«СОС-Кіндердоф Інтернешнл» (СОС- КДІ) — відома міжнародна неполітична та нерелігійна організація, яка вже протягом 55 років захищає інтереси, права та потреби дітей у 132-х країнах світу. Тепер до цього списку додасться й Україна. Офіційним послом ФІФА для СОС-дитячих містечок в Україні є наш знаменитий футболіст Андрій Шевченко. До Дня незалежності закладуть пам’ятний знак і перший камінь у фундамент майбутнього дитячого містечка у м. Бровари Київської області.
«День» зустрівся з головою Представництва СОС-КДІ в Україні Ганною Купцовою, яка розказала про те, якими будуть будинки для дітей-сиріт, чому досвід виховання, застосований для їхньої організації, є новаторським, і чим цінний він для нас.
СПОЧАТКУ БУДЕ ДІМ
— Перше СОС-містечко було засноване Германом Гмайнером іще в 1949 році в м. Імст (Австрія), — підкреслила Г. Купцова. — Він присвятив своє життя справі допомоги дітям, які стали сиротами під час Другої світової війни. Досвід цієї добродійної організації виявився прийнятним, як для високорозвинений країн, так і країн із економікою, що розвивається. Аналогу СОС-КДІ в Україні немає. Це добродійна, недержавна, громадська організація. В нас, як правило, діти-сироти та діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав, живуть у державних дитячих будинках чи будинках сімейного типу. Але зараз бюджетних коштів на їхнє утримання виділяється дуже мало. Наприклад, щоб якось утримувати дітей із будинків сімейного типу, їхнім названим батькам доводиться йти заробляти гроші. А якщо батьки починають скаржитися, то їм пропонують повернути дітей у казенні будинки.
СОС-містечка мають розвинену структуру. Будується велике містечко. На його території розташовують кілька будинків для проживання дітей (в Україні таких будинків буде 14), адміністративний корпус, будинки для персоналу та гостей. Їх побудують за євростандартами (проекти вже готові). Це двоповерхові котеджі для однієї сім’ї. Кожний будинок має площу приблизно 130 кв. м. Усі приміщення повністю умебльовано, з побутовою технікою, електронною апаратурою. Наші містечка не будуть режимними установами на кшталт дитбудинку, а місцем, де буде максимально реалізовуватися право дитини на сім’ю. Представники СОС- КДІ підписали з урядом України договір про співпрацю. До речі, наша організація є єдиною, яка має прямий договір із українським урядом. У районі м. Бровари вже виділено три гектари землі, надається величезна моральна та матеріальна підтримка для реалізації цього проекту. А коли через рік СОС-містечко будівельники здадуть «під ключ» і в нас почнуть жити діти, то частину коштів виділить й українська влада. Це суми, передбачені на утримування дітей-сиріт у бюджеті.
— А СОС-містечко будуватимуть за чий рахунок?
— Це будуть кошти не лише «СОС-Кіндердоф Інтернешнл», але й спонсорів. Наприклад, ФІФА оголосило акцію, щоб побудувати шість дитячих сіл у світі, й в Україні також. Після проведення Чемпіонату світу з футболу в 2006 році частину коштів буде перераховано на потреби СОС-КДІ. До речі, наш знаменитий земляк — легендарний футболіст Андрій Шевченко є офіційною особою і послом ФІФА СОС-дитячого містечка в Україні.
НА МАМУ ТРЕБА ВИВЧИТИСЯ
— Ганно Євгенівно, ви сказали, що аналога СОС- містечка в Україні немає. В чому його корінна відмінність від дитячих будинків та будинків сімейного типу?
— В основі роботи СОС-містечка — сімейний підхід у довгостроковій опіці дітей, які залишилися без піклування батьків і соціальних сиріт. Ця концепція засновується на чотирьох принципах.
Перший принцип стосується матері. Кожна дитина може розраховувати на постійну турботу про неї, тобто важливою та центральною фігурою в СОС-містечку є мама. Вона вибудовує близькі стосунки з кожною дитиною, забезпечує її захищеність, дає їй любов, стабільність і безпеку. Щоб стати СОС-мамою треба пройти професійну підготовку. Жінка може бути за спеціальністю педагогом, а може мати й зовсім іншу професію, але пройти спецпідготовку (програма затверджена Міністерством сім’ї, молоді та спорту України). Крім так званого обов’язкового компонента з педагогіки, психології, основ прав дитини, багато годин передбачено для проведення різноманітних тренінгів із СОС-програми, які складаються також зі стажування в СОС-містечках за кордоном. Навчання однієї мами коштує близько трьох тисяч євро. До речі, наразі ми оголосили конкурс для тих жінок, які хотіли б стати дитячим вихователем і СОС-мамою. Тільки коли кандидатка на СОС-маму буде готова до цієї ролі — вона приступить до своїх обов’язків. До речі, мама живе в одному будинку разом із дітьми, веде домашнє господарство, займається розвитком і вихованням дітей. Вона добре знає і поважає історію кожної дитини, навіть яку релігію сповідувала її сім’я. Саме мама моделює сімейні взаємини в сім’ї.
Другий принцип — брати та сестри живуть у сім’ї. Вони створюють сімейні відносини, тобто діти, які приходять у конкретну СОС-сім’ю (в Україні в кожній такій сім’ї буде семеро дітей) поступово будуть звикати один до одного. Діти приймаються у віці від трьох до десяти років, а біологічні брати та сестри, якщо внаслідок якихось причин їх розлучили, розшукуються і возз’єднуються незалежно від віку. Між мамою та дітьми встановлюються міцні емоційні зв’язки на все життя.
Третій принцип — дім. Кожна сім’я створює власний дім. Дуже важливо зрозуміти, що діти живуть у домі — сімейному вогнищі, а не в дитбудинку, коли по дзвінку їх кличуть на обід чи оголошують відбій. У нас буде сімейний будинок, де повинна панувати сімейна атмосфера, власний ритм життя конкретної сім’ї, зі звичками його мешканців. Діти отримують ласку, увагу та зростають захищеними від проблем, які раніше випадали на їхню долю. Діти розподіляють між собою обов’язки, ділять радість і горе. Дуже важливо, щоб мама поступово їх навчила пристосовуватися до дорослого, реального життя. Адже не секрет, що державні вихованці, вийшовши зі стін дитбудинків, часто не знають елементарних речей. Вони зростають із низькою самооцінкою своїх сил, звикнувши, що за них усі важкі питання вирішують вихователі. В нас діти під керівництвом мами будуть самі купувати продукти, вчитися готувати, обслуговувати себе та своїх братів і сестер.
У СОС-містечках діти можуть жити до 14—18 років, а після цього вони переселяються в так званий молодіжний будинок. Він буде недалеко від їхнього колишнього житла. У молодіжних будинках будуть жити юнаки та дівчата, які вже вчаться чи працюють. Але це не означає, що молодих людей залишили напризволяще — ні. У СОС-молодіжних будинках їм допомагає пристосуватися і вирішувати проблеми вихователь. Його можна назвати старшим другом дітей. Я хочу підкреслити, що «СОС- Кіндердоф Інтернешнл» ніколи не кидає на призволяще своїх підопічних. За долею кожної дитини уважно стежать протягом усього її життя. Щорічно разом із мамою й адміністрацією СОС- містечка, за участю самих дітей, складають план розвитку дитини. В ньому враховується індивідуальність дитини, її здібності та фізіологічні потреби. Наприклад, якщо потрібні консультації лікарів, оплата репетиторів, відвідування гуртків, спортивних і музичних шкіл, психологічна чи психотерапевтична допомога, — все дитина отримає в повному обсязі. Наша організація вважає найголовнішим у своїй роботі, виходячи з Конвенції ООН, захищати інтереси та права дитини.
— Де ви братимете дітей, які житимуть у вашому дитячому містечку?
— Дітьми СОС-містечок стануть сироти та діти без батьківської опіки, які проживають у Київській області. Органи опіки, відділи сім’ї та молоді разом із адміністрацією СОС-містечка, враховуючи думку мам, будуть відбирати дітей для життя в СОС-містечку. Зрозумійте правильно: головне визначити чи буде життя в нашому дитячому містечку кращим місцем для розвитку та захисту дитини. Дуже важливо, щоб опіка була правильно оформлена юридично. Дитину обов’язково обстежують медики, психологи. Нам важливо знати про фізичні та розумові здібності дитини. Адже для дітей із особливими потребами потрібний спеціальний догляд, який їм у СОС-містечку не можна надати. Проте якщо ми дитину взяли, а вона захворіла, то всю необхідну медичну допомогу вона отримає в повному обсязі. Навіть після повноліття, якщо дитина потребує підтримки, — вона її отримає. Ми беремо сиріт, дітей позбавлених батьківської опіки, чи дітей, яких не можуть виховувати родичі (наприклад мама підкинула дитину старій бабусі, а в неї немає сил займатися вихованням). Хочу підкреслити, що якщо в дитини є рідні, то потрапивши до СОС- містечка, ми будемо робити все, щоб вона спілкувалася з родичами. Якщо їхні візити не шкодять дитині, то завдання одного з наших співробітників — підтримувати контакти з родичами дітей, які перебувають під нашою опікою. Ми не проти листування, зустрічей і навіть будемо організовувати поїздки в гості, приймати родичів у СОС-сім’ї.
Наш головний критерій: як ми можемо допомогти конкретній дитині. Тому четвертий принцип — сім’я, яка є частиною суспільства. Діти повинні бути інтегровані в місцеву громаду (в нашому випадку в м. Бровари). Сім’ї житимуть у СОС-містечку, але діти не будуть під замком. Вони відвідують місцеві дитсадки, школи. Якщо знадобиться медична допомога, то вона буде надана в місцевій поліклініці чи лікарні. Діти зможуть ходити в гості, до них будуть приходити друзі й однолітки. Двері СОС- містечка відкриті для всіх, хто захоче допомогти дітям.
ХТО В МІСТЕЧКУ ГОЛОВНИЙ
— Ганно Євгенівно, яка структура СОС-містечка?
— На чолі всіх процесів, тих, що відбуваються в містечку, стоїть директор і він відповідає за всю діяльність села: починаючи від утримування дитини, захисту її прав та інтересів (він, до речі, є офіційним опікуном дітей), до господарських, фінансових питань, організації життя сімей та інше. Безпосередньо з дітьми працюють мами, а зі старшими дітьми молодіжні наставники. Але мами мають право на вихідний чи відпустку, вони можуть захворіти, й тоді до виховання дітей приєднують СОС-тітки, які постійно живуть в містечку, або СОС-помічниці, які приїжджають для надання конкретної допомоги сім’ї. Тітки допомагають мамам виховувати дітей. Вони підміняють маму в період її відсутності та допомагають у веденні домашнього господарства. У СОС-містечку ще працює підтримуючий персонал: педагог, соціальний працівник, психолог, адміністративна служба (бухгалтер, секретар, водій, майстер, охоронці).
— Ви детально розказали про маму, а яка роль тата?
— Роль тата, батьківську функцію виконує директор і чоловічий персонал містечка. Підкреслюю: саме функцію, а не конкретного вихователя-чоловіка. Більш аніж півстолітній досвід роботи нашої організації в різних країнах світу показав, що найкраща модель СОС- сім’ї — це мама і діти.
— Чому?
— Наприклад, сімейна пара хоче усиновити дитину. Що заважає їй це зробити? Всиновлюйте! Навіщо вам потрібна СОС-організація? Отже, у вас є якісь причини... Як правило, сім’я намагається таким чином вирішити свої фінансові чи житлові проблеми. Ми добре знаємо сумну статистику: більше половини шлюбів розпадається. Якщо це трапилося б у СОС-сім’ї, то для дітей розлучення стало б іще однією травмою в їхньому житті. До речі, в сімейних будинках в Україні багато чоловіків не витримали й пішли з сім’ї. Але навіть якщо все добре й сімейна пара не розлучилася, то в СОС-містечку немає стільки чоловічих посад, щоб надати батькам роботу. Значить, чоловіки будуть сидіти на утриманні чи їм доведеться шукати роботу поза містечком. А знайшовши роботу, чоловік цілий день буде відсутнім. Увечері він прийде втомленим. Дружина обов’язково повинна буде приділити йому увагу, а значить відволікатися від дітей. І ще один аспект. Чоловік отримує зарплату, і свій сімейний бюджет вони будуть витрачати лише на себе, а діти поряд? А найголовніше: чоловіка не можна контролювати. Він може поводитися як квартирант, бувати неадекватним, не підкорятися директору (головній фігурі СОС-містечка). Не можна скидати з рахівниць і те, що середньостатистичний українець любить заглядати в чарку. Який приклад він подаватиме дітям? Але навіть якщо все прекрасно: чоловік добрий, не алкоголік — сім’я є сім’я й у пари може народитися власна дитина (ми ж не можемо ставити умову, щоб у них не було дітей). До своєї «кровиночки» ставлення трохи інше, ніж до чужої дитини. Але навіть якщо батьки ідеально ставитимуться до всіх дітей, то прийомні діти можуть подумати, що до них ставляться гірше, й це також може стати душевною травмою для дітей. Саме тому наша організація вважає, що в містечках главою сім’ї є СОС-мама.
В Україні СОС-мамами можуть стати жінки від 30 до 45 років. Ми налаштовані на довготривалу роботу наших співробітників (бажано років 15). СОС-мамами можуть бути самотні жінки, з педагогічним досвідом чи без, розлучені жінки, а також удови. В них можуть бути власні діти, але вони не повинні бути під опікою матерів. Таких жінок не тільки в нашій країні, але й у всьому світі дуже багато. В них багато нерозтраченої енергії, любові та бажання допомогти знедоленим дітям. Коли жінки стають СОС-мамами, то вони буквально приростають душею до дітей. СОС-містечка успішно функціонують у Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, країнах Прибалтики.
Наприклад, у цих країнах уже кілька років успішно функціонують СОС-містечка. Накопичено величезний досвід роботи, який дав прекрасні результати. У СОС-містечках використовуються новаторські методи у вихованні. Діти оточені теплом, ласкою, турботою, кожній дитині надається можливість реалізувати свої здібності, враховуються її інтереси й талант. Вони отримують не лише сімейний затишок, але й повноцінну освіту, навички для того, щоб ставши дорослими, стати успішними й активними членами суспільства. Всі фінансові питання сім’ї бере на себе адміністрація містечка, численні спонсори з різних країн.
— Як скоро буде реалізовано в життя проект СОС-містечка в Україні?
— Через рік будемо святкувати новосілля. Хоча будь-яка велика справа непросто народжується, але оптимізм вселяє розуміння проблеми необхідності створення СОС- містечка на державному рівні. Так, 11 липня цього року Президент України В. Ющенко видав указ про першочергові завдання з захисту прав дітей, що передбачає комплексне рішення соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Цей документ допоможе надавати допомогу громадським організаціям у створенні соціальних установ для дітей із боку державних чиновників на різних рівнях. Нам доводиться багато узгоджувати документів, спілкуватися з різними людьми. Радує, що очі людей добрішають, коли вони дізнаються, що в нашій країні хочуть реалізувати проект, який допоможе поліпшити життя знедолених дітей і щоб якомога більше маленьких громадян України стали щасливішим.
