Сміття— виклик ХХІ століття. Проблема настільки нагальна, що навіть з’явився вислів: «відходи беруть нас за горло». Лише в Україні щороку накопичується орієнтовно 10 мільйонів тонн сміття. На початку року координатор Центру споживчого контролю «ЧЕК» Ігор Каневський навів журналістам такі дані: з 12 мільйонів тонн твердих побутових відходів за рік переробляється лише 1—2%, на чому держава втрачає орієнтовно 1 мільярд євро, повідомляє zaxid.net. Майже 160 тисяч гектарів землі зайнято смітттєзвалищами. Масштаби цієї загрози збільшилися так, що на сполох уже б’ють не лише екологи. Від студентів (!) Запорізького національного університету до редакції «Дня» надійшов лист про десятками років не вирішувану ситуацію відсутності полігонів для відходів та переробки сміття (детальніше читайте нижче, у матеріалі «Небезпечне сусідство. Запоріжжя потопає у смітті»).
Долати проблему можна по-різному: утилізувати, переробляти, спалювати відходи (про плюси та мінуси такого методу читайте в інтерв’ю «Дню» директора єдиного в Україні сміттєспалювального заводу) або ж, як автор дитячого майданчика у Хмельницькому, зведеного наприкінці 1970-х років із металобрухту, Микола Мазур — робити з нього мистецькі вироби. У розмові з «Днем» хмельницький митець зауважив: «Взагалі для художника немає сміття. Є думка, яку можна буде втілити, якщо художник має відповідну фантазію чи так складуться обставини. Я робив свої роботи з металобрухту в Україні ще тоді, коли тут ніхто про це навіть не думав. Працюючи над замовленням, я уявив себе дитиною, яка грається із залізяками. Поїхав на вторчормет, поглянув довкола — а там тисячі тонн відпрацьованих речей, які викинула цивілізація: станки, літаки, танки, зброя... Це апокаліпсис. Я бачив, наскільки досконало зроблені речі, скільки праці в них вкладено, і раптом вони стали непотрібними. За кожною деталлю стоїть колосальна робота цивілізації. З усього того я почав робити величезні іграшки для дітей». Нині trash-art став своєрідним трендом у мистецтві багатьох країн, що не лише дає «друге дихання» відпрацьованим речам, а й спонукає замислитися над ставленням до навколишнього середовища.
Утім, безумовно, головне — виховувати дбайливе ставлення до ресурсів у молодого покоління. Про унікальний проект «Зелена школа», який реалізовують у Києві з нового року, читайте в матеріалі «Уроки відповідальності».
У Європі сьогодні працює 430 сміттєспалювальних заводів
В Україні — один. «День» розпитав його директора про проблеми та перспективи підприємства
Нещодавня стихія засипала українську столицю не лише снігом, а й побутовими відходами, бо санітарний транспорт не мав можливості виходити на звичні маршрути, та й на неочищених від снігу подвір’ях він не міг розвернутися. Але це не єдина проблема, що стосується вивозу та утилізації сміття. Зокрема, в Україні працює лише один сміттєспалювальний завод — «Енергія». Чи вистачає йому сировини? Чи вигідно йому працювати? Який екологічний потенціал має такий тип утилізації? На ці та інші питання «Дню» відповідає директор підприємства Сергій КРИКУН.
— Ми вже звикли до того, що Київ, а вірніше столичні автоперевізники, тримають нас на голодному пайку. Але у дні непогоди ми від цього особливо страждали, хоча й розуміємо, що зі стихією дуже важко боротися. До речі, всі під’їзди до заводу ми вчасно розчистили, щоб не створювати проблем перевізникам. Але сміття для спалювання нам не вистачає. Щоб нормально працювати, ми маємо отримувати не менше 700 тонн твердих відходів на день. І до останньої стихії до нас завозили 350 — 400 тонн, не більше. Через це наш завод працює зі збитками. Минулого року вони становили 17,2 мільйона гривень — саме через погане завантаження сировиною. Згідно з проектом, ми маємо за рік переробляти 235 тисяч тонн. А за весь минулий рік отримали 146 тисяч, за позаминулий — 154 тисячі тонн. Починаючи з 2010 року, постійно йде зменшення... Зараз завантаження підприємства становить не більше 60%. У лютому замість 20 тисяч тонн нам завезли 9,4 тисячі.
І незважаючи на те, що обладнання у нас в нормальному стані, екологічні вимоги витримуються, персонал кваліфікований і працьовитий, ми не можемо заробити кошти на реконструкцію. Щастя, що хоч вистачає на зарплату, та й лише тому, що ми входимо до складу «Київенерго». Але ж ця компанія тепер приватна, вона не може повністю взяти на себе таке підприємство комунальної власності, як наше.
— Але ж Київ уже почищено. Чи відчули ви це на постачанні сировини?
— Так, однак із чотирьох наших котлоагрегатів працює лише два.
— Як ви пояснюєте таку ситуацію?
— Перевізники отримують від міської влади ліміти і дозволи на перевезення побутових відходів. У дозволах прописані місця утилізації, тобто захоронення або перероблення. Але там звичайно вказується два місця: завод «Енергія» або полігон №5. І перевізники можуть обирати. Але вони мають й інші можливості. Нормальний полігон у нас на всю Україну один — це п’ятий. Решта — звалища. У Київській області їх дуже багато. Шкода, яку завдають вони навколишньому середовищу, дуже велика. Це фільтрування в ґрунтові води токсичних речовин, неприємні запахи, періодичні пожежі, ймовірність перенесення інфекцій тваринами. Звалища нині є майже в усіх районах Київщини і перебувають або в оренді у перевізників, або, можливо, у його власності. Везти туди відходи далі, ніж на наш завод, але вигідніше, бо там не беруть плату. Тому туди звозять сміття навіть із тих київських районів, які практично знаходяться поряд із нашим заводом. Дарницький, Деснянський, Дніпровський райони мали б працювати виключно з нами. І за цим мусила б слідкувати міська влада, адже, отримуючи плату за утилізацію, ми, окрім зарплати (на заводі 200 робочих місць), сплачуємо ще й податки.
За свою роботу ми беремо небагато: за тарифом, встановленим ще 2008 року, — 127,5 гривні за тонну. А на полігоні вже більше 100 гривень, хоча технологію і витрати не можна навіть порівнювати. Скільки беруть на звалищах, я навіть не знаю.
— Які норми викидів для вас встановлено? Як і хто їх контролює? Чи є у вас плани поліпшувати рівень очистки газів, що виходять з вашої труби?
— В отриманих нами спеціальних дозволах, що видаються на п’ять років, прописано норми викидів, яких ми повинні дотримуватися. Нас суворо контролюють. Перевірки, планові й позапланові, йдуть одна за одною. Я можу з усією відповідальністю заявити, що за той час, як завод працює в складі «Київенерго», а це понад 10 років, у нас жодного разу не виявили перевищень допустимих норм. Із нашої труби виходить 97—98% водяної пари. Щоправда, інколи люди жаліються: мовляв, вони побачили чорний дим із нашої труби.
— Як таке може трапитися?
— Причини можуть бути різні. Інколи навіть від котельні, що працює на природному газі, дим видається чорним. Це залежить від того, під якими кутом дивитися й які у цей момент погода та освітлення. Але буває й так, що випадково до котла може потрапити якась гума. Тоді доводиться розбиратися. А ще безхатченки часто влаштовують вогнища неподалік заводу на березі озера. Від метро Харківська це виглядає, як дим від заводу. Щоб нас даремно не звинувачували, викликаємо пожежників...
Однак викиди у нас все ж далеко не такі, як передбачено європейськими нормативами. Тому маємо проект (він уже пройшов усі необхідні експертизи) сучасної системи газоочищення. Коли ми встановимо відповідне обладнання, наші викиди знизяться до європейських стандартів. Повторюю, проект готовий. Але роботу над ним на сьогодні зупинено. Ми вже зверталися щодо цього до всіх міністерств — просили дати гроші з бюджету. Потрібно 139 мільйонів гривень. Як тільки їх отримаємо, то через два — два з хвостиком роки цей комплекс буде задіяний. Та поки гроші не виділено...
А от система автоматичного екологічного контролю, замість тієї, яка вийшла з ладу, незабаром буде видавати дані про наші викиди. Гроші на неї є. До речі, у нас є також проект виробництва тепла. Але на впровадження потрібно трохи більше 127 мільйонів гривень, яких поки що теж немає.
— А як ви ставитеся до роздільного збирання відходів? І чи можливо запровадити таку систему в Києві?
— Я обома руками «за». Тільки потрібно з розумом її впроваджувати, і під контролем міської влади. Вкрай необхідно налагодити окреме збирання таких небезпечних предметів, як електричні батарейки та енергозберігаючі лампи. Поки ж ми їх знаходимо у відходах, які надходять на завод. Вилучати їх надзвичайно важко і дорого. Потрібна спеціальна міська система збирання. Не можна обмежуватися лише роздільним збиранням (у його нинішньому вигляді). Слід влаштовувати майданчики сортування сміття. Якщо після цього до нас надходитимуть, так би мовити, кондиційні відходи, то ми їх спалюватимемо, не використовуючи для цього природний газ. Щодо сортування безпосередньо на заводі, то це, на мою думку, досить проблематично. Скажімо, ми вилучили з відходів 20%, які можна ефективно спалювати. А куди подіти решту 80%? Знову кудись везти? На жаль, окрім термічного знешкодження світ ще нічого у цій галузі не винайшов... У Європі сьогодні працює 430 сміттєспалювальних заводів, які виробляють величезну кількість теплової та електричної енергії, а проектується й будується ще 67 таких підприємств.
ДО РЕЧІ
Депутати пропонують збільшити штраф за викидання сміття з автомобіля в невстановленому місці
Народний депутат-регіонал Олена Нетецька зареєструвала у Верховній Раді законопроект № 2667, який передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона стверджує, що на даному етапі до відповідальності можна притягти осіб, що викинули сміття з громадського транспорту. Водночас власники приватних автомобілів не бояться бути спійманими, оскільки штрафи за такі порушення є мізерними.
Олена Нетецька своїм майбутнім законом хоче, передусім, виховати людину, встановити психологічний бар’єр для такого порушення, як викидання сміття та інших предметів під час руху або стоянки. Шлях такого виховання народна обраниця бачить саме в принципі невідворотності покарання.
Законопроект передбачає істотне збільшення штрафу за викидання сміття автомобілістами. Так, якщо порушника зловили на гарячому за допомогою фото — або відеофіксації, розмір штрафу становитиме від 340 до 510 гривень. За засмічення відведень автомобільних доріг — від 510 до 680 гривень, посадові особи за утворення звалищ сміття або викидання відходів уздовж доріг будуть покарані штрафом у розмірі 680—850 гривень.
