Про євроінтеграцію в Україні заведено говорити з політичної дзвіниці: що дасть країні та або інша орієнтація, де шукати партнерів, як реформувати виробництво. Але розвиток у бік всесвітньої цивілізації розпочинається й на більш дрібних для великої політики рівнях, більше того — виховувати подібні прагнення треба якщо не з пелюшок, то хоча б зі шкільної лави. Питання готовності українських дітей до вимог світової спільноти сьогодні порушують різні міжнародні організації — адже саме нинішнім школярам, найiмовiрніше, доведеться жити в об’єднаній Європі.
Українські діти ще не готові взяти на себе обов’язки «громадян світу» як мінімум через різницю в освітніх програмах. Західні навчальні програми акцентують увагу головним чином на творчому поступі дитини, розвитку її як особистості. В Україні школа традиційно дає силу- силенну знань і необхідних навичок, необхідних для самостійної роботи, а особистість і творчість віддано пiд опiку позашкільних установ і батькiв. Проте різниця підходів не відлякує міжнародні фонди: для наших шкіл і вузів працюють десятки програм обміну, курсів розвитку й підвищення кваліфікації.
Як показує практика, європейські й американські програми знаходять більш аніж достатньо клієнтів. Один із типових американських проектів FLEX лише в минулому році визначив 300 фіналістів і понад 40 альтернативних кандидатів на навчання в Штатах. Ця програма культурного обміну, що проводиться Бюро у справах освіти та культури державного департаменту США й адмініструється в Україні організацією American Councils за підтримки Міністерства освіти і науки України, дозволяє українським школярам навчатися в школі в США, живучи в американській сім’ї протягом одного навчального року.
Принципи добору прості: в першому, найбільш загальному, турі діти пишуть невеликий тест на знання іноземної мови. Учасники, які пройшли у другий тур, здають стандартизований тест англійською, показуючи рівень знання: він складається з аудіювання та письмової відповіді на запитання. Також діти пишуть невеличкi есе на задані теми, а матеріали туру висилають до Вашингтона для оцінювання незалежною комісією. Перед третім туром проводиться зустріч із батьками та вчителями, пiд час якої співробітники American Counsils детальніше розказують про програму й пропонують заповнити анкети. Учасники туру пишуть творчі роботи англійською й проходять співбесіду іноземною та рідною мовами.
Після закінчення подібного навчального курсу в іноземній середній школі діти отримують сертифікати і грамоти, які в майбутньому будуть для них пропускним листом у навчальні заклади України та світу. Українськими дітьми задоволені: більшість із них не лише легко знаходить спільну мову з місцевими дітлахами, але й багато в чому перевершують їх під час навчання — в знаннях та оцінках, старанності, спортивних заходах. За словами завідуючої методичним центром Київського ліцею № 100 Зінаїди Хоменко, рівень освіченості українських школярів часто значно вищий, аніж їхніх закордонних ровесників. Проблемою в навчанні за кордоном може бути хіба що незнання мови, але, враховуючи те, що українські діти вивчають іноземні мови з другого класу, з цим проблем зазвичай немає.
«На навчання діти в Україні витрачають набагато більше часу і звикають працювати наполегливо, серйозно, — розказує Зінаїда Іванівна. — Наприклад, у нашому ліцеї іноземну мову діти вивчають із першого класу і ще в початковій школі вчаться писати так звані наукові роботи реферативного й описового характеру». У середній школі дітей вчать працювати з літературою, так що вже у 8–9 класі дитина має пристойний досвід роботи з першоджерелами. Таких дітей не налякаєш курсовими й дипломними роботами не лише в українських, але й взагалі в будь-яких ВНЗ. У багатьох столичних школах із дітьми постійно працюють психологи та координатори, які в молодшій школі — просто спостерігають, а в старшій — проводять профорієнтовні тести й завдання, щоб визначити нахили та таланти дитини. Таким чином майже під кожного учня підбирається окрема навчальна програма, завдяки якій дитина робить великі успіхи в улюбленому предметі. Про нахили повідомляють і батьків, і не було ще випадку, коли рідні відмовлялися сприяти подібному розвитку. Не секрет, що українські школярі кожного року беруть участь у міжнародних турах олімпіад, і не рідше за інших посідають призові місця, які, як і програми обміну, відкривають широку освітню дорогу по всьому світу.
Але, як не шкода, більшість успішних «олімпіадників» доволі рідко залишаються на батьківщині: практично всі обдаровані випускники їдуть отримувати вищу освіту й шукати роботу за кордоном і успішно її знаходять. Напевно, творче начало західних шкіл приваблює українських дітей більше, аніж вже отримані навички в рідній країні. Тому проблема інтеграції українських дітей у європейське суспільство одна: дуже багато українських талантів так і залишаються працювати на Європу.
