Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

СМИСЛИ

3 жовтня, 2008 - 00:00

ДОСВІД БЛАГОСТІ

Вражає, як уміли російські владарі завжди лицемірити: наприклад, в указі імператора Олександра І від 2 квітня 1802 року про амністію, на підставі якої було звільнено з ув’язнення в Соловках останнього кошового Запорізької Січі П. І. Калнишевського, сказано: «Не ослабляя общей силы закона восхотели Мы на сей раз облегчить действие его, в твердом уповании, что сей ОПЫТ БЛАГОСТИ (виділено мною. — С. Г.) послужит к исправлению преступивших и обратит на путь истинный с него совратившихся». І це «полегшення» закону надійшло 110-річному старому, який перебував у цьому ув’язненні 25 років під суворим наглядом, без жодного спілкування з людьми, та права переписки... І хіба його ЦЕ могло навернути «на шлях істинний»? (див. Д. Яворницький. Твори. Том 1. Київ — Запоріжжя, 2004 р., стор. 202—203). Найвідвертіша брехня та лицемірство! До речі, Петро Калнишевський так і не скористався цією монаршою «милістю», так і залишився в Соловецькому монастирі до смерті. І правильно зробив!

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Цікавого (дуже одностороннього та однонаправленого) роду незалежності, самостійності та суверенності проголошуються нині в Південній Осетії й Абхазії — чомусь це відбувається в Держдумі в Москві і з одночасним збільшенням чисельності російських військових у цих самих «солдатських «республіках»...

Із коментарів у російських новинах: «Те, що вся ця незалежність не буде визнана світовою спільнотою — неважливо. Головне, що вони будуть визнані Росією!»

Але тоді — ЩО Ж ЦЕ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ???

ВЛАДА РАД

Який сенс сьогодні ідеалізувати владу радянську? Ось, наприклад, у нашого запорізького краєзнавця Якова Новицького вона забрала ВСЕ, над чим він працював усе своє життя: архіви, книжки, колекції. Вона ж, позбавила його ВСІХ умов життя — 1925 року (в останні місяці життя) він не зміг влаштуватися навіть... двірником свого ж власного будинку! А за рік до цього він написав: «Ти знаєш мій будинок, в якому я жив, пам’ятаєш обгороджений двір і садок із пасікою. Тепер не те: з сім’єю в п’ять душ (невістка і внуки) живемо в трьох невеликих кімнатках із чорного ходу, у дворі й садку огорожі немає і сліду — розграбовано, плодове дерево — одне зрубане, інше — знівечене, пасіку розграбовано. Мало того — в приміщенні столи, стільці, ліжко, весь одяг, посуд, годинник, зрештою фотографічні апарати реквізовано» (з листа Д.І. Яворницькому 28 січня 1924 року).

НЕРІВНА БОРОТЬБА

У своєму Звіті про стан народної освіти в Олександрівському повіті Катиринославської губернії за 1883 рік Яків Новицький (вчитель і великий друг Дмитра Яворницького, їхнє знайомство саме 1883 року на ґрунті любові до Запоріжжя переросло в щиру дружбу на все життя; усі свої роботи Д.І. Яворницький надсилав спочатку на рецензію Я.П. Новицькому) зазначав, що «в повіті шість церков, сім шкіл, які розвиваються і... жахливо навіть представити — 22 шинки з тисячами прихильників!.. Нерівна боротьба, але зупинятися нема чого. Нехай же школа пробуджує знання і рано чи пізно її благословить народ».

Що змінилося в цьому сенсі за 125 років, що минули, в нашому запорізькому краї? Та зовсім нічого! Співвідношення, помічене Я. Новицьким, не лише не покращилося, але й навіть погіршилося — до численних «забігайлівок» (із страхітливою антисанітарією, матом повсюдним і навіть бійками — поножовщиною) додалися ще й «гральні автомати» на кожній вулиці й майже в кожному будинку...

P.S. До речі, в цьому ж Звіті Я. Новицького зазначено ЯК можна по-справжньому змінити це співвідношення, яке руйнує майбутнє нації: «... у паралель шинку — читальню з розумними бесідами, з малюнками, посібниками (мається на увазі наочність, різні колекції, гербарії, шкільні ділянки — садки, пасіки. — С.Г.), із мовою, доступною народові».

НЕАДЕКВАТНА ВІДПОВІДЬ

Хоч як би там не було (тобто яким би невчасним не вважалося прагнення Грузії повернути під свій контроль Південну Осетію й Абхазію), російська відповідь на все це була абсолютно неадекватною. Саме у ВІДПОВІДНОСТІ (зовнішніх впливів і відповідях на них) полягає справжнє мистецтво державного управління, будь-яка цивілізованість. Адже саме вони і завжди лише в «трохи» — що відразу змінюють усю справу...

ФІГУРИ

Виїзна модель музею воскових фігур із Санкт-Петербурга — знову всі знайомі особи-фігури й усі, що мають вельми віддалену схожість з оригіналом: російські царі та цариця — всі на одне одутле обличчя і з витріщеними якимись очима, а всілякі нинішні політики усі чомусь раптом... маленького зросту. Взагалі, чому, коли показує свою колекцію якийсь музей воскових фігур західний, всі дивуються лише через схожість, коли ж якийсь східний — всі шукають та знаходить лише відмінності? Можливо, й самі по собі всі ці фігури також одні хочуть БУТИ ТА ВІДБУТИСЯ, а інші — лише ВИГЛЯДАТИ ТА ЗДАВАТИСЯ?

ОСТЗЕЙЦІ

Дві світові війни, прокотившись вогненним валом територією України, ставлення до всього німецького тут змінили геть. Адже політичний, економічний, так і культуротворчий уплив німецької нації (в хорошому сенсі!) в нас завжди був дуже сильним. «День» уже не раз про це писав — маса дуже красивих будівель була побудована німцями лише у нашому Києві... І ЦІ німці були завжди гарячими патріотами не своєї старої, а тільки нових (які вони дуже любили!) батьківщин. Усюди — до Прибалтики, Росії (Поволжя), в Україну (Київ, Житомир, Запоріжжя і т.д.) вони їхали саме жити, а не просто в гості. Ось і маленький курортний Бердянськ. Заснований як пристань на березі Азовського моря заради вивозу зерна за кордон, він дуже активно освоювався та забудовувався й німецькими переселенцями. Тут навіть цілий район до цих пір має назву «Колонія»... Багато відомо і про «дітей лейтенанта Шмідта». А хто, наприклад, чув про батька цього бунтівного лейтенанта? Адже він був німцем і одним із найрозумніших і вельми працездатних градоначальників цього міста. Адже саме за його активної участі тут навіть було укладено камені бруківок (він примусив перевізників зерна за кордон, назад із Європи, вантажити у трюми кораблів камені замість баласту)!

В цілому, якщо ми дійсно зараз прагнемо відродження ВСЬОГО на території нашої держави, як можна не підключати ВСІ сили та можливості? Адже для цього також треба пригадати, нарешті, АБСОЛЮТНО ВСЕ!

P.S. І ще: стара лютеранська церква (не раз по-варварськи перебудована за часів радянського режиму) і училище, що розташовується поряд, у самому центрі Бердянська — ВЖЕ ЗАРАЗ і терміново потребують свого відновлення та відродження...

МІЖ ІНШИМ

Цікаву відповідь надіслали 30 травня 1885 року з редакції газети «Одеський листок» нашому видатному запорізькому краєзнавцю Якову Новицькому, тоді уїзному шкільному опікуну, який бажав тут публікуватися рідною мовою: «Малоруське слово зазнає утисків із боку місцевої цензури: цілу статтю малоросійською мовою остання не пропустить, у статтю можна вводити малоруську мову лише МІЖ ІНШИМ» (виділено мною. — С.Г.).

КРИЗА

Ось сперечаються зараз: чи постраждає Україна від світової економічної кризи? Абсолютно точно та впевнено сказати — НЕ ПОСТРАЖДАЄ! Чому? Та тому лише, що МИ ДАВНО ВЖЕ В КРИЗІ! Усі цінні папери наші (акції-облігації-ваучери і т.п.) давно вже не варті й паперу, на якому вони надруковані. Наші банки давно вже живуть лише за рахунок спекуляції (зараз це називається бізнес-діяльністю) своїми капіталами. Наші підприємства давно вже існують лише за рахунок заниження реальних зарплат своїм же працівникам і податків. Наша торгівля давно вже працює лише за рахунок волюнтаристських маніпуляцій із цінами. Якої кризи нам ще чекати? Позитивне у всьому цьому лише одне: НАМ НІКУДИ ВЖЕ ДАЛІ Й БІЛЬШЕ ПАДАТИ!!! Але чи означає це, що незабаром ми почнемо тепер підійматися?

ІСТОРІЯ

«Коли ми обертаємося, щоб поглянути на минуле, іншими словами, звертаємося до історії, перше, що ми бачимо — розвалину» (Гегель «Філософія історії»). Однак за достатньої кількості ЗУСИЛЬ, ми зможемо побачити тут і друге, третє, десяте, мільйонне і мільярдне навіть... І тоді все перетворюється навколо і в нас самих: це як двері завжди в незнане — лише встигай відкривати все нові та нові двері!

ПРО МІЦЬ

Те, що досягається лише взаємною симпатією, спорідненістю душ і любов’ю —надійно, вірно та міцно завжди. Те ж, що досягається лише насильством (неважливо — над собою чи іншими) — завжди неміцне, ненадійне та брехливе. Дуже багато міст і дуже багато жінок (чоловіків), наприклад, можна ЗАВОЮВАТИ досить швидко. Але, ось як потім жити, ЩО РОБИТИ потім із цим своїм завоюванням-надбанням?

Сергій ГЛУЩЕНКО, Запоріжжя
Газета: 
Рубрика: