Щороку п’ять мільйонів учнів беруть участь у Міжнародному конкурсі знавців української мови. VIII Міжнародний конкурс української мови імені Петра Яцика розпочнеться у листопаді. «День» вирішив розповісти про підготовку до нього у Міжнародний день писемності, який святкують сьогодні. Випередити час разом з нами погодився письменник і за сумісництвом виконавчий директор Ліги українських меценатів та організатор конкурсу Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ.
— Михайле Федоровичу, минулого року від фінансування конкурсу відмовилися меценати з Канади. Чи не виникне подібних проблем наразі?
— Взагалі, конкурс має близько сотні меценатів, у тому числі велику кількість фундацій. Після того як Надія Яцик відмовилася від фінансування конкурсу, економічну прогалину заповнили національні виробники — фармацевтична фірма «Дарниця» та завод «Оболонь». І тепер вони стали нашою фінансовою гарантією. До того ж мені здається, що з часом конкурс матиме суто українську підтримку. Мені не зрозуміло, чому ми — українці — вимагаємо від канадійців (а вони так себе зараз називають) українського патріотизму? Їхня відмова від меценатства — це справа часу. Сталося б це роком пізніше чи раніше — немає значення. Головне, щоб конкурс не загинув. А якщо говорити про його бюджет, то він залишився незмінним ще від часу проведення першого конкурсу — 680 тисяч гривень. Та й розміри премій залишаються стабільними (нагадаю, що найбільша грошова нагорода — сім тисяч гривень).
— А що дає Україні участь у конкурсі іноземців?
— На мою думку, залучення до конкурсу інших держав — це звичайний вияв світової солідарності. До того ж, для України це своєрідний моральний козир. Приміром, в Ризі є українська школа, в якій навчаються всі, хто має бажання знати нашу мову. Дехто з батьків віддає дітей до цієї школи з одного розрахунку — чим більше мов знатиме людина, тим краще. Неодноразово діти іншої національності займали призові місця у конкурсі. Зокрема, три року тому китаянка Янь Янь з Бориспільського району отримала заохочувальну премію. А азербайджанець з Криму Жан Айдар Жан Батиров здобув почесне третє місце. Загалом щоразу в конкурсі беруть участь більше 700 представників з 25 держав. Активно з нами співпрацюють школи Греції, Португалії, Іспанії, Бельгії та багатьох країн пострадянського простору. Отож я доходжу до такого висновку, що єдиний спосіб підняти та відродити українську мову — проводити якнайбільше конкурсів світових масштабів. Адже недарма дехто називає конкурс ім. Петра Яцика першою серйозною спробою національного самозахисту українців.
— Як ви вважаєте, наскільки цей конкурс підняв престиж української мови?
— Напевно, варто говорити не лише про престижність мови, а й про цінність знань. Я маю на увазі, що усі члени навчального процесу — учні, студенти та педагоги — усвідомили потребу у міцних та грунтовних знаннях. Кожна дитина розуміє, що нині важливо знати не лише англійську чи іншу іноземну мову, а й свою рідну. Тому вони тягнуться до знань, а за це ще й отримують нагороди з рук відомих людей. Звісно, конкурс знавців рідної мови звертає увагу суспільства на мовні проблеми. А для їх вирішення треба не вимахувати шаблею, а добром виховувати підростаюче покоління. І ні в якому разі не варто чіпати старших людей. Вони у цьому плані — консерватори. Слід пам’ятати, що по краплі вода камінь точить.
Тож я сподіваюся, що цей конкурс не просто стане популярним серед молоді, але й перетвориться на загальнодержавний масовий захід. До такого ж рівня треба підняти і проведення національних диктантів. Уже чотири роки поспіль Ліга меценатів спільно з Національною телерадіокомпанією проводить диктант національної єдності. Щоразу ми отримуємо десятки тисяч листів. І кожен з них доповнюється відгуками людей про особисті враження та думки з цього приводу. Із цієї маси листів ми обираємо близько 400 найкращих та нагороджуємо авторів годинниками, радіоприймачами та іншими призами. Іноді нам приходять листи з місць позбавлення волі. І дуже дивно читати звернення до журі російською, а власне диктант українською мовою.
— А що підготувала Ліга меценатів до відкриття конкурсу?
— Щороку символічне відкриття конкурсу відбувається у певному місті України. Цього разу святкове дійство очікується у Кіровограді. Це буде дивовижне мистецьке шоу від українських гуртів. Але українські співаки будуть радувати гостей свята не лише співом. Вони збираються висадити у Кіровограді повітряний десант. Крім того, усе це відбудеться у рамках акції «Зробимо Україну українською». Як на мене, тільки молодь зможе втілити це гасло в реальність. Адже багато молодих людей значно моральніші за старше покоління. Зараз молодь називають користолюбною, мовляв, для неї важливі лише гроші. Але ж не треба стверджувати це так категорично. Звісно, гроші дають людині відчуття стабільності, влади, упевненості. Однак вони не приносять духовного затишку. І крім того, вони не забезпечують людям відчуття україноцентричності. А без цього ніхто не зрозуміє, що українцем престижно бути саме в Україні.
— Який ваш прогноз щодо майбутнього конкурсу?
— Оскільки цей творчий захід виховує патріотизм, то маю надію, що незабаром його організацію переберуть на себе молоді люди. Адже ті, хто зараз не залишається байдужим і проявляє свою активність, не втратить цього ритму і в майбутньому. За роки існування конкурсу я неодноразово переконувався у тому, що в Україні дуже багато талановитих та творчо обдарованих дітей. Взяти хоча б ті колективи пісні та танцю, без яких не обходиться закриття нашого конкурсу. Шквал оплесків лине з залу, коли на сцену театру ім. Івана Франка виходить танцювальний ансамбль «Пролісок» з кіровоградського ліцею-інтернату для обдарованих дітей. А такі талановиті дитячі колективи є в кожному регіоні України. І їх треба всіляко заохочувати та підтримувати. Тому перед початком XVIII Міжнародного конкурсу Ліга українських меценатів написала листа кільком лідерам політичних сил. Але ми звернулися до них не як до керівників політичних партій, а як до відомих постатей сьогодення, фінансово підтримати наш конкурс. Адже там, де починається школа, не повинно бути політики.
