Порт на озері Донузлав — не єдиний проект будівництва в порівняно невеликому Криму («День», № 112). Міністерство транспорту і зв’язку України також висунуло проект порту на кримському озері Тобечик, цього разу на протилежному, східному, березі Криму. Які проблеми пов’язані з цим проектом і які перспективи він відкриває?
НАВІЩО ЙОГО БУДУВАТИ?
Як і на Донузлаві, ідея створення нового порту на Керченському півострові не нова. Незважаючи на те, що в Керчі вже існують недовантаженими два — торговельний та рибний — порти, є великі порти в Бердянську, Маріуполі, Таганрозі, Ростові-на-Дону, Єйську, Новоросійську, потреба в нових пристанях для суден диктується умовами Керченської протоки. Росія, критикуючи в своїх ЗМІ український проект порту на Тобечику, сама, тим часом, активно будує новий порт (не лише з нафтоналивним терміналом, але і з аміакопроводом, через що там розгорнулися широкі протести місцевого населення) на мисі Желєзний Рог на Тамані.
Проблема в тому, що порти в Керченській протоці не ефективні через те, що погода восени і взимку, особливо північно- східний вітер швидкістю до 30 і більше метрів на секунду, змушують їх припиняти, іноді надовго, прийом суден і перевалку вантажів. А порт у Південному районі Керченського півострова, нижче Керч-Єнікальського каналу, маючи вигідне географічне положення, природну захищеність від переважаючих вітрів, віддаленість від населених пунктів і природні глибини моря від 15 до 20 метрів, міг би гарантувати безперебійну навігацію. Але аргументація даного проекту, висунутого в Україні директором Керченської державної морської агенції «Інфлот» Олексієм Бузаджі майже десять років тому, тоді не знайшла ні політичної, ні фінансової підтримки. А Росія з іншого боку Керченської протоки 2001 року почала будівництво аналогічного нового порту «Желєзний Рог» для перевалки наливних хімічних і нафтоналивних вантажів. Темпи будівництва російського порту свідчать про підтримку цього проекту на державному рівні та впевненому бажанні наших сусідів вирішити проблему раніше за нас. А прибережні Керченські води, як і раніше, постійно зайняті суднами, які безпосередньо в морі цілодобово проводять перевалку вантажів з океанічного транспорту з низькою посадкою, який через це не може ввійти в протоку, на мілководні судна, які повезуть вантажі далі через Керченську протоку в українські та російські порти Азова. Звичайно, значно зручніше було б перевантажувати їх не у відкритому морі, а в спеціалізованому порту.
Не дивно, що аналогічні проекти все частіше стали висуватися і в нас. Але дивно інше — те, що конкретний проект порту (при наявності сотень кілометрів практично порожнього узбережжя!) — виявився «прив’язаним» саме до озера Тобечик, яке входить до переліку водних об’єктів, що належать до категорії лікувальних, затверджених Кабінетом міністрів України постановою від 11 грудня 1996 року. Таким чином, Тобечик потрапляє під дію законодавства (ст. 62 і 63 Водного кодексу України), яке вказує, що ресурси таких об’єктів можуть використовуватися лише в лікувальних цілях. Тому лише для того, щоб виключити Тобечик із цього переліку — якщо це буде визнано доцільним спеціальною комісією фахівців, яка ще повинна бути створена урядом, — доведеться витратити величезні зусилля й багато дефіцитного часу…
...Історія озера Тобечік починається з античності. У древніх греків тут була грязелікарня. У часи Таврійської губернії й до самої революції тут видобували сіль, яка славилася високою якістю. Під час останньої війни на озері був спочатку радянський, а потім німецький гідроаеродром. Біля берега досі видно рештки напівзатопленої берегової батареї для захисту «блакитної злітної смуги». Прив’язка порту до озера пояснюється прагненням сховати причали в природну гавань від штормів і чорноморської хвилі, але, при бажанні, на Керченському півострові можна було знайти й інше зручне, але менш проблемне місце. Довжина цього озера 16 кілометрів, ширина від одного до чотирьох кілометрів, а глибина — всього метр —півтора. Раніше озеро було пов’язане з морем, але для захисту від хвиль і для випаровування ропи воно було відділене від моря насипом у вигляді піщаної коси довжиною три кілометри й шириною 35 — 60 метрів. Дно озера — поклади цілющої грязі товщиною, в середньому, 15 метрів. Під ними — скельні породи, які починаються на глибинах від 10 до 18 метрів. У багатьох місцях на дні озера існують грязьові вулкани, які на Керченському півострові й у Керченській протоці є звичайним явищем. Таким чином, за розрахунками гідрогеологів, в озері Тобечік залягає приблизно 5,5 мільйона тонн лікувальної грязі. І якщо будувати порт, то для прийому океанічних лайнерів в акваторії порту його потрібно поглибити до 18 — 20 метрів, тобто вийняти гігантські маси лікувальної грязі, які деякі називають тепер просто мулом.
І річ не лише в тім, куди його дівати. Бізнес на лікувальній грязі — один із напрямів розвитку Керченського півострова. Нині оптова вартість одного кілограма грязі для кримських санаторіїв доходить до 2 грн., а в роздріб ціна упаковки лікувального субстрату доходить до 50 грн. Частину грязі можна було б експортувати. У зв’язку з цим можна передбачити, що в озері Тобечік знаходяться запаси грязі вартістю мінімум 1,5 мільярда доларів. Однак не варто забувати, що дослідження цілющих властивостей Тобечікського озера проводилося на початку 90-х років і не показало видатних лікувальних якостей, хоч місцеві жителі впевнено вважають бруд із Тобечіка цілющими. До того ж відомо, що грязелікарні тут знаходилися з античних часів до наших, так би мовити, днів: остання грязелікарня діяла з кінця 1880-х рр. до 1917 року. У принципі, на Керченському півострові лікувальні грязі є в кожному озері, причому більш ефективні, ніж у Тобечіку. Поряд розташовані Чокракське озеро з покладами срібномістких грязей, а також цілющі Узунларське, Кояшське, Кіркояшське, Марфовське, Чубашське й інші озера, зареєстровані як лікувальні...
ПЕРСПЕКТИВИ
Декілька років тому назад за дорученням президента України була розроблена цільова комплексна програма розвитку Керченського півострова. Будівництво порту на лікувальному Тобечіку — її складова частина. Зі слів начальника Керченського морського рибного порту Миколи Антипенка, нове підприємство повинне стати найбільшим портом в Україні й узяти на себе половину вантажопотоку через азово-чорноморські порти. Передбачувані розміри порту — 16 км довжина й 4,5 км ширина при глибині причалів 18 метрів. Портово-перевантажувальний комплекс включатиме 70 — 80 причалів і спеціалізуватиметься на нафтоналивних, контейнерних, зернових, мінерально-будівельних вантажах, для чого будуть побудовані відповідні термінали. Новий порт дозволить приймати багатоннажні судна з великою водотоннажністю.
Днопоглиблювальні роботи повинні були розпочатися минулого року, але поки ідея зав’язла в теоретичних спорах та стримується лікувальним статусом озера. За інформацією Миколи Антипенка, зацікавленість у цьому будівництві вже виявляли інвестори Казахстану, Росії, Туреччини, Англії, Німеччини. Згідно з проектом Мінтранспорту, порт повинен бути побудований за десять років, здача й введення в експлуатацію першої черги планується на 2008 рік. Вартість проекту складає майже один мільярд євро, інвестиції повинні окупитися протягом семи років. На новому підприємстві планується створити 20 тисяч нових робочих місць. Причому за право володіти Тобечіком уже розгорнулася боротьба між різними відомствами. Якщо в радянський час у цьому регіоні повністю командували військові, які не дозволяли будувати жодних цивільних об’єктів, вважаючи Тобечік запасним гідроаеродромом, то зараз уже суперничають цивільні відомства. Наприкінці березня 2006 року Міністерство транспорту й зв’язку України, що володіє торговим портом у Керчі, видало наказ про створення робочої групи, яка повинна зайнятися реалізацією проекту на Тобечіку. А ще 12 серпня 2005 року наказом № 378 Мінагрополітіки на базі свого Керченського морського рибного порту створило держпідприємство «Новий порт» для розширення своїх володінь ще й на Тобечіку. Але вже восени 2005 року наказ Мінагрополітіки був опротестований Мінтранспорту. Транспортники заявили, що створення таких об’єктів, згідно із законом, має узгоджуватися з ними.
Мінтранс зв’язує з портом значні перспективи розвитку регіону загалом. У спеціальному листі до Президента України міністр транспорту й зв’язку Віктор Бондар описує позитивні перспективи, які відкриє порт: тут будуть також побудовані нафто- й газопроводи від Каспійського транспортного консорціуму з району Новоросійська по дну Керченської протоки. У перспективі це дасть можливість побудувати пов’язані з портом на Тобечіку нафтопереробний завод потужністю 8 — 12 мільйонів тонн і завод по переробці зрідженого газу потужністю три мільйони тонн.
Звичайно, населення Керченського півострова, яке потерпає від безробіття й безгрошів’я, підтримує цю ідею, але також за умови, що вона буде екологічно безпечна. Порт може вирішити проблему безробіття, але він однозначно знищить лікувальне озеро. Здається, ситуація тут, як цугцванг у шахах — і без порту погано, й порт нешкідливим не буде... Розташовані під озером діючі грязьові вулкани, якщо на них «натиснути», цілком можуть активізуватися, й тоді порт завалить брудом зсередини. А кораблі можуть занести в місцеву екосистему біологічні види-«прибульці». І якщо ті приживуться й виявляться більш ненажерливими за місцевих мешканців моря, як це було свого часу з рапаном, то наслідки «вторгнення» передбачити практично неможливо...
РИЗИКИ
І безпосередньо в економіко- правовому обґрунтуванні будівництва порту на озері Тобечік є кілька позицій, які ставлять під сумнів доцільність проекту. При вартості проекту близько одного мільярда євро, тільки на роботи з виїмки мулу (або лікувальної грязі?) необхідно майже 20 мільйонів доларів. До порту треба побудувати автомобільну й залізничну дороги, електростанцію. Уся площа порту та його допоміжних територій займатиме приблизно 600 — 1100 гектарів. Порт розпочне працювати з вантажообігу 30 — 60 мільйонів тонн на рік, а з 2012 року планує перевалювати 130 — 150 мільйонів тонн вантажів. Але досі немає відповіді на питання щодо того, де візьмуться ці потоки вантажів, адже саме цей чинник стримує й будівництво транспортного переходу через Керченську протоку, й розширення інших портів в Азово-Чорноморському регіоні, оскільки вони недовантажені відсотків на 40, у середньому. Сьогодні всі 19 українських морських портів щорічно переробляють сумарно 110 мільйонів тонн. А українські порти в Керченському регіоні мають ще невикористаний потенціал близько 55 мільйонів тонн вантажів на рік, а Керченський рибний порт часто просто простоює. Але фахівці вважають, що через 10 — 15 років у світі станеться «вибух перевезень», а Україна, якщо не модернізує свої порти, не збільшить їхні потужності, не побудує нові порти, то виявиться збоку від цього процесу й програє...
Друга проблема — це інвестори та їхні справжні наміри. У Росії вже говорять, що «Київ хоче провернути в Криму черговий «проект століття» на гроші сумнівних інвесторів». Річ у тім, що Мінтрансзв’язку України пропонувало реалізувати портовий проект на озері Тобечік за допомогою двох компаній — «Цукор Груп» й «Ахунов Груп» з Ізраїлю. Кримчани тут же дослідили їхню історію, й виявилося, що попередня діяльність цих інвесторів на пострадянському просторі обмежувалася протоколами про наміри й отриманням кредитів під заставу майна. Тому інвестиційну діяльність маловідомих компаній «Цукор Груп» і «Ахунов Груп» у Криму вважають «не зовсім прозорою»...
