Чи зважить ПАРЄ на президентський мораторій після «житомирських»
заяв глави держави?
Учора в Страсбурзі почала роботу чергова сесія Парламентської асамблеї
Ради Європи. Її відкриття в Україні чекали з деякими побоюваннями: досі
ми не можемо відмовитися від смертної кари, на чому наполягає Європарламент,
загрожуючи за непослух виключити державу з числа членів.
Газету «День» у Страсбурзі представляє наш кореспондент Оксана ПАНЧЕНКО.
Її сьогоднішній матеріал присвячено саме цій проблемі.
На думку прес-секретаря Президента Олександра Мартиненка, Леонід Кучма
зробив усе від нього залежне у вирішенні питання про скасування смертної
кари в Україні. Раніше глава держави своїм указом запровадив мораторій
на застосування смертної кари і вже двічі подавав до Верховної Ради свої
пропозиції щодо скасування цієї міри покарання. Щоправда, досить було одного
публічного виступу глави держави, щоб звести нанівець усі благі наміри.
Нещасливе «побажання» гаранта Конституції про винесення серійному вбивці
А. Онопрієнку до рішення суду вищої міри покарання сколихнуло прискіпливу
й не по-українськи толерантну західноєвропейську громадськість. Правда,
претензій в експертів Ради Європи до України й так чимало. Адже, незважаючи
на відмову Президента розглядати прохання про помилування, видання зазначеного
вище указу, ухвалення у першому читанні Кримінального кодексу, в якому
ця міра покарання поки що відсутня, й проекту закону, поданого Кабміном
про зміну в чинному кримінальному законодавстві (проти чого, до речі, в
парламенті виступив навіть правовий комітет), суди загальної юрисдикції
продовжують виносити смертні вироки. За минулий рік армія людей, чию долю
не вирішено внаслідок політичної плутанини, збільшилася ще на 162 особи.
Як прокоментував ситуацію кореспонденту «Дня» голова Верховного суду України
Віталій Бойко, «із них 13 громадянам суд змінив міру покарання, а щодо
трьох — вироки скасовано й справи відправлено на нове розслідування. У
Верховного суду виникли сумніви щодо повноти розслідування, кваліфікації
злочину, доведеності провини й виконання всіх вимог закону». Але, за твердженням
голови ВСУ, хоча з березня минулого року смертні вироки не виконуються,
«у судів немає офіційної заборони не застосовувати чинне законодавство».
Питання скасування вищої міри покарання у відносинах Ради Європи та
України на фоні очікуваного економічного звіту не головне, хоч і принципове.
І якщо раніше парламентська делегація України могла «виїхати» в ПАРЄ на
пустих обіцянках, користуючись ейфорією від покладених на нашу державу
надій, то сьогодні цікавість до країни, що тупцює на місці, значно згасла,
політичні «пустощі» глави держави й парламентаріїв, що набили оскому, можуть
стати індикатором сприйняття держави й реформ, що не проводяться нею.
Довідка "Дня"
1998 року до вищої міри покарання засуджено 162 особи
Вироки залишено в силі — 146 осіб.
Унаслідок скоєних ними злочинів позбавлено життя 285 осіб: 170 чоловіків,
88 жінок, 27 дітей.Важко поранено ще 75 осіб.Порівняно з 1997 роком кількість
засуджених до вищої міри покарання зросла на 17 осіб.Умисні вбивства, скоєні
при обставинах, що збільшують провину: розбій із корисливою метою — 57%,
конфлікти — 25%, особливо жорстокі — 6%. Із 146 засуджених — 103 раніше
судимі.70 осіб — віком до 30 років.50 осіб — віком 30—40 років.I
ДО РЕЧІ
Під час зустрічі зі співробітниками Інституту електрозварювання
ім. Є.Патона Президент Л. Кучма висловився за застосування до серійного
вбивці А.Онопрієнка вищої міри покарання — смертної кари. Чи згодні Ви
з цим?
Згоден, смертний вирок — єдине справедливе покарання для
такого виродка 75 %
Не згоден, позаяк ця заява фактично схвалює вбивство підсудного,
вину якого ще 11%
не доведено судом і суперечить указу самого Президента
про мораторій на виконання
смертних вироків, що може призвести до виключення України
з Ради Європи
Не змогли відповісти 14 %
За даними всеукраїнського представницького опитування дорослого
населення (2016 респондентів),
проведеного наприкінці грудня Інститутом соціальної й політичної
психології АПН України.
Засудження людини до рішення суду — одна з «традиційних»
рис вітчизняного правового нігілізму. І поки держава в особі найвищих посадових
осіб, замість беззастережного дотримання принципу незалежності судової
влади та наполегливої правової пропаганди серед населення, буде триматися
подібних «традицій», — про дійсно незалежне правосуддя в Україні й гарантії
від трагічних судових помилок годі й говорити. Наведені дані підтверджують
дві речі: кожен народ має того президента, на якого заслуговує. Це по-перше.
По-друге, не кожен президент розуміє, що його слова впливають на опінію.
Як впливають — залежить від рівня правової та політичної культури керівника
держави. А «вести» масову свідомість до цивілізованого європейського стану
чи грати на їхніх інстинктах і емоціях — це вже питання особистого вибору
і професіоналізму політика.
Олег ІВАНЦОВ, «День»
