«Моя Золотоволоска» — то трагедія Н.Ящук, нещасної матері, яка оплакує померлу від невиліковної хвороби шестилітню доньку Інну. Болюча, наче оголений нерв, розповідь про те, як на очах у матері згасала її дитина. «У простір руки до Бога зведу і в нестерпній скорботі на весь світ прокричу те, чого не змогла словами написати». Тут, під тонкою обкладинкою «Моєї Золотоволоски», — малюнки померлої дівчинки, листи незнайомих людей до її убитої горем матері. Авторка згадує, що «...ніколи не подумала б, що колись щось напишу... Просто такий стан душі був... Відчувала, якщо триматиму все в собі, не жити мені. А виплакалася... розказала все, що пережила, то трохи легше стало».
Н.Ящук працювала на тракторі, а тепер годує бичків на фермі селянської спілки «Промінь», що спонсорувала видання повісті.
У Волиці-2 і далеко за її межами щиро оплакують лиху долю Золотоволоски, говорять про останні дні Армагеддону, після якого «...земля поступово буде перетворюватися на рай, усі померлі діти воскреснуть». Схоже на те, що в це щиро повірила й Ніна Ящук. «Бог вибирає собі найкращих. Набирає собі янголів на III тисячоліття» – так називається останній розділ повісті, що нікого не залишає байдужим.
