Кажуть, змінити ім’я — все одно, що змінити долю. Виходячи з історії міста, доля його має бути більш ніж драматична: Петербург, Петроград, Ленінград, а тепер Санкт-Петербург. Якщо вірити астрологам, народжений під сузір’ям Близнюків (27 травня) Петербург повинен бути веселим, радісним і непослідовним. До речі, останнє дійсно підтверджується. Санкт-Петербург — місто контрастів, і вони полягають не в змішуванні стилів та епох, про що так полюбляють говорити місцеві екскурсоводи, а в незрозумілому тандемі західних віянь і радянського режиму, такий собі Ленінград у Санкт-Петербурзі. Наприклад, тут, щоб поміняти гроші, як у всіх європейських країнах, обов’язково потрібен паспорт. Але варто лише здаля побачити місцеві трамваї й тролейбуси, розумієш, що до «заходу» їм дуже далеко. Складається враження, що транспорт не оновлювався, здається, з 1960 — 1970-х років. Крім цього, на дорогах міста він практично відсутній, і провести годину в очікуванні тролейбуса або маршрутки — для Пітера нормальне явище. Що- правда, тут далеко не кожний може похвалитися знанням правил дорожнього руху, так що в результаті будь-яка прогулянка по місту просто перетворюється на біг із перешкодами, який, плюс до цього, ще й спричиняє чимале виділення адреналіну.
Щоправда, у звеличенні й примноженні дарів, якими місто щедро нагородила історія, пітерцям треба віддати належне. Те, що мають, тут цінують, при цьому мешканці міста роблять все, щоб воно сподобалося не тільки уродженцям міста, а й приїжджим, яких, до речі, в місті чимало. Вхідний квиток до будь-якого собору, церкви або музею вже сам по собі передбачає супровід екскурсовода, кожний з яких із таким захватом і любов’ю розказує про експонати, що найнезацікавленіший просто не зможе не за- слухатися. Правда, екскурсоводи тут живуть вже за західними принципами: туристи — це, насамперед, їхній хліб. І тому по закінченні екскурсії майже ніхто не забуває «ненав’язливо» натякнути: щоб повернутися до незабутніх вражень у будь-який момент, можна купити відеокасету або книжку про Санкт-Петербург, ціна яких як мінімум 50 доларів.
Сумно, однак, що втративши статус столиці, схоже, місто згодом втрачає статус і столиці духовної, що було своєрідною візитною карткою Петербурга. І ця духовність полягала не в тому, що кожний камінь тут дихає історією, і що цими вулицями ходили і Пушкін, і Достоєвський, а в тому, що тут була своя енергетика, особливий, північний спокій пітерців завжди умиротворював... Нині ж Санкт-Петербург наповнився приїжджими, що шанобливим ставленням до міста, на жаль, не відзначаються. Порожні пляшки з–під пива, розкидані папірці, стихійна торгівля щокроку поступово перетворюють місто на суцільний ринок. Щоправда, тішить те, що вдача справжніх уродженців Санкт-Петербурга практично не змінилася. Незважаючи на те, що рівень життя не кращий, ніж у нас, там рідко можна зустріти людину, що сидить із простягнутою рукою або просить гроші на дороге лікування за кордоном. Вразила картина, що, як виявилося згодом, для Пітера не дивина. Немічна стара в капелюшку з ходою графині і, мабуть, із відповідними життєвими цінностями йде до крамниці. Вона купує 50 грамів найдорожчої ковбаси, тому що «не дозволить собі харчуватися жалюгідними переробками». А вийшовши з магазину, вона все віддає безпритульному. Але цю картину тут же змінює натовп циганів, який не пропускає жодного перехожого, або крик торговки, яка бореться з «конкурентами» за «хлібне» місце біля метро. До речі, судячи з говірки, більшість місцевих торговок — наші співвітчизниці.
Саме ж місто в цей час готується до ювілею. Повним ходом йде реконструкція, адже практично кожний будинок потребує капітального ремонту. Але вона проходить за принципом потьомкінських сіл. Деякі будинки на Невському цілком заклеєні папером, який здалека виглядає, як справжній фасад. У маленьких же двориках-колодязях ремонт і не починався, незважаючи на те, що практично кожний будинок, який розташований не на центральній вулиці, в аварійному стані. Одночасно серед цього «антикваріату» рясніють вітрини супермаркетів, на кожному кроці стоять Макдональдси й інші американізовані ресторанчики та кафе. Вони повільно, але впевнено знеособлюють Пітер і створюють духовну порожнечу, таку нехарактерну для цього міста. Напевно, час зобов’язує, і інтеграція із Заходом без цього неможлива, але все ж паростки, що були кинуті західними цивілізаціями, проростаючи, на жаль, не прикрашають місцевий ландшафт. Гірко думати, що згодом від колишнього Пітера не залишиться й сліду і що центр російської культури перетвориться на звичайне гучне місто. Так воно буде чи ні — сказати важко, але, на жаль, з упевненістю можна констатувати: нове вбрання йому не личить.
