У Києві зареєстровано 24 хімічнонебезпечні підприємства. Усі вони відповідно до закону від 2004 року підлягають обов’язковому страхуванню щодо виникнення небезпечних ситуацій та їх ліквідації. За даними експертів, із 400 страхових компаній в Україні лише 100 укладає договори з обов’язкового страхування. Минулого року по ньому виплачено 150 мільйонів гривень. Однак більшість підприємств підписують відповідні договори після виникнення небезпечної ситуації, на думку ж страховиків, для підприємств кращим варіантом є не ліквідація аварії, а її уникнення.
Саме тому Київська рятувальна служба спільно зі страховою компанією АСК «ІнтерТрансПоліс» починає реалізацію спільного проекту «Безпечне майбутнє». Його головна мета — запобігати виникненню небезпечних ситуацій. Фахівці впевнені, що цього можна досягти за рахунок упровадження у виробничу практику комплексу заходів щодо попередження, а не ліквідації аварій.
За словами начальника правління АСК «ІнтерТрансПоліс» Сергія Коротенка, безпечне майбутнє залежить не лише від того, чи будуть застраховані хімічно-небезпечні об’єкти у столиці. Адже вчасно зреагувати на аварію та її ліквідацію — набагато важливіше. Бо за нею стоїть здоров’я працівників підприємства та збереження їхнього життя, переконаний пан Коротенко.
— Оскільки проект «Безпечне майбутнє» — це перший в Україні проект щодо попередження страхових випадків, то поки що він спрямований лише на підприємства Києва та Київської області. Так, договір з нашою компанією уже підписав Київський птахокомбінат. Після того як на підприємстві стався невеликий витік аміаку, керівництво вирішило застрахуватися, щоб уникнути подібних ситуацій (за інформацією аварійно-рятувальних служб, вихід хмари аміаку за межі підприємства загрожує здоров’ю людей, що проживають поряд з ним, тому в таких випадках потрібна евакуація).
Як розповів головний інженер Київського птахокомбінату Василь Довбиш, основними причинами страхування підприємства стали економічні чинники та необхідність тренувань для персоналу. Адже даний проект дещо відрізняється від аналогічних страхових проектів інших компаній. Так, підприємство, сплативши страховий внесок, не чекає його виплати (тобто доки станеться небезпечна ситуація). Частину отриманих коштів страховики витрачають на атестацію об’єкта, що передбачає виїзд аварійно-рятувальної служби на підприємство та вивчення рівня безпеки на ньому.
Крім цього, на підприємстві проводять тренінги для персоналу, який відповідає за небезпечні об’єкти, розробляється план евакуації та інші профілактичні заходи. Зокрема, на Київській птахофабриці були розроблені схеми під’їзду рятувальників до холодильних камер, де охолоджуючим елементом є аміак. Муніципальні рятівники імітували витік аміаку і показали, як треба діяти у такій ситуації. Тому пан Довбиш упевнений, що умілий та навчений персонал — це шлях до зменшення ризику аварій та скорочення часу на її ліквідацію.
— На жаль, нині біля дверей нашої компанії немає черги керівників щодо укладення страхового договору, — продовжив Сергій Коротенко. — Більшість із них ще й досі дотримуються позиції, що у разі виникнення аварії на порятунок прийдуть усі, навіть без страховки підприємства. Йдеться про допомогу від аварійно-рятувальної служби, пожежників та працівників МНС. Однак проблема в іншому — хто відшкодує завдані матеріальні збитки? Економічний стан підприємств не завжди дозволяє виплатити відшкодування у повному обсязі. Тому у рятівному для підприємства страховому договорі (між рятувальною службою та страховою компанією) важливо мати підтримку та зв’язки з усіма його сторонами.
З одного боку, страховий договір вигідний передусім самій компанії. Однак з іншого — у безпрограшній ситуації опиняється і підприємство. І хоч небезпечні ситуації виникають не кожного дня, але ігнорувати їх не варто. Бо сьогодні аварія сталася на підприємстві конкурента, а завтра — станеться на власному.
