Минулої неділі Україна відзначила День психічного здоров'я нації. А ніч із позаминулої неділі на понеділок була найдовшою і найтривожнішою для мешканців п'ятиповерхового будинку на вулиці Заводській у Деражні Хмельницької області. Десь о пів на першу їх розбудили постріли з рушниці. Хтось зателефонував до «02». Приїхав посилений міліцейський наряд. «Діалог» між міліціонерами і мешканцем будинку, який добровільно забарикадувався у власній квартирі, переривався пострілами із рушниці — в стелю, двері... Аж після восьмої ранку 25- річний Олексій Волощук відчинив двері квартири. Міліціонери знайшли в помешканні шість гільз 16-го калібру, незареєстровану в «органах» рушницю і геть перелякану 21-річну дівчинку, Волощукову співмешканку. Психіатр, до якого доставили О.Волощука, водія однієї поважної установи, «якихось відхилень у пацієнта не виявив». Мовляв, наразі важко знайти психічно абсолютно здорову людину. Масовий психоз уразив великі й маленькi міста, райцентри, села, повідомляє кореспондент «Дня» Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ. Напередодні, 3 жовтня, «самоевакуювалися» на подвір'я і мешканці дев'ятиповерхового будинку на вулиці Гагаріна в обласному центрі. Хтось із них побачив на технічному поверсі будівлі якісь ящики і оголосив тривогу: вибухівка!.. Щось подібне було в Кам'янці-Подільському, Шепетівці.
Що не кажіть, а ми — мешканці пострадянського простору, свідки демократичних і недемократичних змін — ухитряємось виживати в екстремальних умовах тривалої економічної кризи, бо наділені на диво витривалою і здоровою психікою. Якось на прийомі на честь відкриття чергової міжнародної конференції розговорився зі мною 45-літній швед, якого на кілька років «занесло» в Україну. Жив він у славному місті Сімферополі, був забезпечений матеріально, не за нашими, а за їхніми, західними, мірками. Відвідувати місцеві «круті» ресторани та шинки не любив, але ходив по вихідних до молодіжного рок-клубу. Багатенького іноземця молодь примітила швидко і частенько бігала до нього позичати гроші. «Якось, — розповідає Стів, — підійшла до мене у клубі молоденька дівчина, попросила позичити три гривні. Днів через три принесла півтори гривні і пообіцяла за день повернути усю суму. Жартома, я сказав їй, коли буде у тебе вся сума, тоді і принесеш. Думав, не прийде більше... А вона прийшла і принесла гроші. А через день знову попросила позичити...». То й що тут дивного, — подумала я, та раптом побачила, що Стів плаче. «Ви не розумієте, як живете, — сказав він. — Мені шкода вас. Дуже шкода».
Та й справді, не розуміємо. Буває, прокинемося вранці, знайдемо у холодильнику залишки вчорашньої смаженої картоплі, понишпоривши по засіках, відшукаємо тридцять копійок на метро і рушимо на роботу, де за свою важку працю гроші отримуємо не часто. А після робочого дня, надивившись на базарні та магазинні ціни, кинувши заздрісним оком на театральні афіші, що рекламують приїзд дорогих зірок, і у черговий раз, зауваживши, що квиток до театру нам не по кишені, голодні і втомлені поповземо додому. А по дорозі, якщо пощастить, відведемо душу, перекинувшись парочкою «добрих» слів із навислим над нами величезним, п'яним, таким же голодним і втомленим, як і ми, «паничем» і задоволено усвідомимо: слава Богу, ще один день закінчився... І як це не дивно, ні вранці, ні увечері не приходять до голови думки про те, а чи не є таке наше життя витвором власної фантазії. І чи не з'їхали ми взагалі зі всіх «котушок». Та ні, про це не задумуємося, бо звикли ми усі не жити, а виживати. Звикли знати, що ніхто не потурбується про наше фізичне, а тим більше психічне, здоров'я.
Та от питання, що буде після нас? Катастрофічно знижується рівень народжуваності, оскільки молодь боїться, що не зможе за нинішньої ситуації поставити своїх малюків на ноги. Зате закономірно збільшується число стариків і пенсіонерів. «Старіння нації спричиняє збільшення кількості фізичних і психічних патологій, властивих віковій категорії від 50 до 70 років», — повідомив кореспондентові «Дня» професор, завідувач відділення судової психіатрії Київської міської психоневрологічної лікарні №1 Віталій Первомайський. Якщо поміркувати над усіма цими печальними фактами, можна передбачити, що уже через сотню років українська нація практично зникне з лиця Землі, а більшість із останніх її «могіканів» страждатимуть старечим маразмом...
ДОВIДКА «Дня»
За даними Міністерства охорони здоров'я, сьогодні на обліку стоїть 1,2 млн. психічно хворих людей (2% населення України). У 1997 році первинний (тобто перший раз) діагноз «психічні розлади» поставлено 142 тис. 289 людям, 1998 року — 145 тис. 204 особам. За останні роки спостерігається тенденція зростання таких захворювань (1991 рік — 122 тис. чол.). За даними Держкомстату, кількість первинно зареєстрованих випадків захворювань психічними розладами минулого року сягнула 266,8 тис. чоловік (533 людини на 100 тис. населення) .
КОМЕНТАРI
Ірина ГОЛОВНЬОВА, кандидат психологічних наук, Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія»:
— Типові психологічні проблеми населення на пострадянському просторі полягають передусім у тому, що більшість сформувалася в той час, коли майбутнє було досить визначеним, а пропагандою і ЗМІ послідовно закладалися чіткі орієнтири. Тому ступінь самостійності людей дуже низький. Більшість людей зараз відчуває психологічний дискомфорт через відсутність спрямовуючого і організовучого «сценариста», роль якого раніше належала партії. Цим, до речі, елементарно пояснюється «ухил» у бік релігії, що спостерігається останнім часом, адже віра якоюсь мірою визначає і показує майбутнє. Українцям потрібні певні ідеали, орієнтири, які сьогодні розмиті. Дуже велику роль тут відіграють ЗМІ, однак зараз вони несуть різнорідну інформацію. Населення розгублене: чому довіряти, на що покладатися?
Друга тенденція, характерна для України (однак загалом властива і всьому пострадянському простору), — високий рівень депресивності, знижений тон настрою, невіра у світле майбутнє, у якісь позитивні результати. Дані ЮНЕСКО, матеріали, які представлені нам на міжнародних конференціях психіатрів та психологів, свідчать про те, що Україна за психологічним станом її громадян перебувають у зоні ризику. Це наслідок розхитаності основ і наслідок перехідного періоду. А всі так звані перехідні періоди пов'язані із зростанням психічних захворювань, з високою депресивністю суспільства, зниженням стійкості до стресів. Це характерна особливість часу і ситуації, у якій опинилася Україна сьогодні. Крім того, в українців є така риса вдачі, як прагнення закритись у своєму світі, своєму найближчому оточенні. З погляду збереження психологічного здоров'я — це добре. Тому що на сьогодні тільки найближче оточення (рідні, друзі) можуть сприяти виживанню. Однак з точки зору політичної та ділової активності — це поганий показник. Ми можемо пишатись тим, що у нас не відбувається глобальних зіткнень, наприклад, на етнічному грунті. Проте тут, знову ж таки, є інша сторона. Українці дуже неактивні. І багато опитувань, проведених тими ж ЗМІ, показують, що дуже мало людей орієнтовані на хоч якісь позитивні зміни. А якщо людина не ставить собі позитивних цілей, то — у психології це дуже чіткий закон — вона їх і не домагається.
Згадаймо США. Найбільше зростання депресій, самогубств, психічних розладів в Америці припало на 30-ті роки — роки економічної депресії, що спричинила депресію психологічну. Є певна закономірність: підвищується відсоток безробітних і услід збільшується кількість тих, що вчинили або намагаються вчинити самогубство, процент соматичних захворювань, які так чи інакше пов'язані з захворюваннями психологічними. Люди «йдуть у хворобу», у якій «ховаються» від невирішених і нерозв'язних проблем.
Ситуація у Росії підвищує загальну тривожність українців. Особливо теракти, пов'язані із загибеллю дітей. Взагалі усе, що пов'язане із загибеллю дітей, підвищує загальну тривожність за ланцюжком від мам-тат, бабусь-дідусів, захоплюючи все більше коло людей. Люди починають боятися місць скупчення народу — можливих місць терактів. Такі стреси безпосередньо відбиваються на психічному здоров'ї нації. У Харкові, наприклад, зросла кількість помилкових викликів.
Тетяна ТИТАРЕНКО, доктор психологічних наук, завідувач лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Наші люди зараз знаходяться мов би у стані анабіозу. Те, що їх колись цікавило, зараз уже не цікавить. Притуплюються пізнавальні, естетичні, творчі інтереси. Уся енергія йде на самозбереження, на те, щоб хоч якось заспокоїтися, подумати про завтрашній день, заробити. А на щось більш значиме, перспективне сил у більшості не залишається. Навіть у так би мовити благополучних і творчих людей. Усі ми давно живемо у затяжній кризі. Пороги сприйняття занижені. Адже навіть на теракти ми вже так бурхливо не реагуємо, як могли б кілька років тому.
Навряд чи ця апатія виллється у якісь бурхливі виступи, соціальні вибухи. Українці, схоже, збираються просто пересидіти «погані» часи. Багато людей, які могли б дати щось корисне цій державі, напевно, виїдуть. Продуктивний період життя тих, що залишилися, може пройти без віддачі. А деякі все-таки зуміють зберегтися у стані анабіозу, і коли ситуація стане сприятливішою, поступово почнуть оживати. Та це буде не скоро. І оживуть далеко не всі ті, хто міг би бути корисним сьогодні. Навіть коли все довкола більш-менш утрясеться і стане на свої місця, все одно знадобиться чималий період часу для того, щоб ми повірили у те, що вже все гаразд (благополучно, безпечно, ясно) і ми вже комусь потрібні.
