На одному із тротуарних прилавків столиці увагу автора замітки привернув пакет з англійським текстом: «Стерильний бинт 3 дюйми на 6 ярдів. Джонсон і Джонсон. Листопад 1942 року. Чикаго. Зроблено в США». Дата приголомшила. Релікт часів Тегеранської конференції спонукав розпитати продавця-бабусю, звідки в неї давній привіт від союзників. Вона розповіла, що її дочка працювала в одній із київських лікарень, яка 1995-го одержала зі США гуманітарну допомогу — партію залежаних бинтів від Джонсонів. Злидні примусили стареньку розлучитися з медичним презентом дочки.
Покупка виявилася до речі. Родич — учасник ВВВ — зламав під час падіння руку і потрапив у лікарню, де перев’язувати не було чим. Він був приємно вражений, що допомога за «ленд-лізом» знайшла його майже через 60 років. Причому бинт не втратив якості. Він розповів свою історію із «секонд-хендом».
1945-го через океан до нас ринув одяг, який був у вжитку. Йому дісталося пальто з бостонської шерсті. У кишені виявив записку і долар. Спонсор із Філадельфії писав: «Російський друже! Це пальто я носив три сезони. Воно гарне. Що у вас можна купити за долар?» Новий володар одягу не ризикнув написати відповідь із подякою, бо за виявлення почуттів до «капіталістів» можна було постраждати. Пальто носилося п’ять років. Потім перешили на сина. Американський одяг довго зігрівав багатьох і в період «холодної війни».
Через півстоліття ми потрапили в другу хвилю «секонд-хенду». Якби не гуманітарна рука Заходу, посилена взуттям «секонд-фут», то наш базовий соціум мав би ще більше пошарпаний вигляд. І виходить, що наш постсоціалізм — це нинішня влада плюс «секондизація» всієї країни.