Діяльність або, швидше, бездіяльність нинішнього Президента в економічній сфері цілком гідна занесення до підручників з економічної історії. Причому занесення з точки зору швидше специфічної: як вдалося за роки повного президентського терміну зробити все можливе, щоб економіка країни залишилася в майже примусово замороженому і нереформованому стані. Напевно, єдиний якісний стрибок зробила тільки технологія святкування Днів незалежності.
Щодо конкретної хронології економічної політики в річному обчисленні (від свята до свята), то її можна подати таким чином:
День незалежності 1994 року святкувався під знаменами тодішніх президентських виборів. Обрання нинішнього Президента позитивно зустріли в Україні та світі. На відміну від свого попередника, новообраний Президент мав образ керівника-практика, знайомого з економічною сферою не з чуток. При цьому Л. Кучмі навіть подарували відверто негативне для економіки перебування на посаді прем'єр-міністра.
День незалежності 1995 року пройшов як перший рік після проголошення так званого «Курсу радикальних ринкових реформ». Тоді цей «курс» все ще позитивно сприймався в Україні та світі. Тоді ніхто не міг припустити, що проголошенням справа і обмежиться, і далі від ксерокопійованого тексту, який роздавали в Верховній Раді, справа не піде.
Окрім усього іншого, Президент раптово виявив, що інфляцію можна придушити. Причому результати такого придушення стали, судячи з усього, відкриттям і для економічного оточення Президента, яке після цього просто зупинилося в своєму розвитку. Набрав оберти перекручений вітчизняний монетаризм, коли звертають увагу тільки на один показник, а макроекономічні процеси просто нікого не цікавлять.
День незалежності 1996 року був пов'язаний з цілою низкою подій. Осінні пропозиції 1995 року про пом'якшення жорсткого монетарного курсу і перенесення акцентів на розвитку секторів національної економіки, які виходили від уряду Є. Марчука, не знайшли розуміння у Президента. Причому саме друга половина 1995 — перша половина 1996 років, за умови корекції економічного курсу, могли б закласти підвалини для швидкого виходу України на рівень нормальних європейських країн з реформованою економікою. Президент починає розкручувати безперервний пошук причин як для ухиляння від заняття економічною сферою, так і явно міфічних причин негативної економічної ситуації.
Зміна прем'єр-міністра і призначення П. Лазаренка розставили інші акценти у взаємовідносинах Президента з Кабінетом Міністрів, але реальна економічна ситуація стала тільки ускладнюватися. Конституційний процес, котрий використовувався як універсальна причина не займатися економікою, знайшов завершення. При цьому Президент як економікою не займався, так і не став нею займатися надалі.
День незалежності 1997 року. Грошова реформа, проведена на початку осені 1996 року, мала явно запізнілий і не комплексний характер. Вона навіть не ставила за мету боротьбу з кримінальною економікою, легалізацію тіньових доходів тощо. Фактично було проведено банальну деномінацію — запроваджено грошові купюри нового зразка з меншою кількістю нулів. З 1997 року почалася традиція офіційних прогнозів економічного зростання, які стали робитися й усі подальші роки, але наприкінці року не збувалися.
Мабуть, у Президента нарешті з'явилося розуміння того, що з економікою все дуже погано. Чергова зміна прем'єр- міністра і призначення на цю посаду В. Пустовойтенка не мали ніякого відчутного результату. За усталеною традицією уряд розглядають як тимчасове хитке формування. Продовжував посилюватися зовнішній чинник — від структури експорту до залежності від зовнішнього фінансування дефіциту державного бюджету. Україна отримує постійну прописку в хвості різних рейтингів.
День незалежності 1998 року святкувався на тлі розгортання фінансової кризи в Україні і кульмінації нездатності влади адекватно реагувати на події в країні. Цього року було знайдено чергову причину, що відволікала увагу Президента від економіки — парламентські вибори. Причому завершення виборчої кампанії так і не призвело до зміни ставлення Президента до економічної сфери.
У країні розцвіла боргова піраміда, на якій фактично базується державний бюджет. Держава стала нездатною обслуговувати свої боргові зобов'язання, вичерпався струмочок бажаючих придбати ОВДП. Причини всіх економічних негативів у країні списувалися на світову фінансову кризу.
День незалежності 1999 року швидше за все можна розглядати як останнє свято нинішнього Президента на даній посаді.
З початку поточного року Президент абсолютно втратив інтерес до економічної сфери. Виборча кампанія затьмарила все і вся, відмінивши навіть традиційне послання до Верховної Ради. Президент завалив країну серією указів, практична користь від яких сумнівна не тільки в економічному, а й в популістському сенсі. Розігрується образ «хорошого» Президента і «поганих» чиновників, які не бажають проводити реформи.
Щодо соціальної політики, то вона лежала в руслі боротьби з власним народом. Фантастична заборгованість по заробітній платі й інших соціальних виплатах стала абсолютно звичною справою, яка не викликає жодних емоцій у керівництва держави. Реальна зарплата в травні 1999 року становила лише 30,1% від рівня 1990 року і, порівняно з 1994 роком, зменшилася. Єдиний позитив у соціальній сфері — відсутність масових акцій громадянської непокори, швидше виходить з багатотерпного характеру українського народу, аніж є результатом соціальної політики держави.
Сфери національної економіки за 1994-1999 роки пройшли шлях фактично повного виснаження, результати якого позначатимуться ще тривалий час. Іноді складається враження, що якби навіть найвишуканіші деструктивні сили світу спробували увергнути Україну в стан економічної розрухи, їм не вдалося б досягнути результату, адекватного до наслідків економічної політики чинного Президента. Країна, яка втратила 2/3 свого ВВП за останні 10 років, так і не змогла переломити ситуацію за роки правління нинішнього Президента. За закордонними розрахунками, ВВП України 1999 року становитиме тільки 35% від рівня 1989 року, причому, з країн — колишніх союзних республік, гірші показники мають тільки Грузія та Молдова.
Відверто некваліфіковане економічне оточення Президента вже давно продемонструвало свою нездатність реально впливати на економічну ситуацію в державі. Так, можна наївно створювати зовнішній сприятливий образ України, намагаючись тим самим отримати зовнішнє фінансування, і не звертати увагу на реальну ситуацію в країні. І що можна розказувати про «безперечні конкурентні переваги України» — наявність чорнозему і дуже душевних кваліфікованих людей. Нарешті, можна запевняти: єдине, що бракує зараз державі — це «новий етап адміністративної реформи». На жаль, все це сумно і дуже далеко не те, що здатне вивести країну з економічної кризи.
Найсвіжіша «страшилка», запущена буквально за два тижні до Дня незалежності — гарантії стабільності курсу гривні й «іншої стабільності», але тільки «за умови, що нинішнього Президента буде обрано на наступний термін і збережеться нинішній склад уряду». З таким же успіхом можна було пов'язувати «гарантії стабільності» з відкриттям родовища нафти на Хрещатику або з перенесенням на Оболонь Ейфелевої вежі.
Щоденна реальність, коли тільки тіньова економіка в Україні допомагає зводити кінці з кінцями мільйонам співгромадян — це образа для цивілізованої світової спільноти. Ситуація, властива країнам Європи, що виходять з повоєнної розрухи, стала повсякденною українською реальністю. Те, що Україна є цілком обгрунтованим «черговим прикладом» для матеріалів зарубіжних засобів масової інформації про корупцію й інші економічні неподобства, не повинно залишатися без реакції. Країна, в якій культивуються ухиляння від сплати податків, а потоки тіньових капіталів пронизують всі мислимі і немислимі сфери соціально-економічного життя, має якнайшвидше змінити не тільки економічну політику, а й політичне керівництво.
Вочевидь, що сумнівні досліди економічної політики, що проводяться над нашою державою, мають бути припинені. І вже сама демократичність процесу припинення дослідів буде запорукою успішного розвитку України в майбутньому.
