ТВОРЧІСТЬ
Це світ, де смисли поглиблюються, множаться і чергуються. Ми ненароком у нього вступаємо і також ненароком із нього виходимо. Однак ПАМ’ЯТЬ І ВДЯЧНІСТЬ йому зберігаємо завжди — до останнього дня, години, хвилини і навіть секунди...
Ave, панi Оксано!
Книгу цю (див. О. Пахльовська «Аve, Europa!» Київ, «Пульсари», 2008 р.) навіть просто тримати в руках приємно: тверда гарна оправа, ненав’язливий дизайн, прекрасний папір і більш ніж 600 сторінок культуротворчих, дуже актуальних сьогодні текстів. Тепер, що стосується змісту. Пам’ятаєте відомий епізод із роману К. Симонова «Живі і мертві»: один із героїв його в лісах дуже далеко від кордону і вже далеко не в перші дні війни зустрічає раптом страшенно змучену (але горду!) групу солдатиків, які пронесли на руках гармату 35-го калібру... від самого Бреста! Ось і в цій (майже двохдесятирічній!) роботі нашої україністки, як у крапельці води, відбилася і збережена ВСЯ УКРАЇНА! Всю її ця ЖІНКА-ВЧЕНИЙ через багато-багато кордонів (і через багато років!) зуміла ГІДНО пронести в своїй душі, щоб уся Європа могла нарешті пригадати все своє найбільш СУТНІСНЕ, ЗМІСТОВНЕ і ДОЛЕНОСНЕ.
КУПУВАТИ!
Доводити, що ти не віслюк (тобто в’ючна тварина) — завжди даремне заняття... Потрібно просто постаратися не бути ним НАСПРАВДІ й стати цивілізованим членом ЛЮДСЬКОГО співтовариства. А воно (це співтовариство) живе й ефективно функціонує (поки що!) на основі ринкових законів і товарно-грошових відносин. У цьому розумінні Україні не потрібно вигадувати знову який-небудь натуральний велосипед і носитися зі своїми газо- (нафто- та ін.) транспортними системами як дурень зі ступою. Ясно, що їх потрібно берегти, всіляко розвивати і вдосконалювати. Але спитаємо себе: ДЛЯ ЯКИХ ТАКИХ ЦІЛЕЙ? Якщо лише для того, щоб качати ними що-небудь ЧУЖЕ, то як це можна узгодити з СВОЇМИ, українськими інтересами — хіба не лише якимось корупційним чином? Ось чому не радіти нам зараз потрібно прибуттю всілякого роду «спостерігачів», й зі Заходу, й зі Сходу, а зважитися-таки (і знайти кошти!) газ (нафту та інше) на кордоні з Росією, Білоруссю та іншими КУПУВАТИ. І для своїх потреб і для потреб усієї Європи. За цінами, звичайно ж, тільки ринковими. Де знайти такі кошти? Краще спитати: А ЯК ЇХ МОЖНА НЕ ЗНАЙТИ ТОМУ, ХТО НЕ ЛИШЕ КУПУЄ, АЛЕ Й ПРОДАЄ???
ЖИВА ДЕРЖАВА
Ось нині багато які вищі владні російські чини, люблять заявляти про те, що «такої держави, як Україна, зовсім не існує»... Вірно, якщо в слова «існування» і «життя» вкладати різні значення. У тому й річ, ЩО УКРАЇНА (ЯК ДЕРЖАВА) МОЖЛИВА ЗАВЖДИ САМЕ ТІЛЬКИ ЯК ЖИВА КРАЇНА! На противагу іншим країнам (і передусім, імперській Росії. Хоча, хіба не можлива ІНША Росія — жива і неімперська?), які поки що не живуть, а лише саме існують...
P.S. Тому «в Українi завжди щось вiдбувається. Бо це ЖИВА КРАЇНА (виділено мною. — С.Г.), в якої є майбутнє. Європейське майбутнє» (див. О. Пахльовська «Ave, Europa!» Київ, «Пульсари», 2008 р., С.381).
ОБ’ЄДНАННЯ
Ось і зрозуміло тепер (при відключеному російському газі), ДЛЯ ЧОГО всім проукраїнським силам воно просто є життєво необхідним. До того ж, зараз дуже швидко й виявляється — ХТО, З КИМ І (ГОЛОВНЕ!) НАВІЩО?..
ОСТАННЯ ПРИЧИНА
Є ще одна, і остання, причина, з якої україністику діаспорну (в різних частинах світу) потрібно розвивати всіляко, не жаліючи ніяких коштів і наполегливо: якщо ЩО (не дай Боже, звичайно!) станеться з Україною материковою, центр ваги (усього нашого найкращого і найважливішого) буде переміщено й збережено саме там. Ніяке відродження, відновлення й накопичення сил неможливе на порожньому місці. Це і з погляду здорового глузду зрозуміло: хто хоче до місця призначення донести ВСІ яйця, хіба ж укладає їх до одного кошика?
ОБМАНКА
(Не дуже весела різдвяна казка)
Жив собі один сумлінний поштовий кур’єр. Він завжди дуже швидко розносив будь-яку пошту, тому що дуже цінив свою роботу і не хотів, щоб про нього подумали щось погане. Але одного року (і якраз на Різдво!) йому вручили в одному чудовому місці об’ємний пакет — подарунок, перев’язаний гарною стрічкою. І попросили віднести його за звичною адресою. Наш кур’єр з радістю погодився це зробити — адже це була його робота і, до того ж, йому завжди подобалося приносити людям радість. Йому б здогадатися в той момент, що «подарунок» цей аж ніяк не подарунок (в істинному значенні цього слова), надто він якийсь легкий, але де там — передсвяткова суєта... Отож, коли адресат розкрив цей пакет, він, зрозуміло, що там виявляє — порожнечу і більше нічого! Яка його реакція? Звісно, яка — звертається він до відправника і отримує у відповідь, що... все там було! Ось так і провели вони ці різдвяні дні — в безперервних зверненнях і переконаннях один одного. Ну а бідний наш кур’єр? Він просто просидів у куточку — прочекав результатів цього розгляду». Так сидить він там донині...
Чим же все може закінчитися? Взагалі, в цивілізованих суспільствах будь-який адресат і відправник ДОВІРЯЮТЬ завжди один одному і не опускаються в жодному випадку до якихось «обманок-з’ясовувань». У суспільствах варварських та диких ніхто і ніколи один одному НЕ ДОВІРЯЄ, тому з різного роду з’ясувань відносин ніколи не вилазять. Тут завжди виграє тільки той, хто першим вигукне: «Тримай злодія!»
«БРАТСТВО»
Чого воно варте, якщо навіть свої, рідні російські люди на Україні так легко можуть бути позбавлені ВСІХ умов життя? Хіба припинення подачі газу лютою морозною зимою розцінюватись якось інакше? Про українців годі й говорити. Адже сотні тисяч їх (і досі!) працює в нафтовій та газовій галузях Росії... Відкрите, безцеремонне, зухвале ставлення іноді витримувати і терпіти доводиться. Але як витримати таке ж, тільки приховане десятиліттями й віками?
P.S. Адже логіка дій все та ж: у 1932—1933 рр. Україна була позбавлена ВСІХ продовольчих запасів. У січні 2009 року її так само нахабно й насильно намагаються позбавити ВСІХ енергетичних...
РОЗМОВИ
У будь-якій суперечці, як між цілими державами, так і між окремими людьми дуже важливо не перейти відому «точку неповернення», тобто той момент, після якого жодні розмови просто не мають сенсу. Тому дуже важливо вже від початку контролювати свої думки, почуття і не афішувати, не пропагувати ніде насильницькі словесні аргументи — адже вони ніколи не забуваються і неминуче завжди приводять до насильницьких дій...
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДУ
Про це у Еразма Роттердамського (див. «Розмови запросто») є одна цікава історія.
Приходить якось до французького короля Людовіка II чоловік із провінції та просить призначення на посаду, важливу якусь, у його рідному краю. Король прохання вислухав уважно, але... відмовив. Прохач у відповідь ввічливо та спокійно подякував і поспішив піти. Такий несподіваний спокій раптом зовсім «дістав» короля:
— Стій! Чому ти мені дякуєш?
— Тому що у мене і своїх справ безліч, а отже, надія моя небезпечна, і гнався я за нею до більшої для себе невигоди. Ти мені відмовив, але це, виходить, пряме для мене благодіяння — я явно виграв!
Тут уже самому королю довелося замислитись. Він зрозумів, ЩО ВІД ЦІЄЇ ЛЮДИНИ ВАРТО ДОЧЕКАТИСЯ І ПОВТОРНОЇ ВДЯЧНОСТІ. Звернувшись до своїх чиновників, він сказав:
— Негайно скласти йому грамоту про призначення на посаду, яку він просить, — щоб він не гаяв тут часу марно!
