Невипадково уже багато років «День» шукає союзників в університетах. Інтелект, здоровий консерватизм і молода енергія — те, чим редакція намагається наповнити матеріали «Дня», і те, що шукає в осередках розумного по всій країні. «Від дверей до дверей», від університету до університету ми живою ниткою об’єднуємо університетські острівці. Це тактика «поведінки на болоті», багато років тому висловлена головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною. І треба визнати, що коли твердий материк ще не постав, то співдружність островів Розуму вже існує. «День» став майданчиком для спілкування розумних людей з усієї країни — чи то поважних викладачів, чи молодих студентів. Наша співпраця з університетами і довіра до нас українських інтелектуалів — це те, чим ми маємо пишатися і що дуже цінуємо.
Петро САУХ, ректор Житомирського державного університету ім. І. Франка:
— Сьогодні класичний університет в його середньовічному варіанті, який довгий час виступав символом міцності, консервативності, втрачає свої позиції. З’являються віртуальні університети, корпоративні, які зорієнтовані на комерційну діяльність, на те, щоб навчити фахівця впродовж короткого періоду, не намагаючись дати йому масштабні знання, виховувати на національних культурних традиціях, не маючи на меті викладати такі курси, як філософія, політологія, культурологія і тому подібні. Якщо готують інженера, програміста, то дають тільки математику, програмування, фізику і таке інше. Цим стурбовані навіть такі титуловані університети, як Кембрідж, Оксфорд. Існує думка, що університети в їх класичному розумінні через якихось 10—15 років можуть зникнути. Ось чому ми йдемо не шляхом вибудовування за логікою: якщо є негативне явище, то потрібно створювати товариство по боротьбі з ним, якщо є блискавка — то необхідно створювати структуру, щоб боротися з блискавкою. Треба будувати громовідводи. Освіта має бути максимально наближеною до життя. Ми маємо виховувати професійні і життєві компетентності наших вихованців. І в зв’язку з цим міняти форми і методи навчання, враховувати те, що сьогодні відбувається масовізація освіти, тобто однаковий для всіх доступ до освіти. В цьому році до університетів могли вступити всі випускники шкіл, лише б вони показали результат не нижчий, ніж 124 бали, на зовнішньому тестуванні. Це призводить до сірості в освіті, її нівелювання. Тому нині потрібно турбуватися про елітарну освіту, відшукувати серед студентів здібних, талановитих, вміти працювати з ними.
У зв’язку з тим, що відбувається космополітизація освіти, втрачається національна культурна ідентичність кожного університету. А класичні університети споконвіку були носіями національної традиції — саме вона є тим громовідводом, про який я говорив. Просте запозичення чужих зразків не може дати очікуваних «райських плодів» без продуманого синтезу цивілізаційних і національно-культурних традицій.
Наші цілі та цінності, якими ми керуємося — газета «День» і Житомирський державний університет імені Івана Франка — збігаються. Історична пам’ять, питання патріотичного виховання, громадянська самосвідомість... Життєві компетентності мають бути одними для всього університетського загалу, а «День» — майданчик для спілкування університетів. І, нарешті, третій момент у тому життєвому імперативі, на який спирається газета «День», — відповідати за свої дії. А не тільки активно діяти, бо своїми креативними ідеями наш хиткий човен можна так розхитати (він і так хитається), що, образно кажучи, можна впасти у воду. Тому важливі позитивні креативні ідеї, і я їх знаходжу в газеті «День». Ось у чому площина нашого співробітництва — мені видається, що ми однаковою мірою, хоча, можливо, це дещо пафосно, впливаємо один на одного. Газета «День» будить у нас професійну гідність, відповідальність, спонукає продукувати історичну пам’ять як репрезентативну форму дійсності. А ми зі свого боку даємо зворотній зв’язок — на дискусіях, при обговоренні книг «Бібліотеки «Дня» ставимо питання, які дають поживу для нових публікацій газети «День».
Кожна зустріч із «Днем» була для мене, як і для моїх колег та студентів, знаковою подією. Але мені найбільше запам’ятались наші філософські роздуми й спогади про творчість Сергія Борисовича Кримського, постійного автора й улюбленця газети та її читачів. Його мудрих сентенцій так не вистачає нам усім сьогодні. А ще закарбувалися в пам’яті Дні книги, які проводив університет за участю «Бібліотеки» газети. Напередодні я зателефонував Ларисі Олексіївні й розповів, що до цієї події ми будемо відкривати фонтан-символ «Книга, що плаче». «Я є джерелом мудрості, — промовляє вона. — Решетом черпає воду той, хто намагається вчитися без мене. Сьогодні я сумую і плачу». «Петре Юрійовичу, — вигукнула пані головний редактор, — як усе це сумно!» Тоді я пообіцяв, якщо нашій університетській спільноті вдасться сколихнути громадську думку, повернути любов до книги, ми побудуємо новий фонтан — «Книга, яка торжествує». Лише не впевнений, чи станеться це завтра. Без надії сподіваюсь. А жаль. Сергій Борисович Кримський чи не єдиним своїм вчителем називав саме книгу.
Щиро вітаю колектив редакції «Дня» із 15-літтям. Бажаю міцного здоров’я і неспокою думки.
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія»:
— Мені особливо приємно вітати з ювілеєм газету «День», адже вона та відновлена Острозька академія — майже ровесники, і динамізм розвитку цих двох інституцій рівнозначний.
Ми з перших днів тісно співпрацюємо з Ларисою Івшиною. Я пригадую, як вона вперше приїхала до академії ще у 2003 році з презентацією книги «Дві Русі». Тоді всі були здивовані й захоплені рівнем її ерудиції, національної гідності та національної самосвідомості. Це захоплення стало взаємним. Адже Лариса Івшина, яку ми з любов’ю називаємо Ларисою-Волинянкою, теж перейнялася відродженням Острозької академії. Сьогодні своїм ростом наш університет багато в чому завдячує «Дню», який став для нас своєрідним інформаційним меценатом.
Як педагог я особисто вдячний Ларисі Івшиній за її внесок в інтелектуальний ріст острозьких студентів. Наше щорічне спілкування у стінах академії кожного разу дає новий поштовх для постійної роботи над собою. Наша співпраця триває настільки довго та тісно, що четверо випускників «Острозької академії» працюють у газеті «День». Троє із них — редактори відділів видання. Все це завдяки тому, що за час навчання вони мали змогу дописувати в газету й стажуватися там.
Ще одна спільна точка дотику академії та «Дня» — Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, який було створено з ініціативи Лариси Івшиної. Чесно кажучи, спочатку я сам мало вірив у результативність цієї ідеї, адже був переконаний, що іноді пасивну українську молодь досить важко розворушити та зацікавити. Я вдячний Богу, що мої думки виявилися хибними й на перше засідання Клубу приїхали студенти з Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська. Я добре пам’ятаю, як ми хвилювалися, чи знайдуть спільну мову студенти із таких різних міст, як організувати їх дозвілля. І от після закінчення засідання ввечері вони всі разом розпалили велике багаття, обнялися та заспівали український гімн.
Газета «День» дала Острозькій академії ще й чимало знайомств. З ініціативи Лариси Івшиної до нас приїздили та спілкувалися зі студентами професори Анатолій Свідзинський та Валерій Степанков, музикант Тарас Компаніченко, режисер Василь Вітер. Пам’ятними є зустрічі з Євгеном Марчуком — непересічною людиною з енциклопедичними знаннями. Кожного разу Євген Кирилович вражав нас своєю обізнаністю та розумінням суспільних і державних процесів. А коли Лариса Олексіївна стала членом наглядової ради Національного університету «Острозька академія», вона познайомила нас із сім’єю меценатів Віталія та Олени Гайдуків.
До речі, так сталося, що «День», сам того не усвідомлюючи, подарував Острозькій академії ще одного чудового мецената — Ераста Гуцуляка. Колись, прочитавши матеріал про наш університет у «Дні», він вирішив для себе, що приїде сюди. Завдяки його допомозі тепер ми розбудовуємо наші навчальні корпуси.
Це далеко не все, що дала Острозькій академії газета «День». Навіть скажу, що наша співпраця нерівнозначна, бо «День» для розвитку Острозької академії робить набагато більше, ніж університет може зробити для нього.
Хочу побажати колективу «Дня» не втрачати своє звання лідера якісної української преси. Серед усіх українських видань інтелектуали здебільшого обирають «День», адже тут можна прочитати все про все, але не на рівні бульварних розмов. Хотілося б, щоб у цьому плані газета «День» ніколи не зупинялася у своєму розвитку. До того ж, це єдина українська газета, що виходить англійською мовою. Для мене це особливо важливо, бо коли я спілкуюся із закордонними діячами, мені прикро, що про Україну вони можуть прочитати лише з російської преси. Тому хочу побажати газеті «День» із часом виходити багатьма мовами — французькою, німецькою, китайською.
У 2009-му році Лариса Івшина посадила дерево в академічному парку. Зараз ця липа розвивається активно та потужно. Ми бажаємо, щоб посаджений газетою «День» паросток національної ідеї та інтелекту в підѓрунтя українського суспільства дав свої плоди та виправдав зусилля, вкладені в нього. І традиційно Острозька академія бажає всьому колективу «Дня» на чолі з Ларисою Івшиною щастя, здоров’я, везіння та Божого благословення!
Ігор КОЦАН, ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Дуже сподіваюся, що й остання книга з Бібліотеки «Дня» буде найближчим часом представлена студентам нашого університету. Інакше просто буде порушена добра традиція, адже й фотовиставка «Дня» теж традиційно обирає Луцьк у числі перших. Кожен приїзд до нас головного редактора і члена Наглядової ради університету Лариси Івшиної — це, без перебільшення, подія. Власне, досить побачити, які великі стоси з передплаченим «Днем» приносять у наш університет і які аудиторії збирає його головний редактор, щоб у цьому переконатися. Чому саме так?
Бо газета «День» — це чи не єдине сучасне інформаційно-аналітичне видання, яке щоденно й незмінно впродовж багатьох років демонструє високий професіоналізм і майстерність у генеруванні суспільної думки. І якщо раніше доводилося чути, що ця газета є певною мірою елітарною, для певного кола мислячих читачів, то нині я спостерігаю, що це коло стало широким і різноплановим у соціальному, віковому аспектах. Газету читають дедалі більше, вона стала для багатьох усвідомленою необхідністю й нормою інтелектуально-духовного життя. Цей феномен постав як результат глибоко продуманої стратегії, системних дій в утвердженні ціннісних орієнтацій редакції: якість, оперативність, широта охоплення суспільних явищ. Це видання книг Бібліотеки «Дня», фотоконкурси, широкомасштабні акції, літня школа журналістики, зустрічі у провідних університетах України. Це дієвий приклад утвердження нової системи оптики сучасного українського світу.
Останні п’ять років наші студенти, наш університет мають можливість одними з перших в Україні знайомитися з кращими експонатами фотовиставки «Дня». Можливо, це тому, що наш виш, як на цьому не раз наголошував «День», з молодого національного університету справді стає рушієм прогресу регіону. А «День» завжди підтримує ентузіастів. А може, ми просто прагнемо почути розумне слово й розумну думку, тому й запрошуємо на публічні лекції розумних людей. Публічну лекцію Лариси Івшиної «Модернізація України», з якою вона виступила на розширеному засіданні вченої ради, досі пам’ятають. Адже наголошувала вона на тому, що так актуально, що так важливо сфокусувати увагу держави та її громадян на необхідності двох речей — зберігати свою ідентичність і водночас модернізуватися. Ця теза лейтмотивна в газеті поруч з іншою, не менш значимою й актуальною: «...треба вміти навчитися жити з тим минулим, переживати його, переробляти його на світло, на енергію творення». Така тональність і концентрація думки роблять це спілкування для студентів унікальним. До речі, за останні роки в нашому університеті сформувалося велике коло однодумців і прихильників газети «День» та її головного редактора. А півтисячі першокурсників, які півтори години уважно слухали публічну лекцію давнього друга нашого університету генерала Євгена Марчука?.. Це ж треба було зуміти зосередити їхню увагу! Глибока ерудиція, компетентність, багатоаспектність аналізу сучасних найголовніших викликів та загроз втрати державності України переконали велику аудиторію слухачів, майбутніх політологів, юристів, міжнародників, у точності діагностики Марчука-політика: не хочуть чиновники вчити історію, коли Україна втрачала державність, ігнорують уроки минулого, без яких нинішнє і майбутнє вимальовуються суперечливо. Наш університет постійно дбає про те, аби студенти одночасно зі знаннями отримували й практичні вміння, а відтак лекції у поєднанні з великим життєвим досвідом таких постатей, як Євген Марчук, є для них серйозною першою сходинкою в майбутньому становленні. Таке університетське спілкування з «Днем» і його авторами має колосальну цінність для тих, хто незабаром будуватиме наш спільний український дім.
