29 жовтня о 4 ранку за київським часом на території України скасовується дія літнього часу. Година «ікс», здавалося б, далеко, однак, за словами фахівців відділу єдиного часу та еталонних частот Держстандарту України, до різних органів влади вже почали надходити листи й пропозиції скасувати звичний перехід на зимовий час. Оскільки вранці пропадає певна частина світлого часу доби, увечері ж доводиться жити головним чином при електроосвітленні. Пропонують запровадити, а точніше відновити (детальніше про це — нижче), інший різновид відрахування часу — декретний час. Списи навколо цього питання ламаються вже багато років.
Коріння проблеми йде в історію, щоправда не дуже далеку, коли світ зіткнувся із тим, що згодом перетворилося на відоме явище «глобалізації». Із кінця ХIX століття розвиток економічних та інформаційних, зокрема й міжнародних, взаємовідносин призвів до необхідності збалансувати різні системи відрахування часу, які до цього встановлювалися географічно (за часом столиці). 1884 року на Міжнародному астрономічному конгресі було рекомендовано систему поясного часу, розроблену канадським інженером Флемінгом. Згідно із цією системою, поверхня Землі була розділена на 24 часових пояси, в кожному з яких запроваджувався однаковий час, з різницею в годину між кожним сусіднім поясом. За нульовий пояс було прийнято Гринвічський меридіан, що проходить, відповідно, через Британську королівську обсерваторію в Гринвічі. Система має певні ускладнення — приміром, місцевий час деяких пунктів, що містяться в певному поясі, теоретично не повинен відрізнятися від середньопоясного більше, ніж на півгодини, однак цього правила іноді не дотримуються через неточне проведення кордонів поясів (враховують міждержавні кордони, кордони господарських регіонів, географічні чинники). Крім того, деякі країни користуються системою з відхиленнями — Іспанія, Франція, Монако, країни Бенілюксу живуть не за «своїм» нульовим, а за сусіднім, першим часовим поясом. Але існує й загальноприйняте «відхилення» — запровадження літнього часу.
Літній час запроваджується переведенням стрілок (дисплеїв) годинників на одну годину вперед. Люди змушені прокидатися раніше й раніше закінчувати робочий день. Враховуючи добре відоме подовження світлового дня в літній період, такий підхід дає можливість заощадити ті світлі ранкові години, які ми інакше проспали б, і вечеряти вдома тоді, коли за зимового часу ми ще продовжували б працювати. Терміни запровадження та скасування літнього часу встановлюються і скасовуються Європейською економічною комісією ООН (хоча тут також є «дисиденти»: якщо Європа в основному запроваджує літній час в останню неділю березня й скасовує в останню неділю вересня, то острівна Британія й Ірландія продовжують його на місяць, до чого тепер схиляється й ЄС, а колишні радянські республіки Східної Європи разом з Болгарією, Румунією, Туреччиною та Кіпром відхиляються від термінів на плюс 1 — 3 години).
Повертаючись до України, слід зазначити, що скасування літнього часу не розв’язує всіх проблем (хоча, безумовно, полегшує становище) — всі ми взимку повертаємося з роботи в темряві й прокидаємося в ранкових сутінках. Цим і пояснюються пропозиції запровадити декретний час, по суті ще однієї години «понад норму». Така система була запроваджена Декретом радянського уряду (звідси й назва) від 16 липня 1930 року під виглядом літнього часу «аж до скасування». Однак скасування так і не було, а 1 липня 1981 року «для повного щастя» було запроваджено новий літній час — таким чином час у СРСР випереджав поясний влітку на 2, а взимку — на 1 годину. Різниця між київським і московським часом з’явилася, коли 1992 року в РФ після майже річного «мораторію» знову запровадили декретний час, благополучно скасований у нас ще в липні 1990. Проте більшість європейських областей Росії 3-го часового поясу живуть нині за поясним часом, та й у колишньому Союзі багато скаржилися на декретний час і медики, і пересічні громадяни, а енергетики жалілися на втрати енергії через самовільний перехід деяких регіонів на поясний час. У Франції, за словами відповідального секретаря відділу єдиного часу й еталонних частот Держстандарту Юрія Сафронова
, декретний час також викликає протести населення, тоді як країни, що живуть за поясним часом (з доданням літнього), цілком цим задоволені. Та й додання зайвої години все одно не продовжить світловий день — «сонцем не покрутиш», сказав Ю. Сафронов.
Однак Україна має ще одну проблему — 5% її території міститься за межами «титульного» 2-го часового поясу, більше того, різниця між ними становить не півгодини, а більше ніж годину (частина Закарпаття — 1-й пояс; Луганська, частина Харківської та Донецької областей — 3-й). Тому жителі Східної України нерідко виступають за перехід на декретний час. Однак якби їм у такому випадку доводилося взимку вставати на роботу, скажімо, за 3 години до сходу Сонця, то жителям західних областей — більше ніж за 4 години. Розрахунки свідчать, що ідеальним часом початку робочого дня за київським відрахуванням часу була б 7 година ранку для східних регіонів країни, 7.30 — для Центру і 8.00 — для Заходу України. Однак це буде проблемою вже хоч би для централізованого управління виробництвом... Нарешті, за поновлення декретного часу виступають енергетики, однак проти них — медики (переведення годинників аж на дві години спричинить серйозні порушення біоритмів). У зв’язку з усім вищесказаним, ще у березні 1993 року постановою Кабміну в Україні створено Держкомісію єдиного часу та еталонних частот (нині вищезазначений відділ Держстандарту), був запроваджений діючий досі режим відрахування часу. Але питання, як бачимо, не вичерпано.
