощо. За кілька років сформувалася також група з 150 місцевих перекладачів для контактів із гостями. На початку перекладачі були невіруючими, але зараз значна частина їх стала членами нашої церкви. Це результат спільної праці та особистого прикладу.
Подібна співпраця не є чимось епізодичним — уже 10 років ми працюємо також у Київській, Рівненській, Полтавській та інших областях. Ось зараз приїхали представники з Канади, які пропонують нам прислати групу із 75-ти лікарів і зробити «тур» по селах, де бракує задовільного медобслуговування.
Знаменно, що наші друзі американці ніколи не живуть у готелях — лікарі хочуть жити в домівках українських лікарів, учителі — у вчителів і т. п. Вони знайомляться з людьми, з умовами, налагоджують контакти. А якби ви побачили, який духовний заряд отримують американські гості від спілкування із нашими людьми! Як сильно впливає на них наша простота, гостинність — вони від’їжджають на підйомі й радіють, що мали унікальну можливість познайомитися з українцями.
Я був у штаті Міннесота, коли ці люди святкували 10-ліття свого служіння в Україні та влаштували з цього приводу великий банкет. Як гарно вони представили Україну, її звичаї, її народне мистецтво! Я такого й у себе вдома не бачив. Скільки блакитно-жовтих прапорів, писанок, рушників, дитячих малюнків тощо. Вони навіть зварили для гостей 5000 (!) вареників. Правда, й гостей було чимало — 500 осіб; і це не тільки віруючі, не тільки американські баптисти. Загалом, на таких зібраннях в Америці не говориться про конфесійну приналежність. Протестантський світ дуже широкий, різноконфесійний, але він охоче об’єднується в благодійництві.
— Чи можна вважати, що благодійницька робота є основним обов’язком президента ВСОЄХБ, керівника церкви?
— Моєю головною роботою, як кожного пастора, завжди є проповідь, поширення Євангелія. Ми хочемо, щоб людина знала, що вона є творіння Боже, що є Ісус Христос, наш Спаситель. А знаючи це, ми просто не можемо залишатися байдужими до того, що діється навколо нас. Христос сказав: «Коли я був голодним, ви нагодували мене, мав спрагу, ви напоїли мене, був хворий, ви відвідали мене». Соціальна робота є розгалуженням служіння Богу. Ми вважаємо, що богослужіння — служіння Богу — відбувається не в церкві. Там ми спілкуємося, разом молимося. А Богу служимо, коли йдемо до людей. Є різні способи свідчити віру.
На які кошти допомагаємо людям? Працюємо ми, віруючі нашої церкви, а кошти, обладнання, апаратура приходять із Заходу. Так, нещодавно ми передали одному з київських шпиталів 250 функціональних ліжок для тяжкохворих людей. Це дуже складні ліжка-устрої, кожне з яких коштує 20 тис грн. Нам їх подарували закордонні брати.
— Яке місце у Союзі об’єднань євангельських християн- баптистів займає освіта? Який рівень освіченості у ваших громадах?
— До структури нашого Союзу входять сьогодні 40 духовних учбових закладів (на території України). Серед них — 7 вищих учбових закладів та 5 семінарій. Це Київська богословська, Одеська міжнародна баптистська, Львівська, Донецька та інші семінарії. Є два християнських університети — Київський і Донецький. Далі йдуть 19 біблійних коледжів та інститутів. Загалом, у кожній області обов’язково є учбовий заклад. Поки що це тільки духовна освіта. На жаль, наші учбові заклади не є акредитовані державою, не мають ліцензій. Це досить актуальне питання для всіх церков України: давно ведуться переговори з Міністерством освіти, створена спеціальна комісія, яка займається проблемою. Але це є справа, яка має вирішуватися на рівні Конституції.
Багато наших молодих віруючих або йдуть після закінчення духовних закладів до світських інститутів, або навчаються паралельно там і там. Процент молодих християн-баптистів, які отримують вищу освіту — дуже високий, а загальний рівень освіченості українських баптистів — вищий за середній у країні. І сталося це протягом саме останніх 8—10 років. За радянської влади таких можливостей не було зовсім — існували офіційні заборони. Дуже й дуже рідко баптист міг поступити до вищого навчального закладу. Зараз ми самі дивуємося тому, скільки молодих віруючих пішли навчатися в університети та інститути. Принагідно скажу, що в громадах нашого Союзу молодь складає більш як 60% усіх віруючих. Бо ми ведемо проповідь Євангелія у доступній формі, а до того, віруючи у нас є не просто «прихожанами» (тими, хто приходить до храму), а включені в активне й багатогранне життя громади. Тут є гарні можливості для людей різного віку — недільні школи, молодіжні клуби, інші різноманітні заходи.
— Наскільки Церква контролює світське життя віруючих? Чи не обмежує церква нормальний ритм життя молодої людини — її розваги, знайомства, вільний час тощо?
— Ззовні може здаватися, що обмежує, — у нас не можна курити, пити, вести легковажне життя. Але коли людина знайомиться з християнським життям, вона відкриває безліч нових можливостей, які дають їй цілковите задоволення. Не тимчасове, як, наприклад, те, що дає алкоголь чи подібні «розваги». Ми дотримуємося ідеалу чистого морального життя. Це і стосунки між дівчатами та хлопцями, захищеність від тих сучасних пороків, які терзають сьогодні життя суспільства (алкоголь, наркотики, куріння тощо). Заборон тут недостатньо, бо, знаєте, заборонений плід завжди солодкий. Ми працюємо над тим, щоб це сприймалося свідомо. Проводимо конгреси, конференції, фестивалі, спортивні змагання — загалом усе, що притаманне молоді. Вони мають багате, цікаве, насичене радістю та змістом життя.
ЦЕРКВА Й ПОЛІТИКА
— Як ви ставитеся до тих останніх місяців нашого суспільного життя, які, можна так сказати, «перевернули і потрясли» Україну і світ? Чи вважаєте ви, що це може привести до суттєвих змін у житті людей?
— Думаю, що 12 років свободи України, розповсюдження тут християнських цінностей, хоч якими б шляхами вони йшли — через різні церкви, навіть несвідомо — призвело до того, що люди змінилися. Вони бувають у церквах, читають Біблію, Книгу, слова якої діють на людину — бо за цими словами стоїть Бог. Тому я вірю, що те, що сталося останнім часом в Україні, особливо присутність тієї доброзичливої гарної суспільної аури, є проявом не тільки позитивного слов’янського менталітету українського народу, але й тих змін, які відбулися в останні роки. Одна з найважливіших — — люди стали добрішими.
— Яку участь брали члени вашої церкви в політичних подіях України останнього часу? Чи не робився на церкву тиск з тої чи іншої сторони протистояння?
— Я впевнений — до того, що трапилося, привели свобода, навіть відносна, яку ми мали останні роки, а також широка проповідь християнства в країні. На вулиці вийшли зовсім не ті люди, якими вони були 13 років тому. Ми пишаємося своїми братами і сестрами, які в ці дні діяли як діти Божі. Ми вдячні Богу за цей особливий час в історії України — час, коли народжується свідомість народу. Бог не робить помилок, і Його останнє слово буде за Ним!
Наша церква була загалом на правильній позиції щодо вибору кандидата. Але вказівок віруючим ми не давали. На самому початку виборчої кампанії в нашому часописі було опубліковано звернення, яке закликало людей до толерантності, виваженості, спокою. Але в жодному храмі не лунали політичні заклики голосувати за того чи іншого кандидата. Агітація — то не місія церкви. Кожен віруючий мав повну свободу вибору, що не стало причиною будь-якої ворожнечі всередині церкви. Багато людей телефонували до Києва, висловлювали солідарність. Від пасторів на Сході країни я знаю також про випадки зовнішнього тиску на віруючих — приїжджали політики, заставляли ставити підписи під зобов’язанням голосувати за провладного кандидата і погрожували палити церкви. На жаль, в Луганській області один храм дійсно підпалили. Я тоді об’їздив багато церков — заспокоював людей.
Увесь час протистояння на Майдані стояв особливий намет, позначений простим дерев’яним хрестом. Це був наш «Центр молитви» — імпровізований молитовний осередок церкви Євангельських християн-баптистів. Ми розуміли, що маємо бути з народом, який потребує як духовної, так і матеріальної підтримки. І допомагали — одягом, їжею, молитвою. На Майдані функціонувала намет-їдальня нашої Дарницької церкви, брати та сестри приносили мешканцям наметів теплі речі, ліки, матраци та ін. Одна молода родина, де виростає троє діток, зробила й віднесла на Майдан 800 бутербродів. Надзвичайно підносило нас те, що на Майдані відбулося єднання духівництва різних конфесій — православних, греко-католиків, католиків, протестантів різних церков, а також — юдеїв. Усі молилися разом. Це була фактично революція по-християнськи.
«НЕ МОЖНА БУТИ ЧЕСНИМ НА 50 ВІДСОТКІВ»
— Із часів Макса Вебера поширена думка, що фундаторами індустріального (а значить — і постіндустріального) західного суспільства з ринковою економікою були або протестантські країни, або ті, де протестанти складали значну частину населення. Не випадково один із засновників протестантизму Кальвін став мером Женеви й говорив, що «труд, ощадливість і розрахунок є головними цнотами віруючої людини». Тоді як православ’я є, нібито, «носієм антиреформаторських засад» у діловій діяльності. Що ви думаєте з цього приводу? Зокрема, як вплинули українські протестанти на становлення ринкових відносин у нашій країні?
— Однозначно скажу, що бізнес не має нічого спільного з конфесією людини. Але він, бізнес, нерозривно пов’язаний із правдою й чесністю. Переконаний, що той економічний успіх, який протягом тривалого часу мають такі протестантські країни, як Сполучені Штати, Німеччина, Швейцарія, пов’язаний із протестантськими моральними засадами. Впевнений також, що Бог благословляє чесний бізнес і має до нього свої «вимоги». Так, за успіх у бізнесі треба обов’язково робити щось добре й необхідне для людей. Між тим, у нашій країні є багато бізнесменів, які думають, що в бізнесі можна робити все, що завгодно. А потім піти до церкви, поставити свічку й по тому вважати, що всі проблеми з Богом залагоджено. Вони глибоко помиляються!
Серед українських протестантів бізнесменів мало. Почати з того, що наші люди не були готові до такого повороту подій (вони мали «не той» досвід минулого, бо ніколи не жили за лозунгом «мета виправдовує всі засоби»). Багато хто почав був бізнесову діяльність, але побачивши, що там твориться, швиденько відійшов, вважаючи, що не місце чесній богобоязливій людині там, де нічого не робиться за законом. Бо важко бути чесним «на 50% відсотків». У бізнесі залишилися лише поодинокі люди. Ми втратили чимало можливостей співпрацювати з нашими друзями з-за кордону, які були готові до участі у спільних підприємствах. Це втрата не тільки церкви, але й всієї країни. Але я вірю, що зараз ми стоїмо на порозі зовсім іншого життя і — бізнесу. Всім, і нашим людям також, буде краще і легше.
— Ви — людина досвідчена, працюєте з людьми в межах усієї України, можете порівнювати нас із закордоном. Як ви думає, чи зміниться ситуація в Україні після всього, що трапилося? Адже люди залишаються тими самими, що були до цього?
— Обов’язково зміниться, хоча не треба сподіватися, що це трапиться дуже швидко. Але ми не тільки обрали дорогу, а вже й пішли цією дорогою. Які у мене підстави для віри? Перше те, що українці — дуже здібний народ. До того, Україна стала зараз відомою в усьому світі. Ми й раніше робили для цього все, що могли, зокрема, наша церква досить гарно презентована в духовному міжнародному світі — нас цитують, із нами порівнюють інших. Тепер це трапилося на рівні держави. Впевнений, що потенціал наших людей буде, зрештою, реалізовано і для суспільства відкриються досі недоступні можливості. Це промисел Божий. Хоча я усвідомлюю, скільки буде труднощів — люди в один момент не змінюються. Будемо жити, будемо підтримувати того керівника держави, якого дав нам Господь — через вибір народу. Як пише Святе письмо, «Серце царя в руці Бога».
ДОВІДКА «Дня»
Голова ВСО ЄХБ Григорій Комендант народився 1946 року на Хмельниччині. Його батько та його дід (репресований 1939 року) також були пасторами баптистських громад. Григорій Комендант навчався на Заочних біблійних курсах у Москві — єдиному протестантському закладі Радянського Союзу, і став пастором у 25 років. Богословську освіту підвищив у 70 ті роки в Духовній семінарії Гамбурга. Невдовзі пан Комендант став старшим пресвітером Всесоюзної ради євангельських християн баптистів, а 1990 року очолив Союз баптистів колишнього СРСР, яким керував 4 роки, а по тому — Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів — найбільшу протестантську спільноту на території колишнього СРСР. 1995 року Григорія Коменданта було обрано віце-президентом Всесвітнього союзу баптистів, громади якого існують в 214 країнах світу.
Баптизм (грецьке — «хрещення зануренням у воду») — християнська конфесія, яка належить до протестантських церков. Виник у Великобританії ХVII ст. Послідовники баптизму визнають учення Кальвіна про наперед — до народження — визначену Богом долю кожної людини. Хрещення баптистів провадиться не зразу після народження, а у дорослому віці, за свідомим вибором і після ретельної підготовки. У своєму житті — як церковному так і позацерковному — християни-баптисти керуються тільки Біблією, відкидаючи інші, у тому числі обрядові, закони та приписи, такі як постанови Вселенських соборів, учення Отців церкви, канонічне церковне право тощо; вони заперечують також виключні прерогативи духовенства у спілкуванні з Богом, не визнають святих, мощів, ікон, чернецтва; святкують тільки ті християнські свята, які безпосередньо пов’язані з Ісусом та Новим Завітом. Замість 7 таїнств шанують 2 обряди — водного хрещення і причащання (хлібопереломлення). Іновірці закидають баптистським пасторам надмірне втручання у життя своїх віруючих.
Сьогодні у світі існує кілька напрямків релігійного баптистського руху. Їхні громади існують у багатьох країнах Європи та світу. В Україні перші баптисти з’явилися 1864 року в Херсонській губернії — це були німецькі поселенці.
