Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

СМИСЛИ

26 вересня, 2008 - 00:00

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Альтернатива йому існує, й вона завжди тільки одна — застосування грубої сили, тобто насильство. Природно, останнє заперечує, відкидає будь-яку громадянськість. Але хіба назавжди? Просто одне (сила) заміщає інше (громадська думка). Причому тільки тоді, коли ця сама громадська думка в суспільстві геть відсутня! Ось чому її все-таки треба мати і всіляко уміти зберігати... Проте заміна ця ніколи не довготривала і не повсюдна — адже існує вона завжди тільки формально (міражно, камуфляжно і напоказ) і, ясно, тільки до появи у людей справжніх, дійсних і суттєвих думок і переконань громадянських!

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА

Якщо так і далі піде, на нашу українську військову службу доведеться наймати іноземців! Адже вже зараз наш людський матеріал, що залучається для цього, нікуди не годиться — наші жінки народжують дітей все менше, а ті діти, які виростають і доходять до військкоматів, обтяжені такою сукупністю хвороб (і справжніх, і вигаданих), що всі дивуються потім не тому, що вони не здатні до військової служби, а радше ось чому — як вони взагалі продовжують жити і дихати... У цьому сенсі, жодна професіоналізація армії тут абсолютно нічого не вирішить — зміни потрібні грамотні, глибокі й системні! До речі, римська держава колись розвалилася, багато в чому, через такі ж проблеми — римлянки просто не захотіли більше народжувати, і для військової служби довелося залучати далматів, а потім — і германців...

ПРИВІД ДЛЯ ПОДОРОЖІ

За офіційними даними соціології, виявляється, в українських селах бракує не чоловіків, а... жінок! Тому в наших міських розлучених і вдовиць-жінок, що залишилися самотніми, завжди є надія (і вагомий привід!) для подорожей-відряджень до нашої сільської глибинки. І Тут вік зовсім не перешкода — у кожній наступній віковій категорії можливостей (шансів) тут дедалі більше. Щоправда, тут існує і одна неодмінна умова — готовність розпрощатися з міським життям назавжди. Але це, порівняно з щастям родинного життя, пусте, чи не так?

НАУКА ПІДПОРЯДКУВАННЯ-2

До всякого роду підпорядкування у нас склалося стійке упередження: ми рідко коли (а майже і ніколи) не згодні нікому підпорядковуватися. Ось зате правити (керувати) — це завжди будь ласка. Однак адже і правити — це зовсім не володарювати завжди за допомогою тільки своїх егоїстичних інтересів. Так само і підпорядковуватися — це зовсім, звичайно, не означає (за великим рахунком) тільки терпіти завжди і принижуватися: «...підпорядкування не означає пасивне терпіння: терпіти — значить, принижуватися. Навпаки, підпорядковуватися — це поважати того, хто тобою керує, йти за ним, гаряче підтримувати його принципи, свідомо зайнявши місце в рядах тих, хто встав під прапори його правління, що майорять» (див. Хосе Ортега І Гассет. Дегуманізація мистецтва. М., «Радуга», 1991 р., стор. 175).

МАЙДАН

Це зовсім не українське ноу-хау. Але це те, чим саме українське суспільство стало знову цікавим цілому світу! Чому? Виокремлення суто СУСПIЛЬНОГО життєвого простору людей-громадян для розв’язання їхніх життєво важливих проблем було відоме і раніше — поліси (міста-держави) давньогрецькі, безліч Січей Запорозьких, площі міст європейських нового часу. На противагу приватним і особистим питанням тут завжди вирішувалися питання загальні, культурні, світо-, і життєсвітоглядні, суттєві тут і тепер саме для Братств, Товариств і об’єднань громадян!

ЗРУЧНІСТЬ-НЕЗРУЧНІСТЬ

Поняття ці завжди відносні. Наприклад, у «Відомості Катеринославської губернії, з показанням кількості душ і кількості десятин землі зручної та незручної», поданого у серпні 1805 р. при створенні Олександрівського повіту, «серед незручної землі показані степові яри і плавні по Дніпру, що рясніли лісами, луками з багатими сінними покосами і рибними озерами, що становили колись КРАЩІ (виділено мною — С.Г.) угіддя Запорізьких козаків» (Я. Новицький Твори в 5-ти т., т. 1, стор. 284). Ось і виходить, що було зручним і життєво необхідним для одних (запорожців), для інших (московитів) виявилося... цілковито непотрібним!

ДЕРЖАВА

Що така держава, в справжньому значенні цього слова? Це просто сукупність якихось людей — елементів, це якась система їх об’єднуюча чи це якісь структури (тобто закони, що ці елементи зв’язують)? Тут все-таки головне — відносно до чого ми будуємо свої визначення. Якщо, щодо Минулого, то там ми знайдемо, ясно, завжди лише самі її (держави) елементи. Якщо, щодо Сучасного, то тут (в повному розумінні) її також не існує — адже втрачається вона тут завжди у всілякого виду організаціях і інститутах. Залишається тільки Майбутнє. Ось саме воно адже і є завжди колискою будь-якої державності. Можна навіть і точніше визначити: будь-яка держава дійсно існує (тобто не деградує і не руйнується) лише ПОКИ ПЕРЕБУВАЄ У СТАНОВЛЕННI!

УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ

Чому ми зазнаємо, раз у раз, невдачу в її визначенні? Та тому тільки, що шукаємо ми її завжди не там, де вона могла б бути. Ані серед усього матеріального, ані серед усього душевного ми її адже ніколи не знайдемо, як не спокусливо ці пошуки б не виглядали... Iнша справа — царина всього духовного. Поза цією сферою жодні справжні й вартісні ідеї і не існують! Звичайно, у будь-якого державного співтовариства, що створюється, вони визначаються по-різному. Любов до Свободи українців не треба нікому відкривати або підтверджувати. Адже суть ця глибоко (духовно) ПРОЄВРОПЕЙСЬКА — ось чому вона важлива і потрібна була, є і буде не тільки нам...

ТІЛЕСНЕ ПОКАРАННЯ

Цікаво, що і за Катерини II і за Павла духовенство на території Російської імперії за «негожу» поведінку і злочини всілякі могло зазнавати ще навіть і...тілесного покарання! Щодо священиків і дияконів цей запобіжний захід і захід виправлення було скасовано тільки за Олександра I. В Указі Святішого Синоду від 18 червня 1801 року читаємо: «Відтепер і надалі священиків і дияконів, що впали в карний злочин, і судом полегшених від тілесного покарання звільнити». По всіх монастирях і церквах наказувалося здійснити про це молебень з дзвоном про багатолітнє здоров’я Його Iмператорської Величності і всієї височайшої фамілії. А, тим часом, «багатолітнього здоров’я» першому залишалося тільки трохи більше двох десятиріч, а другій — тільки трохи більше століття...

«БІДНА НАША ВІТЧИЗНА»...

Iз Січі Запорозької 25 вересня 1678 р. (тобто рівно 330 років тому) гетьману українському Iвану Самойловичу було відправлено листа: «... нас постiйно турбувало й непокоїло те, що внаслiдок вiйни та чвар мiж нашими гетьманами доводилося нам повними слiз очима дивитися на спустошену й мертву Малу Росiю, неньку нашу, i замiсть богатих осель батькiв i прабатькiв наших бачити оселi диких звiрiв. Ми листами нашими й усовiщали й переконували сьогобiчних гетьманiв, щоб вони ДЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ВIТЧИЗНЯНОГО ДОБРА (виділено мною — С.Г.) облишили вiйни та чвари i помирилися з тогобiчними гетьманами i надалi не тiшили себе брехливими польськими приманками та обіцянками. Чигирин, разом з іншими мiстами й українськими селами, загинув через вашу з князем Ромодановським (тодішній курський російський воєвода — С.Г.) нещирiсть та незичливiсть i закiнчив днi свої повним запустiнням з величезним пролиттям християнської кровi й вигубленням дорогої братiї нашої». Трохи про історичну підоснову цього листа. Улітку 1678 р. турецький візир Асан Мустафа, спільно з кримським ханом, спустошив велику частину України — Чигирин, Корсунь, Ладижин, Умань за цілковитого відсторонення гетьмана українського I. Самойловича. Адже головні звинувачення цього листа — У НЕЩИРОСТI ТА НЕВДЯЧНОСТI, які ніколи, чомусь не переводяться у наших (і «сьогобiчних» і «тогобiчних») гетьманів. P.S. До речі, закінчується цей лист все-таки зверненням до розуму і совісті гетьманської: «...ми попри усе вiтаємо тебе, бажаючи, щоб ти од того занепаду врештi прокинувся i, остерiгаючись свого падiння, пошукав для вiчного життя та благополуччя милостi Божої, яка безборонно дається усiм просящим її»...

ШАНС

Найголовніший наш ресурс — це зовсім не земля або щось там інше, а наші люди! I саме в цьому сенсі є (і завжди був) шанс стати найпривабливішою країною, принаймні, в Європі. Адже на що завжди реагують всякого роду сусіди? У природі — де рівень вище, туди і вода, наприклад, тече. У людських же співтовариствах не так. Тут гідний людський ресурс завжди перетікає туди, де рівень, все-таки, вищий... А для цього треба, усього лише, досягнути більш високої якості життя своїх людей!

Сергей ГЛУЩЕНКО, Запорожье
Газета: 
Рубрика: